Головна » Бойкот – найагресивнійший спосіб виявлення заздрощів

Бойкот – найагресивнійший спосіб виявлення заздрощів

Проблеми стосунків між людьми існуватимуть стільки ж, скільки існуватиме людство.

Роздивитись та розібратись у всіх аспектах цього питання, врахувавши всі поєднання і комбінації стосунків між людьми в соціуму, – задача не однієї книги.

Зачепимо лише ситуацію стосунків між дітьми в початковій школі чи середніх класах, про яку, впевнені, кожний з вас чув чи й відчував на собі: це могло стосуватись когось персонально, або ви знаєте про всілякі подібні випадки від когось із рідних чи знайомих. Йдеться про бойкот, іншими словами, травлю. Його оголошують і відкривають «тиху війну» в дитячих колективах настільки часто, що це вже нікого не дивує. Страждає, як правило, тиха розумна дитина, яка бодай чимось (і в кращу сторону!) відрізняється від своїх однолітків. Як правило, така дитина занурена у себе, свій власний внутрішній світ і живе своїм особливим життям. Вона і стає мішенню, в яку влучають сконцентровані на диво згуртованим для цього випадку колективом злість, ненависть та садизм. Розправляються з тими, хто дратує, хто не вдовольняє, хто викликає безліч внутрішніх питань, дискомфорт та роздратування, по-різному. Діапазон методів шокує: від ігнорування, що є моральним насильством, до вибухів у вигляді фізичних протиправних дій – відкритої агресії. А причиною цього «розгулу» поведінки дитячого колективу є банальна заздрість, часто несвідома, точніше підсвідома. Діти часто самі погано розуміють, що саме викликає в них ненависть до однолітка.

Поверхневих і внутрішніх причин може бути скільки завгодно, але жодна з них не виправдовує жорстокості. Про яку любов до ближнього можна говорити, якщо ми, частіше за все, не маємо навіть доброзичливої стриманості та толерантності, а особливо до тих, хто чимось вирізняється поміж інших (це може бути одяг (шикарний або поганенький),  зачіска, модні гаджети чи їх відсутність, заможні батьки з усіма атрибутами багатства, розум, талант, здібності, уподобання, незалежна поведінка однолітка, його небажання підтримувати брутальні забави колективу класу).

Людська натура, в основному, слабка. Заздрощі – маленький нюанс, який в нас виховується і закладається практично від дня народження. Нас, чомусь, привчають порівнювати себе з іншими і змагатись, змагатись, змагатись. А коли ти не здатен перемогти, тоді бери силою, хитрістю, ненавистю. Рецепт простий: потопчи свого ближнього ногами, якщо він, не дай Боже, в чомусь випереджає тебе, потопчи і тоді, коли не розумієш його, чомусь не сприймаєш, чомусь він тобі не подобається. Це як закон звіриної зграї, яка не приймає – виганяє або знищує чужих, в даному випадку інакших, інакомислячих.

Агресію зупинити важко, агресора не хвилює те, що ти з ним не змагаєшся. Він захоплено переживає свою драму – свій комплекс меншовартості, що болить йому, а тому не гребує нічим. В такі моменти досить милі діти перетворюються на страшну силу, яка потенційно здатна навіть вбити предмет підсвідомих заздрощів.

Останнім часом явище цькування дітей дітьми в колективах набуває загрозливих масштабів. Воно практично стало нормою для нашого суспільства, бо до нього звикли.

Звісно, легше щось попередити, ніж лікувати. А наслідки пережитого бойкоту залишають відбитки на психіці дитини – жертвам подібного насильства дуже важко потім адаптуватись для подальшого життя, важко зберігати самобутність душі, важко будувати стосунки та навчитися довіряти людям. Щоб побороти та розв’язати проблему агресії школярів потрібно сфокусувати на ній увагу всіх верств населення, людей багатьох професій, особливо педагогів та психологів. Звісно, викорінити заздрість, що є одною з найвагоміших причин шкільних бойкотів, важко.

Для цього змалечку треба вчити людину змагатися лише з собою. Бо всілякі інші змагання і порівняння насправді безглузді. Тільки порівнюючи себе з самим собою на певному відрізку часу, можна визначити напрямок власного руху: чи до вдосконалення (покращення), чи до деградації (погіршення). Але , на жаль, наше суспільство наскрізь просякнуто ідеями порівняння, а «біла» заздрість навіть вважається хорошим та прийнятним тоном. Щоб глобально змінити такий стан речей – треба об’єднувати зусилля всіх: батьків, педагогів, психологів, дітей. І робити це на усіх рівнях, починаючи від міністерства освіти і закінчуючи дитячим садочком.


Введіть електронну адресу:

Добавить комментарий

Яндекс.Метрика