Головна » Чи мають фотографи дотримуватися етики поведінки?

Чи мають фотографи дотримуватися етики поведінки?

samumray.in.ua.

 

 

Ствердна відповідь на запитання, яке винесене в заголовок, є однозначною для тих громадян (саме громадян, а не обивателів, яким ні до чого немає діла), які регулярно відвідують різноманітні культурні заходи столиці.

Пропонуємо сфокусувати увагу не на тих закритих заходах урядового чи VIP – рівня. На останніх, заведені свої «правила гри» та поведінки (на тусовках – деколи навіть брутальні). А на урядових зустрічах – все за регламентом. Там кореспонденти (журналісти та фотографи) заважають, штовхаючись, поспішаючи наввипередки наблизити мікрофон чи камеру лише одне одному.

Але, що нам до того. Нехай самі між собою розбираються.

Заходи, квитки на які коштують чимало, також нас не будуть цікавити. Там все строго, чітко обумовлено, часто зйомка заборонена, а таку ситуацію, щоб людина з фотоапаратом в руках заважала, навіть складно уявити.

Зацікавленим добре відомо, що мистецьке життя Києва бурхливо вирує щодня (і в вихідні, і в будні). Вибір – на всі смаки. А багато подій взагалі відбуваються завдяки майстрам та ентузіастам, відданим своїй справі, безкоштовно (вхід вільний, лише приходь і дивись).

А ось тут вас і очікують нечемні, невиховані та часто маніакально налаштовані щодо власного роду занять, фотокореспонденти. Вони можуть зіпсути все враження від події, бо часто грубо та абсолютно безпардонно заважають глядачам.

Здається, що вони і є основною дійовою особою міроприємства, фігурою чи персоною, через яку все і відбувається (дії таких фотографів змушують всіх інших – публіку – думати, що все, що відбувається, відбувається для преси і заради неї).

Їхнє «клацання» та мелькання псує атмосферу, збиває з ритму та навіть може довести до стану, близького до божевілля, тих тонких та чутливих натур, в яких психіка – надзвичайно вразлива (від розстроєності вони можуть навіть розхворітись).

Поведінка деяких невихованих фотокореспондентів цілком подібна до «театру абсурду».

Так сьогодні довелось побувати на цікавому вечорі у одному з відомих музеїв міста. Наочно відома пані – фотограф поводилась брутально, просто витворяючі чудеса та демонструючи трюки, близькі до акробатичних, вона присідала, вигиналась, шумно ходила туди-сюди перед глядачами та акторами, робила випади і навіть примудрилась демонстративно влягтись на бік просто перед сценою.

Можете повірити, що це було помічено. Працівник музею (як і глядачі) зробила їй зауваження.

У відповідь пролунало жорстоке та безжальне: «Я на роботі!». І жінка продовжила зневажати всіх, заважаючи і залу, і артистам. До всього – площа приміщення була незначною. Пані фотограф демонструвала суцільне неподобство. Зворушлива атмосфера дійства, наповнена віршами відомої поетеси була зруйнована. Вразила байдужість і нахабство в поведінці, фотографа. Видно, нею керували професійний егоїзм та зарозумілість.

Склалось враження, що пані – кореспондент вважає себе «пупом землі» і свою роботу – дійсно тим, заради чого так старанно виступали молоді артисти.

Прикро, але подібні випадки дискредитують всю кореспондентсько-журналістську братію. Впевнені, що ті, хто був присутній та став свідком некрасивого вчинку, з пересторогою сприйматимуть людей зі знімальною апаратурою в руках.

Правила хорошого тону, делікатність та поміркованість ще ніхто не відміняв.

Сподіваємось, що з розумінням поставляться до статті та розділять її основну думку фотокореспонденти, які не схильні так себе поводити (і спасибі їм велике за вихованість).

І хотілося б думати, що стаття змусить поміркувати над професійною етикою майбутніх журналістів, робота яких, без сумніву, потрібна і корисна.

Але ж не за рахунок інших (не «кров’ю» глядачів та виступаючих), слід підніматися  східцями до вершин майстерності, вибудовуючи свою кар’єру!


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Підписатися на розсилку