Головна » Чим «Красна Маланка»?

Чим «Красна Маланка»?

samumray.in.ua.

 

 

Красна Маланка» – назва нового документального фільму, знятого режисером Дмитром Сухолітким-Собчуком.

Прем’єрні покази відбулись нещодавно і в Чернівцях (дія фільму відбувалася у селі Красна Чернівецької області, населеному етнічними румунами), і в Києві.

Саме в Червоній залі Будинку кіно столиці вдалось побувати і скласти своє враження про цю кінематографічну роботу.

Хоча кажуть, що «краще один раз побачити, ніж сто разів почути» (з чим не можна не погодитись), але в Києві враження почало формуватися вже під час вступної промови режисера фільму – який все ніяк не міг закінчити свій виступ – та деяких учасників проекту (вони, на щастя, були більш стримані). Це викликало підозри щодо фільму ще до його перегляду. Було ясно, що режисер не страждає лаконізмом. Перегляд документальної стрічки все підтвердив. І справа зовсім не в тому, що фільм з певних причин знімався аж чотири роки. Просто кінопродукт видався задовгим, занадто розтягнутим. І хоча показували екзотику, але не всім глядачам вистачило терпіння додивитися все до кінця, прослідкувавши за репліками і долями всіх дійових осіб, яких у фільмі зібрано багато. Звісно, в цьому винуватий не лише режисер, а вся знімальна група, яка працювала над «Маланкою».

А сама тема святкування Маланки в селі Красна, яка стала сюжетом документальної стрічки, справді цікава.

Сподобалась і операторська робота, що гарно та зі смаком передала незвичний обряд, який зберігся в селі і передається та підтримується від покоління до покоління місцевими жителями.

Але виникло і багато питань та приводів для роздумів щодо відтворення певних ритуалів-обрядодійств та їх доцільності. Звичайні сільські хлопці, які ходять  на дискотеки та п’ють горілку, для святкування Маланки раптом об’єднуються в гурти і з завидною серйозністю ставляться до підготовки свята. Найбільше вразило те, що максимум уваги приділяється саме зовнішній стороні: костюмам, маскам, обладункам, плану дійства, ролі кожного та загального святкового столу. І жоден з учасників ні словом не обмовився про внутрішнє наповнення ритуалу Маланки, його мету. Явно було лише те, що виконання спільної хори засвідчує національну самоідентифікацію жителів села, які горді з того, що вони є румунами.

  Рефлексії миті вечора в Києві

Єдине, що зрозуміло, так це те, що Маланка та обов’язкова участь в ній хлопчаків та парубків залишилась чудним екзаменом на чоловічу зрілість: хто зумів покерувати Маланкою чи добре виконав в ній свою роль – може одружуватись.

Але трохи дивно з того, як чоловіки – основні дійові особи свята, та все населення села Красна зациклені саме на цьому святі, завершальним акордом якого є спільне застілля. (Згадаймо кадр з трилітровими банками самогону – мимохідь показаний важливий елемент підготовки до Маланки.)

І дуже смішно було із заяв місцевого священика, який погрожував не вінчати тих, хто гратиме чортів. Смішно, бо Україна тисячоліттями зберігала народні дійства і примудрялась справляти їх попри церковний календар і його свята, які навмисне наклали на давні народні звичаї, щоб врешті викорінити їх. Але не вдалось. На нашій території традиційно уживаються разом і православна релігія, і старовинні обряди.

А ще документальна стрічка «Красна Маланка» дає привід всім нам задуматись над непростим філософським питанням – питанням плину часу, зміни поколінь, умов життя та звичок.

Те, що було колись звичаєм і єдиною розвагою – нормою життя серед циклічності змін природи, поступово відживає себе, стає архаїкою.

Бо людина змінилась, змінилися умови існування, а обряд, здебільшого, втратив свій зміст.

Чи будить майже механічне відтворення його генетичну пам’ять, чи це лише або певна закостенілість свідомості (як в селі Красна), або мода і робота  (як у більшості українських фольклорних музичних колективів)?

Мабуть, це питання часу та етнопсихологів і етносоціологів. Поживемо – побачимо.


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Підписатися на розсилку