Головна » Чому «Плем`я» перемагає?

Чому «Плем`я» перемагає?

samumray.in.ua.

 

 

Чим ця робота Мирослава Слабошпицького (режисер) та Валентина Васяновича (оператор-постановник) так вражає численні поважні журі різноманітних фестивалів та конкурсів? Що в ній такого? Чим фільм бере в полон, якщо справді бере? Довелось переглянути його (автор хоче зізнатись, що без самопримусу до перегляду не обійшлось), щоб на власні очі побачити те, що у всіх на устах, отримати своє враження та зробити власні висновки. Чим в цій статті і збирається поділитись.
Фільм «Плем’я» розчарував. Робота дуже співзвучна з деякими стрічками Марини Вроди та Сергія Лозниці, все в тому ж дусі: дійсність – як вона є, жорстко, затягнуто (повільна динаміка), документалістично (ні сліду, ні натяку на художність) до знудення. Робота навіть могла б бути представлена на фестивалі «Docudays UA» в рубриці «Життя»,настільки вона натуралістична!
Виникло питання до авторів: для чого знімали цей фільм? Хотіли зробити акцент на брутальності, цинічності, безкарності та інших перверзіях епохи постмодернізму та глобалізму, в яку живемо, на сьогодення, в якому дуже сутужно з моральними та духовними цінностями та дуже добре з вседозволеністю, продажністю та насильством? Хотіли опинитися в мейнстрімі, бути зрозумілими та близькими певній частині загалу? Якщо задачею авторів було шокувати когось, показавши досі не бачене, то це їм не вдалося, навіть показавши жорстокість в її концентрованому вигляді, бо її і так занадто багато навколо.
А ще від фільму віє, а точніше – смердить ( автор перепрошує) садомазохізмом.
По-перше, його повно в діях героїв на екрані, по-друге, сама манера подачі матеріалу та весь задум здійснені так, ніби автори знущаються з глядача, ставлячи його в позицію вимушеного тупого спостереження за довжелезними «німими» (і незрозумілими) діалогами та «плоскими» сценами, в тому числі сексуальними (для повтору поз їх так нав’язливо та довго вирішили показувати?).
І чому ж така прихильність суддів? Що новаторського в роботі? Невже жести мови для німих та відсутність титрів? Що ж вразило журі? Що сподобалось? Невже відверта гидота, що ллється на глядача з екрану цілі дві години?
І чому «мовчать» німі? Адже «плем`я» таких людей нашого часу показане саме на них, на їх спільноті.
Хоча, звісно, розумна людина не сприйме все так буквально. Вона і так знає, що подібне плем’я є серед усіх груп і спільнот і різнить їх тільки масштаб і спосіб дій.
Чому ж стільки призів та відзнак? Невже це зізнання в тому, що все навколо погано, так погано, що це краще визнати крутим чи нормальним, загальноприйнятним. Так з цим легше спатиметься? Дивний напрям думок, який лише провокує безвихідь та депресивність.
Що оригінального у фільмі «Плем`я»? Якби такий самий сюжет показали в умовах звичайного інтернату, традиційним способом, з розмовами, то навряд чи він мав би такий успіх.
І залишається питанням, чи викликав би він захват у звичайних глядачів, чи спричинив би фурор, чи лишив би слід в душі та бажання подивитися його ще раз? Автор має власну однозначну відповідь. І це відповідь – «ні».

  Непотрібний ажіотаж навколо імені Богдана Ступки

3.05.2015


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Підписатися на розсилку