Головна » «ЕНЕЇДА». До авторства лібрето

«ЕНЕЇДА». До авторства лібрето

Двадцять третього листопада 1910 року глядачі, що зібралися на прем’єру до театру М.Садовського, розгортали невеличкий буклет з портретами І. Котляревського, М. Садовського та М. Лисенка, і з хвилюванням вчитувалися у заголовок «ЕНЕЇДА».
“Відома травестія класичної Вергілієвої поеми “Енеїда” вийшла в світ р(оку) 1796і стала епохальним з’явищем в історії українського національного відродження: її вважають
початком, а славного творця її Івана Котляревського – батьком нової української літератури.
Демократичний напрям сієї травестії, щиро-народня мова і блискучий український гумор забезпечили їй широку популярність і визначний успіх серед громадянства на довгі часи: під невинним виглядом жартівливої пародії в ній заховується гостра сатира на громадські та економічні обставини тодішньої України, а проте сіль сатири зберегла свою гострість і до наших часів. Йдучи за Вергілієм, Котляревський по своєму переповідає ріжні пригоди Енея в мандрівці після спалення Трої і скінчує приїздом його в Латину і поєдинком з Турном.
Але в “перелицьованих” постатях богів і героїв Троянської війни, в їх відносинах поміж собою не трудно пізнати українсьхий своєрідний побут і бюрократичний лад, що запанував тоді на Україні.
Оперета, або музична комедія “Енеїда”, є інсценізацією І-оі частини травестії Котляревського (всіх частин – шість). Садовський взяв лише один епізод з Енеєвих пригод, а власне – роман Енея з царицею Карфагена Дідоною, користуючись тим часом потрібним матеріялом з інших частин травестії і додаючи в тім же дусі від себе те, чого вимагали сценічні умовини. Всю музичну частину самостійно уложив і опрацював відомий компози¬тор М.В.Лисенко, Декорації, зроблені відповідно вказівкам Садовського, –належать пензлю артиста-художника П.Дякова, Машинерія і бутафорія роботи К.Домбровського. М.В.».
За криптонімом “М.В.” вгадується тодішній «завідувач літературною частиною» театру М. Садовського Микола Вороний. А от за трьома рядками, вміщеними на останній сторінці буклетика: «Право власності тексту і оригінальної постановки належить виключно М.К.Садовському і строго застережено законом» , – прихована і досі не до кінця зрозуміла історія створення лібрето Лисенкової «Енеїди».
Микола Садовський у спогадах про Миколу Лисенка зазначає з цього приводу: “Риючись у своїх шпаргалах [у 1908-1909рр.? – Р.С.] , я знайшов ДАВНО НАПИСАНЕ мною лібрето…” (2). Подібне трактування знаходимо в усіх варіантах спогадів М.Садовського.
Проте. Микола Віталійович Лисенко пише Г.І.Маркевичу 7.12.1910 р.: «Поставили у Києві 23го ноября ви¬кінчену мною сим літом трьохактну комічну оперу «Енеїда». Лібретто написав Садовський в товаристві з Люд¬милою Старицькою-Черняхівською» (3).
Більше того! В архіві композитора зберігся автограф клавіра «Енеїди» з написом «Лібрето Л. Старицької-Черняхівської»(4).
Навіть у той час, коли радянське мистецтвознавство старанно обходило ім’я письменниці, В.Василько, з приводу наміру Леся Курбаса поставити «Енеїду» в «Березолі», згадував: «П’єсу я довго не міг, не було її навіть у автора Л.Старицької-Черняхівської…»(5).
Чому ж тоді своє лібрето письменниця «подарувала» Садовському? На це питання її племінниця – остання з роду Старицьких – Ірина Іванівна Стешенко, знала одну відповідь: «Так було треба…».
Що «треба»? – задовольнити амбіції Садовського заради сценічного втілення опери? Може, якоюсь мірою, й так. Проте, є й інша відповідь на це «треба було». У записнику Михайла Старицького за 1889 р. бачимо сценарний план – «Енеїда» (опера на 3 дії з прологом)(6). І далі – порядок картин – «Приїзд Юнони до Еола; Еней в Карфагені; Від’їзд Енея; Подорож до пекла; Сватання у царя Ланина». Крім цих епізодів, взятих з 1-ої, 3-ої та 5-ої частин травестії І.Котляревського, спираючись на окремі строфи (29 та ін.) 2-ої частини, М.П.Старицький подає початок розгорнутого плану сцени на Олімпі:
« Дія II
Олімп. Покатисті гори, розкішні, закутані хмарами. Направо на вербі висять блискавці, а
ліворуч – трещотка. На горі стоять 2 золотих кріселка, понище – менші.
Вихід І. Микита – підміта і сердиться на нові порядки, раніш краще було.
Вихід II. Ті ж і Юнона (очевидно, перший вихід мав завершитися появою богів на чолі з Еолом – Р.С.)».
Продовження начерків Старицького щодо «Енеїди» знаходимо в його «Записній книжці 1891 р.»(7). Тут же перелік персонажів і сцен III дії: «Еней, Писар, Зорина, Карфагенянки,
Троянці
Заздравний хор.
Вітання Дідони, заздравні кубки
Многая лєта
Дідона зве музик, з Енеєм виходить на авансцену
Дует Дідони і Енея
Квартет
Хор на честь Венери
Еней садить гопака
Поява Меркурія
Еней сідає на корабель
Арія Дідони. Жіночий хор. Дідона в огні».
Власне, у такому точно вигляді бачимо III дію Лисенкової опери..
Отже, у 1889–1891 рр. Михайло Старицький працював над оперою «Енеїда». А що нема його автографу повного тексту лібрето, то варто пригадати спільну працю письменника з дочкою Людмилою над прозовими творами та іншими п’єсами. Вірогідно, що автограф лібрето, писаний Л. Старицькою-Черняхівською – запис спільної з батьком праці. (До речі, пізніше Л.М.Старицька-Черняхівська закінчує як окрему мініатюру сцену «Прийому царя Латина», яка була представлена 191Зр. на виставі пам’яті І. Котляревського у Громадському зібранні «Родина» учнями Музично-драматичної школи ім. М.В.Лисенка)
Старицькі – і батько, й дочка як лібретисти М.В.Лисенка – явище органічне, звичне. Очевидно, що над оперою «Енеїда » , як і над низкою попередніх, працювали лібретисти спільно з композитором.
Але ще 18.12.1891 р. була «К представленню дозволена «Энеида». Оперетта в 3-х действиях (по И. Котяревскому). Скомпонував Микола Садовський» (8).
Оперета Садовського, в основному, за порядком сцен збігається з планом М.Старицького. Проте. слід зазначити примітивність віршованих зв’язок, невправність і підкреслену вульгарність більшості вставних текстів М.Садовського. Акцент явно робиться на «шаровари й горілку».

  З когорти героїв людського духу

 

Пам`ятник М.В. Лисенку в Києві

Пам`ятник М.В. Лисенку в Києві

 

Автор музики – важлива постать в опереті – в примірнику для цензури не згадується взагалі…. Можливо, Садовський збирався компонувати музику з аранжувань народних пісень, які за його сценарієм співали б боги, Троянці та Карфагеняни.
Сцена бенкету на Олімпі скоріше нагадує п’яну сварку у корчмі, тоді як в опері бачимо елегантну стилізацію, яка відзначається вправним поєднанням тексту Котляревського і доданих лібретистом текстів арій, сцен, реплік-зв’язок. Відчувається професійна рука непересічного поета і перекладача (зокрема класичних опер) – Л.М.Старицької- Черняхівської.
Цікаво, що в обох версіях (Старицьких і Садовського) є вставний персонаж – Микита, котрий прибирає Олімп (небо). Він з’явився в «Енеїді» (як, можливо, і вся сцена «Бенкет на Олімпі») з прадавнього бурлескного канту «День Рождества». Щоправда, його герої – православні святі, веселий бенкет яких закінчується так:
«А далі Микита вже став вигонити.
За дрючок узявся, до святих озвався :
Годі вже вам гомоніти –
до вечірні краще йдіте
В День Рождества!
Од шопки до шопки витинали гопки.
Усі люди дивували як святії танцювали –
Господи, помилуй!»
За словами Валеріана Дмитровича Ревуцького, кант цей був серед улюблених «домашніх співів» Лисенків – Старицьких, а його батько – Дмитро Миколайович Ревуцький перейняв його від М.К.Садовського» (9).
Однак, при безумовній сюжетній подібності, сцена на Олімпі в опері Лисенка – порівняно з травестійною комедією М.Садовського – набуває гострого сатиричного звучання. Обидві арії Зевса, тексти співів Бахуса і Марса аж ніяк не могли б «проскочити» цензуру, надто сувору у часі реакції 1907 і подальших років.
Тож «треба було» використати цензурний дозвіл, одержаний Садовським за 19 років до прем’єри. Йдучи на це, Микола Карпович брав відповідальність на себе, ризикуючи самим існуванням свого театру в разі, коли б Цензурний комітет порівняв тексти 1891 та 1910 рр.
Отже, йшлося не так про авторські чи режисерські амбіції, як про мистецькі і громадські потреби. «Треба ж спільними средствами здобувати загального ефекта. Робімо ж на славу неньки!» – писав Лисенко до Садовського (10).

  Микола Лисенко – літератор і композитор

Примітки

1. Авторська назва – «Лисенкова «Енеїда» – хто ж автор лібрето?»
2. М.Садовський. Прощальний марш/ М.В.Лисенко у спогадах сучасників// К.-Музична Україна.-1968.- с.720.
3. М.В.Лисенко. Листи // К.-Музична Україна.- 1964.-С.720
4. Музей Миколи Лисенка (МВДУК) – НЛА 116
5. В.Василько. Театру віддане життя //К.- Мистецтво.- 1984.- с250. див. також В.Василько. Микола Садовський і його театр // К. – 1962.
6. Музей Михайла Старицького (МВДУК) – Записна книжка «День за днем». Календарь на 1889г., с.387
7. Музей Михайла Старицького (МВДУК) – Записна книжка «День за днем». Календарь на 1891 г.-сс.190-193.
8. СП-б, Центральна театральна бібліотека ім.. А Луначарського. Фонд драматичної цензури – у №35360(1891).
9. Запис спогадів В.Д.Ревуцького від 14.06.1996 / Фонотека Музею Миколи Лисенка, ( запис укр. радіо). Збергіся також текст канта, записаний рукою В.Д.Ревуцького.
10. М.Лисенко до М.Садовського. 24.08.1903. / Р. Пилипчук, Невідомий лист М.В.Лисенка до М.К.Садовського ж. Музика, 1872, № 2 – с. 10.

Скорульська Р.М.

19.12.2014

Микола Лисенко:

«ЕНЕЇДА». До авторства лібрето

«Микола Лисенко і український театр. (Аспекти досить відомі і несподівані)»

«Микола Лисенко — літератор і композитор»

«З когорти героїв людського духу»

Музичні перлинки (концерт) Слухати музику Миколи Лисенка


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Підписатися на розсилку