Головна » «Доборолась Україна до самого краю…»

«Доборолась Україна до самого краю…»

samumray.in.ua.

 

 

Ці рядки останнім часом і згадувати не треба, бо вони самі спадають на думку.

Маємо ювілейний рік Тараса Шевченка в Україні «по повній програмі»: розбрід, розбрат, роздирання та розмежовування. Двохсотліття з дня народження одного з найвидатніших синів нашого народу зустріли в повній бойовій неготовності. Це щодо керівництва держави, Верховної Ради, депутатів та військових. Та й люди постарались, ті, що стояли на мітингах з прапорами Росії та Георгіївськими стрічками. Односторонній тиск радикальних екстремістів (мало хто не згадує їх тепер «незлим тихим словом», та ще й в купі з нинішнім урядом, що їх підтримав, покривав і не зупинив вчасно їхні протизаконні дії та вандалізм) викликав рівнозначну протидію зі сторони прихованого табору зрусифікованих громадян та висвітив, як на рентгенівській плівці, всі вади та глибинну неоднорідність українців, частина з яких ними фактично не є, бо з їхніх генів століттями завзято витравлювали і таки витравили любов до України та усвідомлення себе її дітьми і російські самодержці, і радянський уряд.

Сила викликає рівнозначну відповідь-протидію.

Насильство викликає насильство.

Про це, либонь, забули. А політики знай собі їздять радитись на захід: до Європи та Америки.

Чому до сих пір не «пообрубували» всі депутатські привілеї  (заробітну платню – найперше) та не скоротили фінансування державного апарату?! Люди вони ж бо всі не бідні, м’яко кажучи.

Замість цього Арсеній Яценюк вже пообіцяв народу значне погіршення, морально готуючи нас, наївних, і зовсім забуваючи про остаточний занепад всіх сфер життя, що відбувається автоматично в зв’язку з загрозою громадянської війни, що вже визріла, і війни з Росією, яка скористалася катастрофічними діями одних (політиків, в тому числі радикально настроєних) та підступністю, незадоволеністю, довірливістю та недалекоглядністю інших  (наляканих людей, що агітують за Росію).

Не знають що робити?

Чи все розрахували і про все домовлено?

А зараз затаїлись і вирішили чекати, що у росіян здадуть нерви через нашу бездіяльність і вони образяться та підуть геть?

Радіо, що доклалось до засівання паніки, вражає і далі: вчора всім патріотично настроєним громадянам пропонували телефонувати на номер платної лінії, звідки гроші з кожного дзвінка підуть на озброєння армії. Цікавий та дієвий метод! А головне своєчасний. А Крим тим часом вже не наш. Красота. І це не все, бо загроза поширюється далі, війська Росії чи банди найманців, хто б не були, скоро і до Києва доберуться.

  Новий Тарас Шевченко (Юрій Макаров)

А ми святкуємо річницю народження Шевченка. І святкуємо досить активно, аж назад починає проситися. Більшість людей ще за радянських часів «загодували» ним, як борцем за справедливість пригнобленого народу, простим мужиком, що сягнув вершин, мучеником і страдником. В цьому є частина правди: доля Т.Г. Шевченка надзвичайно неординарна, абсолютно нетипова та винятково трагічна. Він справді ніде не знаходив собі місця: ні між панами-аристократами, ані між кріпаками-селянами. Але тепер спостерігаємо хвилю, що кидає нас в протилежний бік (бо його зробили розтиражованим шаблоном) та розвінчує більшість міфів та стереотипів про Тараса, що виникли ще за його життя (він встиг стати специфічно модним, хоча не до цього прагнув).

І в цій новій хвилі ми вже починаємо захлинатись.

Маємо цікавий виступ Оксани Забужко в рамках освітніх лекцій «Культурного проекту», де було окреслено її погляд та розуміння постаті Шевченка (а книга «Шевченків міф України» вийшла вже давно), подано думки цінні, філософсько-аналітичні, своєрідні. Ще маємо фільми телеканалів «1+1» – «Таємниці генія Шевченка» та «Інтер» – «Шевченко. 200 років одинокості», де режисери та автори зупинились на певних, цікавих для них, деталях життя українського генія, маємо фільм режисера О. Проскурні «Тарас Шевченко. Ідентифікація». Всі фільми справили неоднозначне враження. В «Таємницях генія», де ретельно відстежували його можливе «неофіційне» походження та вивчали психологічний стан Шевченка-людини, що справді інтригує  та зацікавлює, глядачів наповнили ще й безконечними сценами пиятики (навіть зібрання Кирило-Мефодіївського братства показали певним чином) та любощів-перелюбів морально нестійкого Тараса Григоровича.

У фільмі телеканалу «Інтер» в основній сюжетній лінії досліджували посмертну маску Шевченка та його почерк, що безперечно привертає увагу, та підкреслено акцентували гнилу суть дворянства на прикладі деталей недостойної поведінки Василя Тарновського, забуваючи, що саме родина Тарновських викупила та зберігала всі особисті речі Т. Шевченка, які складають тепер музейні колекції та збагатила нас численними об’єктами мистецтва, що були зібрані та належали цій родині.

  Канон, маршрут, надія?

Найвдалішим здався фільм С. Проскурні: прекрасне музичне оформлення, художня стилістика, операторська робота, цікаво відібрані герої сюжетів та задуманий підхід – показати, яким і ким є Шевченко для різних категорій людей. Але і тут не обійшлось без ложки дьогтю.

Тарас Шевченко, вогонь запеклих не пече

Одна з експлуатації образу Шевченка

Люди (ще й активісти «Євромайдану», як виявилось) у масках на обличчях – копіях посмертного зліпку Шевченка, що супроводжували весь фільм та «розбавляли» діалоги героїв, просто лякали. По-перше, згадувались бійці «Правого сектору» та всіляких іноземних угруповань, що вперто та звично закривають лице, а по-друге, спадали на думку всі відомі фільми жахів, де злочинці діяли в масках. Будь-яка маска – це вже інтрига, бажання щось приховати та обман. Масове використання посмертної маски Т.Г. Шевченка, яку продемонстрував Проскурня у своєму фільмі теж не є виключенням у сприйнятті маски як такої. А зліпок лиця мертвої людини, помножений на -надцять, викликає збентеження та внутрішнє сум’яття. Це не класно, і не смішно, і не Шевченко серед нас, і не Шевченко – це ми. А рух людей в масках, ще й в прискореному темпі, значно збільшував тривогу та психологічне напруження. В цей момент згадався Всеукраїнський конкурс двійників Шевченка, які проводили брати Капранови. Мабуть, цей задум здавався їм як близнюкам абсолютно доцільним та дотепним. Але коли Шевченків багато і вони «оточують» тебе з усіх сторін, то це справді страшно, а не смішно. І користі з такого підходу мало, лише шкода.

Можливо, режисер взяв за точку відліку фільм «Тарас» кіностудії документальних фільмів «Укркінохроніка», якому нині виповнилось 25 років, і який починається і закінчується лицем-маскою Тараса зі сльозою на щоці (адже в рамках саме цієї кіностудії за державний кошт і було знято «Ідентифікацію»). Але у старому фільмі режисера В.Сперкача маска Шевченка не лякає, вона не домінує: на першому плані – твори та факти життя поета та художника на фоні красиво відзнятих історичних місць.

Якщо С. Проскурня хотів трохи налякати та спровокувати глядачів, бо це модно, та  відлякнути від Шевченка, то йому це вдалось. Чи пішли на користь українцям такі «оспівування» Тараса Григоровича (маються на увазі три нові згадані фільми та витівка братів Капранових)? Навряд. Гармонійних особистостей мало, вони – рідкість, раритет, але тільки вони здатні, дотримуючись золотої середини, взяти від постаті Шевченка найцінніше і відкинути зайве. Уяву інших (більшості) розхитали, як маятник: від Шевченка – героя-революціонера, до Шевченка – пияка та розпусника. Найприкріше те, що особистість Т.Г. Шевченка була насправді внутрішньо травмованою, досить інфантильною та закомплексованою; людина все життя мучилась та страждала від несприйняття, неприйняття та нерозуміння. Все життя йому не вистачало любові людей, а та, яка і була, його не влаштовувала. Тільки милосердні та високі духом здатні зрозуміти і простити його слабкості. Змогти ототожнювати себе, а значить наближатися та стриміти  до найкращого в постаті генія Т.Г. Шевченка, дано лише не багатьом з чистим серцем.

  Шевченко у ХХІ столітті: спроба перезавантаження

Ця людина стала Батьком нації.

А чи вона є та нація?

На прем’єрі фільму С. Проскурні (до речі, для VIP-персон був свій окремий перегляд і є сумніви до того, що вони сплачували  за вхід до «Мистецького арсеналу») довелось почути думку колишнього президента Віктора Ющенко.

Він цитував слова поета та громадського діяча Дмитра Павличка, сказані ще у 1991 році в момент підписання офіційних документів про проголошення України незалежною, зміст яких полягав в тому, що незалежність вже є, тепер залишилось, найменше – створити націю! Як бачимо, нічого з того часу не змінилось на краще, все лише погіршилось. Україна не демонструє єдність, бо немає її внутрішньо, не має цілісної та визначеної позиції своїх громадян, не має  єдиної національної ідеї.

Біда та й годі, Шевченко здригається.

Люди виродились. Їх би бережно вирощувати та плекати в любові до рідної землі. Але кому це потрібно? Явно не олігархам, які наживаються на своїх же.

Насправді, чи отримувала Україна незалежність? Чи їй просто «перефарбували поводок»? Події останнього часу змушують думати саме так.

 

16.03.2014

 

Шевченко і сміхова культура

Шевченкоманія. Хто більше?

«Новий Шевченко», лектор Ю. Макаров

«Тарас Шевченко як естет й аристократ духу», лектор Д. Горбачов

 


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Підписатися на розсилку