Головна » Дужий духом українець Василь Єрошенко – незрячий класик японської літератури*

Дужий духом українець Василь Єрошенко – незрячий класик японської літератури*

 Діла добрії оновляться, діла злих – загинуть.

Тарас ШЕВЧЕНКО

Переконаний: головне призначення людини у цьому світі – творити добро, жити для інших!

Людина відчуває себе повноцінною тільки тоді, коли трудиться.

                  Василь ЄРОШЕНКО

Я зрозумів трагедію чоловіка, який мріє, щоби люди любили одне одного, проте не може втілити свою мрію… В Єрошенка – наївне, проте добре і чисте серце, і кордони світу не можуть обмежити його мрій. Почуваю велику вдячність за те, що серед нас живуть такі люди, котрі, не втративши дитячого серця, займаються творчістю…

Китайський письменник Лу Сінь про свого побратима – українця Василя  Яковича  ЄРОШЕНКА

З-поміж когорти визначних українських мандрівників – дослідника Океанії Миколи Миклухо-Маклая; племінника Маркіяна Шашкевича – Богуслава Шашкевича, якого доля закинула до Персії, де він долучився до визвольного руху; нащадка козацького роду Василя Мамалиги, який очолив повстання бідноти в Індонезії; Осипа Гошкевича, який тричі об’їхав земну кулю, пізніше працював у Японії; письменниці Софії Яблонської і багатьох інших – постать Василя Яковича Єрошенка займає особливе місце. Він – уродженець Білгородщини**, незрячий митець й енциклопедист; людина універсальної обдарованості, високого гарту духу і думки, незламної стійкості, ненастанно працюючи над собою, всебічно розвиваючись, доклався до наповнення, збагачення різних сфер людської діяльності. До речі, 1990 рік Міжнародна ліга незрячих есперантистів (LIBE) оголосила  роком Василя  Єрошенка.

 

Незрячий мандрівник, окрім української й російської, володів есперанто, японською (усною), англійською та туркменською мовами. Через есперанто міг зрозуміти романо-германські на кшталт італійської, французької, німецької.   В Японії його називали Еросаном, у Китаї – Айросяньке або пан Айло. Василь Єрошенко об’їздив півсвіту: жив у Франції, Англії, Японії, Сіамі, Бірмі, Індії, Китаї, на Чукотці та в Середній Азії.

 

 

 

Василь Єрошенко грає на скрипці

Василь Єрошенко грає на скрипці

 

Відомо про неабиякий співочий і музичний хист Єрошенка, який майстерно виконував українські й російські народні пісні: за словами його племінниці В. Сердюкової, особливо вподобав дві мелодії на слова Тараса Шевченка – «Заповіт» і «Реве та стогне Дніпр широкий», а також «Розпрягайте, хлопці, коні», «Закувала та сива зозуля».  До того ж, він ще й блискуче грав на гітарі, скрипці, фортепіано, сам собі акомпанував.

 

Василь Єрошенко

Василь Єрошенко

Від прадідів-правдолюбців, українських філософів-рапсодів – кобзарів, які скрізь сприймалися своїми серед своїх, Єрошенко успадкував щирість, відвертість, повагу до рідної та чужих традицій. Мабуть, тому, що нуртував у Василеві дух волелюбного й мудрого перебенді, він нелукавим словом своїх творів умів підібрати ключ до серця японця та китайця, англійця та француза; умів схопити, відчути, пропустити крізь душу і сюрчання коника в густій траві, і ментальність, найтонші особливості тієї чи іншої культури, вивчаючи, занурюючись у бурхливі джерела якої відчував і себе її крихітною невід’ємною частинкою.

Кажуть, що в того, хто позбавлений якоїсь здатності (говоріння, зору, слуху), ліпше розвинені всі решта чуттєві рецептори. Незрячість фізична допомогла Василеві Єрошенку дивитися на світ очима душі.

Цікаво, що доля геніального незрячого українця в чомусь співзвучна із долею Гриця Попельського, головного героя повісті В. Короленка «Сліпий музикант». Василь Єрошенко, як і персонаж згаданого твору, духовно прозріває, осягає силу свого таланту, здібностей та високе покликання служити людству.

Світогляд незрячого мандрівника сформувався під впливом низки різноманітних філософських, релігійних, морально-етичних учень Заходу і Сходу: християнства, буддизму, синтоїзму, ісламу, бахаїзму, кордоцентризму (філософії серця) Григорія Сковороди і Памфіла Юркевича; творчості Тараса Шевченка, етичного анархізму Петра Кропоткіна, теософії, морально-етичного вчення Льва Толстого, гомаранізму Луї Заменгофа; також усної народної творчості українців, росіян, японців, бірманців, тайців, індійців, китайців та інших народів й націй; думок поетів і мислителів символізму: В. Соловйова, Д. Мережковського, Л. Андреєва; соціалістичних, комуністичних ідей. За так званою боротьбою культур, на думку Єрошенка, стоїть егоїзм, небажання пізнавати та з допитливістю дитини йти назустріч одне одному. Життєве кредо письменника можна виразити Шевченковим «чужого научайтесь й свого не цурайтесь».

Хоча Василь Єрошенко називав себе невіруючим (оскільки недуга, яка спричинила втрату зору, ускладнилася якраз після хрещення в церкві), але він все ж був глибоко духовною людиною: орієнтувався в багатьох релігіях, знав їхні священні книги; вважав, що Бог, всесвітній дух, залежно від сприйняття різних спільнот втілюється у Будді, Магометі, Конфуції тощо.

Направду значним є внесок Василя Єрошенка у літературну скарбницю Сходу, зокрема Країни вранішнього сонця, де він і сформувався як чудовий лірик, неповторний казкар, пильний драматург, сатирик, перекладач і громадський діяч. Василь Якович вправно поєднував місцеві фольклорні мотиви й алегоричність східної філософії. Єрошенко також розвинув досить актуальне для тогочасного Сходу питання антиколоніалізму та соціальної справедливості. За незрячим митцем, без осягнення мудрості предків не можна протистояти експансії чужинців.

Єрошенко був особисто знайомий із австрійським есперантистом Леопольдом Айнштайном, Р. Тагором, Б. Расселом. Найвидатніші діячі тогочасного Сходу з великою повагою ставилися до незрячого українця, високо характеризували його літературну і громадську діяльність. Позаяк Василь Якович власною жвавістю, енергійністю запалював, наснажував до творчості інших митців. Ось у п’єсі японського драматурга Тянь Ханя «Ніч у кафе» виразно простежуються мотиви «Оповідок паперового ліхтарика» Єрошенка. Відомий китайський письменник і громадський діяч Лу Сінь, окрім того, що надав на певний час Василеві Єрошенку притулок у своєму домі, познайомив його з найвизначнішими людьми Піднебесної, допоміг ліпше пізнати Китай, ще й перекладав, видавав праці незрячого українця, знаходячи у них також мотиви для власної творчости. Лу Сінь робить Василя Яковича героєм своєї новели «Качина історія», а японський художник Накамура Цуне зі своїм другом Цурутою Горо написали портрети мандрівного сліпця; також Єрошенка зобразив на шовку невідомий китайський художник (про цей портрет писав учень Єрошенка Віктор Першин, однак існування портрета не підтверджується; інший портрет Єрошенка в графіці зберігається в Муніципальному музеї м. Лейпцига, Німеччина).

Василь Єрошенко не боявся вільно висловлювати свої думки, тобто був непередбачуваним, непідконтрольним, а отже, вкрай небезпечним для тоталітарної радянської системи. У розпал репресій проти есперантистів незрячий письменник, наражаючись на смертельну небезпеку, звертався з листом до Сталіна, вимагаючи припинити терор.

Василь Якович був фізично витривалою людиною, спортсменом. Гімнастика, плавання, шахи, тривалі прогулянки – його улюблений відпочинок. У 1938 р. на першому турнірі в системі Всеросійського товариства сліпих Єрошенко зайняв третє місце. А російський дослідник Харьковський повідомляє про участь незрячого письменника у Загальнорадянському шаховому змаганні серед незрячих у 1946 році.

В кінці життя Ерошенко доглядала його племінниця Віра Сердюкова – вчителька початкових класів, 23 грудня 1952 року 62-річний Василь Єрошенко помирає у рідному селі. Ховали його усім селом. Так і не здійснилася мрія незрячого українця: пройти з собакою-поводирем від Обухівки до Владивостока. Вважають, що в останні дні свого життя Василь Якович писав нарис з історії рідного краю.

Наш співвітчизник Борис Устименко з міста Білгород-Дністровський (Одещина) згадує, що, перебуваючи у 1966 році в Токійському порту, зустрів вчителя місцевої школи Тецуя Ватанабе, від котрого тоді довідався про українця Василя Єрошенка! «Своїх великих земляків ви просто зобов’язані знати, – сказав Б. Устименку пан Ватанабе. – Взагалі я вважаю, що в історії людства його (Василя Єрошенка. – Р.С. ) можна порівняти хіба що з автором «Іліади» та «Одіссеї» Гомером!» Ці слова спонукали Устименка по крихтах збирати скупі відомості про незрячого письменника.

3 2002 року діє Міжнародна науково-дослідна група «Василь Єрошенко та його час», куди входять дослідники України, Росії, Японії, Китаю, США, Британії. Керівником цієї групи Юлією Патлань написано понад 300 статей.

Єрошенкознавство сформувалося понад п’ятдесят років тому, в чому, зокрема, велика заслуга і нашої дослідниці літератури Надії Андріанової-Гордієнко. Проте, більшість журналістів, публіцистів, віддавна пишучи про невидющого письменника, домислюють, по-своєму трактують його життєпис. З-поміж заміфологізованих образів Єрошенка – зобразити його правдиву постать нелегко, бо майже всі особисті архіви незрячого українця за різних обставин втрачено, значна їх частина свідомо знищувалася. Бібліотеку В.Я. Єрошенка на Брайлі було вивезено до Старооскольського товариства сліпих і спалено В. Богдановим. Збереглися твори, написані на есперанто і японською мовою, статті Василя Єрошенка російською у російських радянських виданнях для незрячих: «Под дубиной миллиардеров», «За что борятся слепые за рубежом», «Счастливое детство», «Слепые Запада и Востока», «Слепые чукчи» (в двох частинах), а також тексти Єрошенка у китайському перекладі Лу Сіня.

Прикро, що деякі російські та українські літературознавці ще й нині намагаються розмити, завуалювати співвідношення «Єрошенко – Україна», натомість обстоюючи належність невидющого письменника виключно до російської культури чи подаючи його як інтернаціоналіста***. Проте Єрошенко – українець з походження і за духом. Тому при подальшому дослідженні життя та чину незрячого митця це всім єрошенкознавцям треба неодмінно брати до уваги. Гадаю, якщо хтось свідомо приховує, перекручує відомі факти або ж займає двоїсту позицію, то він є черговим міфотворцем, а не дослідником.

Роман Мар’янович СМІЛКА

2007

 

*  Єрошенко не є класиком японської літератури. Для того, щоб переконатися в цьому, можна спитати японців. Єрошенко не знав і не міг знати ієрогліфи (бо сліпий), всі його тексти розповідалися і у записі редаговані японцями.

** Курщини. Народився в слободі Обухівка Старооскольського повіту Курської губернії, помер  1952 року, коли існувала Курська область. Білгородська область була створена 1954 року, за два роки по  смерті В.Я. Єрошенка.

*** Дослідники, які спираються на тексти письменника і архівні джерела, враховують його самовизначення як есперантиста-гомараніста, послідовника ідей Лазаря Заменгофа, і належність його до SAT–Безнаціональної всесвітньої асоціації есперантистів.

 

Стаття була прокоментована (доповнення виділені курсивом) та відредагована за допомогою керівника Міжнародної науково-дослідної групи «Василь Єрошенко і його доба», перекладача текстів Єрошенка з есперанто та японської, провідного науковця відділу архівів НЦНК «Музей Івана Гончара» Юлії Патлань, при цьому були використані матеріали її статей «О мировоззрении Василия Ерошенко», «Жизнь и судьба Василия Ерошенко» та інші.

23.08.2017

 


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Підписатися на розсилку