Головна » Експерименти та їх доцільність.

Експерименти та їх доцільність.

samumray.in.ua.

 

 

Декілька днів тому у Києві стартувала серія концертів, присвячених Великодню та об’єднана назвою «V Міжнародна Пасхальна Асамблея».

7 травня, другий день проведення заходів, став днем сюрпризів та сміливих експериментів.

Публіку, що зібралась у Великій залі НМАУ ім. П.І. Чайковського привітав ректор академії В.І. Рожок та шановні посли Німеччини та Швейцарії. Всі приготувалися до чогось незвичного. І очікування справдились. Приводів для подиву вистачило на цілий вечір: і перша частина, і друга частина концерту була, як то кажуть, «з викликом», і , навіть, провокацією. Звісно, все подавалось «під соусом» мистецьких знахідок і експериментів. А от чи були вони вдалими, і яке справили враження на глядачів, – це вже інше питання, і чи не найважливіше.

Захід видався аж занадто перегруженим. Перший відділ концерту – постановка «Кохання, як воно є» від балету «Пори року» (Олексій Бусько, відомий вже за виступами у «Київ модерн – балеті» під орудою Раду Паклітару, виступив в ролях постановника і одного з головних виконавців в дуеті з Анастасією Харченко) на музику молодого композитора Олександра Родіна, яку виконував струнний квартет «Post scriptum» та піаніст Дмитро Таванець – тривав близько години.

Тема постановки – зворотня сторона стосунків типової пари – аж ніяк не відповідала загальному контексту всієї Пасхальної Асамблеї: духовного в скандалах, сварках і бійках мало, як і в муках пошуків відповідей на риторичне питання про те , куди саме дівається пристрасне почуття, яке до істинної любові, до речі, не має жодного стосунку.

Актори, головні герої, безкінечно сварились і бились, і це було аж занадто довго (розтягнуто), не зважаючи на майстерне сценографічне рішення з використанням чередування епізодів «живого» танцю і танцю в запису на екрані. Виходу, а саме: кульмінації і розв’язку (будь-якого, не кажучи вже про бажаний серцю позитивний) не було ні в музиці Олександра Родіна, який вже досить відомий своїми творами на духовну тематику, ні в постановці Олексія Бусько, відповідно. Глядачі залишилися в «режимі внутрішньосімейних розборок», без полегшення, без просвітлення, без виходу, без очікуваного катарсису після тривалого напруження.

Прихильники виконавців бурхливо аплодували, але багато людей в залі просто знизувала плечима, бо не зрозуміла намірів режисерів і сценаристів Пасхальної Асамблеї. Постановка була абсолютно непідходящим твором для душі та духу, аж ніяк не в’язалася з радістю Христового воскресіння.

Далі оголосили тривалу перерву – аж на 25 хвилин. Ті, хто ще був в змозі сприйняти мистецтво і цікавість яких переважила над втомою, дочекались другого відділення. Але і тут підстерігало розчарування.

Дивно, що таку можливість не передбачили та не упередили організатори, постановники та сценаристи дійства.

На сцені співдіяли два колективи:

Ансамбль класичної музики ім. Лятошинського (хор і оркестр) та танцювальний колектив з швейцарського м. Базель «Еnsemble ultra Schall»». Виконувався «Німецький реквієм» Йоганнеса Брамса.

Скажемо одразу, що хореографія колективу з Швейцарії справляла гарне враження, відповідала музиці, виглядала доречно та небуденно. Навіть уніфікована форма одягу у сіро – голубій з коричневим гамі (звичайні джинси, кофти, футболки) не псувала загального величного настрою твору німецького композитора (Хоча і залишається відкритим внутрішнє питання про зручність танцю у джинсовому одязі, навіть з еластичним стрейчем, але до справи воно не стосується).

Але вся увага глядачів була повністю прикута до танцівників, які займали всю передню частину сцени. Шкода було наш славетний музичний колектив, який просто таки потонув у русі і сприймався лише, як фон.

Куди краще було б розділити простір сцени, зробивши його триповерховим: для хору, оркестру, артистів балету окремо, тоді б ніхто нікого не перекривав, не заважав, «не обкрадав». Або чому б швейцарському балету не виступити під фонограму запису. Тут вже цільність сприйняття була б забезпечена. Другий відділ тривав майже півтори години, що могло би бути самостійною програмою окремого концерту.

Звичайно, пошуки та експерименти – це прекрасно, бо будь-яка спроба – це дія і рух.

Але невдале поєднання таких різних матеріалів (виступів) в одному концерті навряд чи можна вважати успішною презентацією і рухом до кращого. І в глядачів, «перегружених» видовищем, навряд чи дух сягнув висот, а душа доторкнулась прекрасного. То ж для чого такі «нафаршировані» заходи? В такому підході до організації немає нічого хорошого.

p.s. А вистава «Кохання, як воно є» мала би бути представленою авторами не в рамках «V Міжнародної Пасхальної Асамблеї», а де – інде.

09.05.2013 р.


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Підписатися на розсилку