Головна » Інтелектуальна пальма з київської хрущовки (сенсаційне відкриття українського вченого)

Інтелектуальна пальма з київської хрущовки (сенсаційне відкриття українського вченого)

Як не крути, а приблизно половину всіх значущих наукових відкриттів було зроб­лено випадково. Згадайте хоча б Ньютона, якого вдарило по голові яблуко. Або ж Архімеда, якого «осяяло» у ванній. Людина (або й людство загалом) б’ється над якоюсь загадкою роками. А відповідь на неї може лежати зовсім поряд. Тільки треба пильніше придивитися. Ґете колись запитав: «Що найважче за все побачити?» І сам відповів: «Те, що знаходиться саме перед твоїми очима».

До ботаніки Ростислав Чернов практично не має жодного відношення. Він — хімік. Кандидат хімічних наук, винахідник СРСР. А попри це, його експеримент стосувався саме рослинного світу.

Дива із зеленим листям

Ростислав Чернов

Ростислав Чернов

Науковець мешкає в одно­кімнатній хрущовці в Академ­містечку від 1964 року. В його помешканні росте віялова паль­ма, якій приблизно 40 років. Во­на маленька, бо живе в малень­кому горщику. І, як стверджує Ростислав Володимирович, у ве­ликої пальми він би не помітив такої дивної поведінки.

— Десь під кінець зими я по­ставив під гальмовим листям у невеликій склянці пророслу ци­булину, — розповідає Ростислав Володимирович. — А за десять хвилин помітив дещо незвичай­не: один із нижніх пальмових листків помітно нахилився до­низу. Це мене зацікавило, тож вирішив провести експеримент. Через деякий час зрозумів, що це не могло відбутися ні під впливом температури, ні освіт­лення, ні зміни дня і ночі. Тут задіяна зовсім інша енергетика.

Учений вирішив заміряти, як сильно рослина опускає листя. Для цього прив’язав до листка нитку з пофарбованим кінчи­ком. А поряд встановив лінійку. І знову підставив під пальму ци­булину. За 5-7 хвилин пальмо­вий листок нахилився на 25-30 міліметрів. Після того, як неба­жаного сусіда забрали, він за 2-3 хвилини піднявся.

Потім з’ясувалося, що так само пальма реагує і на свіжі овочі. Щойно до неї «підселяли» чи то моркву, чи яблуко, як во­на опускала листя. Чутлива вона і до сирого м’яса, і до свіжого яйця.

— Пальма виявляла свою «інтелектуальну» активність тіль­ки щодо власників живих клітин, — каже Ростислав Володимиро­вич. — Кераміка і метали залиша­ли її незворушною. Так само і власний листок, який я зрізав і поклав у горщик. Та коли туди ж додав свіже листя бузку, пальма знову почала рухатися.

Після піврічних випробувань Чернов дійшов висновку, що між пальмою і живими сусідами відбувається певний обмін інфор­мацією на рівні електромагнітних коливань. До речі, зелена красуня небайдуже поставилася і до люд­ських рук. Але зовсім по-іншому. Варто було Ростиславу Володи­мировичу потримати долоні над листям, як воно піднімалося вго­ру міліметрів на п'ятнадцять.

А згодом пальма і цілковито вразила вченого

— Виявилося, що вона відчу­ває і погляд, — продовжує Рос­тислав Чернов. — Варто було сфокусувати погляд на 30-40 се­кунд у місці, де черешок з’єдну­ється з листком, як листя або опускалося, або піднімалося вгору. А потім, коли я виходив із кухні на кілька секунд, воно ста­вало на своє місце. До того ж значно швидше, ніж у експери­ментах із овочами. Визнаю, для мене цей ефект був більш ніж несподіваним.

«Листоноші» інформації

Чернов звернувся до ботані­ків, чи не могли б вони поясни­ти дивну поведінку рослини. Але ті лише знизували плечима. Тож він вирішив сам знайти відповіді на запитання.

— Я дійшов висновку, що пальма як цілісний живий ор­ганізм пам’ятає і реагує на мож­ливу зовнішню небезпеку її існу­ванню, — пояснює науковець. — У цьому нічого дивного немає, оскільки доведено, що пам’яттю наділені не тільки живі ор­ганізми, а й сплави металів і навіть вода. А щодо пам’яті рос­лин, то ось приклад: після того, як шампанське розливають у пляшки, там випадає осад, а коли починає цвісти виноградна лоза, цей осад «оживає» і спливає.

— А реагування на погляд, як на мене, викликане тим, що зір являє собою «підручний інстру­мент» думки, — продовжує вче­ний. — Сутність ефекту полягає у тому, шо якийсь розумовий сиг­нал людини здатен долати великі відстані і пронизувати матерію, переноситись із швидкістю світла і, шо дуже важливо, мати адресну спрямованість на конкретний об`єкт. Цей сигнал містить навіть «фігури впізнавання». Розмірко­вуючи над тим, що саме і як пе­реносить ці незвичні сигнали, я припустив, що такими «листоно­шами» інформації можуть бути нейтрино. Вони можуть продуку­ватися на рівні ДНК і нести всю відповідальну за життя інфор­мацію, яка поширюється в межах нашої планети. Хоча б, напри­клад, про грип, що з’являється майже одночасно на різних континетах, віддалених на тисячі кілометрів. Ідея досить шалена, шоб здаватися істиною. Але ко­лись і телевізор, і телефон відно­сили до розряду фантастики.

— Нобелівські лауреати (аст­рофізики) — американець Рей­монд Девіс-молодший та японець Масатосі Косіба — довели, що випромінювання нейтрино йде з космосу і пронизує всю Землю. А я, — каже Ростислав Володимирович, — пішов далі й довів, що ці космічні частки несуть інформацію. Виходячи з цього, можна стверджувати, що життя на нашу планету прийшло з космосу. Це також можна відстежити за датами. Перша жива клітина утворилася 3,8 мільярда років тому, але рослинні клітини з’явилися 700 мільйонів років тому. А примати — людство в куценьких штанцях — ще пізніше. Тож цей період, а вік Всесвіту ніхто не підрахову­вав, усе одно, що мить між мину­лим і майбутнім. Тобто са­мостійно така еволюція життя на Землі навряд чи могла відбутися. Інформація мандрувала космо­сом, щоб знайти хто її сприйме. Ось таке моє припущення.

Увесь експеримент Ростисла­ва Володимировича вилився у працю на 53 сторінки. Власні спостереження він підкріпив прикладами з наукових джерел, а також фактами із засобів масо­вої інформації. Учений неодно­разово звертався до різних газет та журналів, щоб оприлюднили його працю. Але скрізь відмов­ляли — мовляв, завелика. Тоді він скоротив її і таки надруку­вав. А через два роки в одній з українських газет прочитав замітку про сенсаційне відкрит­тя академіка Единбурзького уні­верситету Тоні Труеваса, який встановив, що розум мають не тільки ссавці, а й рослини. На думку цього ботаніка, вони по­глинають інформацію і перероб­ляють її на такому ж рівні, як і тварини. Рослини здатні перед­бачати катаклізми і пам’ятають про стихійні лиха минулих років. Мають складну систему пам’яті, яка чимось нагадує ген­ну систему людини чи тварини. Труевас також доводив, що вони мають певну форму інтелекту.

— Звинуватити західного на­уковця у плагіаті не можу. Так само як і він мене, — каже Рос­тислав Володимирович. — Я з ним ніколи не зустрічався. Коли нещодавно був у Лондоні, нама­гався з ним зв’язатися, але не вдалося. Відіслав йому три лис­ти. Але жодної інформації щодо його відкриття не маю і досі.

Нобелівський номінант

У школі Ростислав Чернов понад усе захоплювався хімією. Тож одразу вступив до хімфаку Київського університету імені Т.Г.Шевченка. Спеціалізувався на неорганічній хімії. Із другого курсу і до кінця навчання був Бахівським стипендіатом (не плутати академіка Баха з композитором). 1966 року поїхав на річне стажування до Кембриджа, в університет, де, до речі, познайомився з Петром Капицею. У 1963-му захистив дисертацію.

Ще у студентські роки Чернов почав друкувати свої наукові праці. Зараз їх у нього 260. З них 80 отримали авторські свідоцтва. Його розробки впроваджено на кількох десятках підприємств колишнього Союзу. Здебільшого, металургійних. А одну з розробок використали у космічній галузі.

— Ми винайшли спосіб, як отримати кремній з піску, — розповідає Ростислав Володимирович. — Причому, кремній дуже високої чистоти. Назвали його сонячним. Він годиться для сонячних батарей, наприклад, таких, що використовувалися на космічних апаратах. У мене була ще одна цікава робота, яка вийшла друком 1978 року. Ми з Борисом Яковлєвим відкрили, що вода має пам’ять. Підготували статтю і відправили до журналу «Фізична хімія». Але нам відмовили у публікації. Довелося зробити з цієї статті коротку інформацію в «Український хімічний журнал». На відміну від великих статтей, такі замітки на той час не рецензувалися. І вона побачила світ. А 1988 року — через десятиліття — французький лікар Жак Бенвініст зробив сенсаційну заяву про те, що вода ... володіє ефектом пам’яті. Ми одразу ж звернулися до «Українського хімічного журналу» з тим, що ми це відкрили першими. Француз якраз мав завітати до Києва на конференцію, але не приїхав.

Дивний неталан із відкриттями переслідував Ростислава Чернова і далі. А про те, що це справжні наукові відкриття, може свідчити хоча б те, що не так давно одного із західних учених удостоєно Нобелівської премії за працю, яку майже одночасно виконав і український науковець.

— Це збіг обставин, — каже вчений. — Першу частину роботи «Гра чисел, або температурний поріг життя» я опублікував 1999 року. А другу віддав на друк у серпні 2002-го. І цього ж року, але у жовтні, було вручено Нобелівську премію за цією другою частиною.

Так сталося, що в сучасній Україні усе ще не має жодного лауреата Нобелівської премії. Є лише надія. Ростислава Володимировича за раніше опубліковані праці записано у номінанти на цю престижну наукову нагороду.

— Але ним можна бути й до кінця життя, — з легкою усмішкою каже Чернов. — До того ж, це звання неофіційне...

Можливо, якби держава більше дбала про свій науковий престиж, у нас з’явився б не один Нобелівський лауреат. Розумних людей у країні поки що не брахує. І, можливо, тоді не довелося б нашим ученим працювати із «стратегічними запасами» хімреактивів двадцятилітньої давнини й робити відкриття на кухні своєї квартири.

Олена Цибенко

Фото

Сергія Спасокукоцького

«Вечерній Київ», 24.02.2004 р.

Читайте на эту же тему:

Растения слышат, видят и ненавидят …

и о живом примере в статье:

Яндекс.Метрика