Головна » «Книга буття українського народу (Закон Божий)», Костомаров М. І

«Книга буття українського народу (Закон Божий)», Костомаров М. І

«Книга буття українського народу» («Закон Божий») — ідеологічна програма Кирило-Мефодіївського братства, написана у формі біблійного оповідання. Більшість дослідників вважає її автором М. І. Костомарова.

Складається зі 109 параграфів, у яких всесвітню та українську історію викладено у розрізі історії християнства. Соціальна нерівність у творі пояснюється лицемірством панівного класу, який прийняв християнство, але продовжував гнобити народ. Підкреслюється зв'язок між минулим та майбутнім України, волелюбність українського народу визначається як його невід'ємна риса. Твір містить ряд положень щодо скасування кріпацтва, національної та соціальної нерівності, а також ідею об'єднання слов'ян, народів у федеративну республіку з наданням кожному народові авт. прав. Автор постулює ідею непорушності національних прав українців. Україну він вважає центром об'єднання усіх слов'ян, народів, вбачаючи в цьому її роль в історії людства.

Книга буття українського народу (списки книг)
1. Бог создав світ: небо і землю і населив усякими тварями і поставив над усею тварью 455 чоловіка і казав йому плодитися і множитися і постановив, щоб род чоловічеський поділився на коліна і племена, і кожному колінові і племені даровав край жити, щоб кожне коліно і кожне племено шукало бога, котрий од чоловіка недалеко, і поклонялись би йому всі люди і віровали в його, і любили його, і були б усі счастливі.
Бог сотворил мир: небо и землю и населил всяким творением и назначил над всею земною тварью человека, повелел ему раститься и множиться и узаконил, чтоб род человеческий разделился на поколения и племена, и каждому поколению и племени даровал страну, дабы каждое поколение и племя искало бога, который от человека близко, и так поклонялись бы ему все люди и веровали в него и любили бы его и все были бы счастливы.
2. Але род чоловічий забув бога і отдався діаволу, і кожне племено вимислило собі богів, і в кожному племені народи повидумували собі богів і стали за тих богів биться, і почала земля поливатися кров’ю і усіватися попелом і костями, і на всім світі сталось горе, і біднота, і хвороба, і несчастя, і незгода.
Но род человеческий забыл бога и отдался диаволу, и каждое племя выдумало себе богов, и в каждом племени народы выдумали себе богов и стали биться за этих богов, и начала земля поливаться кровью и усеиваться пеплом и костьми, и во всем свете стало горе, нищета, болезнь, бедствия и несогласия.
3. І так покарав людей справедливий господь потопом, войнами, а найгірше — неволею.
Так наказал людей справедливый господь потопом, войнами, мором и что 456 хуже — неволею.
4. Бо един єсть бог істинний, і един він цар над родом чоловічим, а люде як поробили собі багато богів, то з тим укупі поробили багато царів, бо як у кожному кутку був свій бог, так у кожному кутку став свій цар, і стали люде биться за своїх царів, і пуще стала земля поливатися кровію і усіватися попелом і костями, і умножилось на всім світі горе, біднота і х[в]ороба, і несчастя, і незгода.
Ибо есть единый бог истинный, и он есть единый царь рода человеческого, а люде как скоро натворили себе богов, то тем самым натворили себе царей, ибо так как в каждом углу был свой бог, так точно в каждом углу был свой царь, и стали люди драться за своих царей, и земля начала еще более поливаться кровью и усеваться пеплом и костьми, и во всем мире увеличились горе, нищета, и болезнь, и бедствия и несогласия.
5. Нема другого бога, тільки один бог, що живе високо на небі іже вєздес[ущ]ий духом святим своїм, і хоч люде поробили богів в постаті звіриної і чоловічої со страстями і похотями, а то не боги, а то страсті і похоті, а правив над людьми отець страстей і похотей чоловікоубийця диавол.
Нет другого бога, кроме того бога, который обитает в небесных селениях и вездесущ духом своим святым, и хотя люди натворили богов в образе тварей и человека, но их боги были не боги, а страсти и похоти и управлял людьми отец страстей и похотей человекоубийца диавол.
6. Немає другого царя, тільки один цар небесний утішитель, хочь люде і поробили собі царів в постаті своїх братів-людей со страстями і похотями, а то не були царі правдиві, бо цар єсть то такий, що править над усіма, повинен бути розумніший і найсправедливіший над усіх, а розумніший і найсправедливіший єсть бог, а ті царі со страстями і похотями і правив над людьми отець страстей і похотей чоловікоубийця диавол.
Нет другого царя, кроме одного царя небесного утешителя; хотя люди и натворили себе царей в образе своих братьев-человеков, но то не были настоящие цари, ибо царь, т[о] есть тот, кто всеми управляет, должен быть разумнее и справедливее всех, а разумнее и справедливее всех один бог, царь же со страстями и похотями, и управлял людьми отец страстей и похотей человекоубийца диавол.
7. І ті царі лукаві побрали з людей таких, що були сильніші або їм нужніші, і назвали їх панами, а других людей поробили їх невольниками, і умножились на землі горе, біднота і хвороба, і нещастя, і незгода.
И лукавые цари отобрали из между людей сильнейших и нужнейших для себя и назвали их господами, а других сделали невольниками господ, и умножились на земле горе, нищета и болезнь, и бедствия, и несогласия.
8. Два народи на світі були дотепніші: євреї і греки.
Два народа отличались по достоинству: евреи и греки.
9. Євреїв сам господь вибрав і послав до їх Моїсея і постановив їм Моїсей закон, що прийняв од бога на горі Синайській, і постановив, щоб усі були рівні, щоб не було царя між ними, а знали б одного царя — бога небесного, а порядок давали б судді, котрих народ вибирав голосами.
Евреев сам господь избрал и послал к ним Моисея и Моисей установил для них закон, принятый от бога на горе Синайской, и учредил равенство между ними, чтоб не было у них царя, а знали бы все одного царя — бога небесного, а правлением заведывали бы судьи, избранные народною волею.
10. Але євреї вибрали собі царя, не слухаючи старця святого Самуїла, і бог тоді ж показав їм, що вони негаразд зробили, бо хоч Давид був лучший з усіх царей на світі, однак його бог попустив у гріх: він одняв у сосіда жінку; се ж так було, аби люди зрозуміли, що хоч-який добрий чоловік буде, а як стане самодержавно панувати, то зледащіє. І Соломона, мудрішого з усіх людей, бог попустив у саме велике кепсьтво — ідолопоклонсьтво, аби люди зрозуміли, що хоч який буде розумний, а як стане самодержавно панувати, то одуріє.
Но евреи выбрали себе царя, не слушая святого старца Самуила, и бог скоро показал им, что они сделали нехорошо, ибо хотя Давид был лучший из всех царей в мире, но и его бог попустил в прегрешение так, что он отнял у соседа жену. Это же сделалось для того, дабы люди уразумели, что каков бы ни был добродетельный человек, но если он станет властвовать самодержавно, то впадет в порок. И Соломона, мудрейшего из людей, бог попустил впасть в наивеличайшее безумие — идолопоклонство, дабы люди уразумели, что как бы ни был разумен человек, но если 457 станет властвовать самодержавно, то обезумеет.
11. Бо хто каже сам на себе: «Я лучший оду всіх і розумніший над всіх, усі мусять мені коритися і за пана мене уважати і робить те, що я здумаю», той зогрішає первородним гріхом, котрий погубив Адама, коли він, слухаючи диавола, захотів порівнятися с богом, здурів, той, навіть, подобиться самому диаволу, котрий хотів стать вровню з богом і упав у пекло.
Ибо кто скажет сам о себе: «Я лучше всех и умнее всех, все должны мне повиноваться и почитать меня владыкою и делать то, что мне вздумается», тот согрешает первородным грехом, погубившим Адама, когда он, слушаясь диавола, захотел поравняться с богом и обезумел, тот даже уподобляется самому дияволу, который хотел поставить себя наравне с богом и впал в ад.
12. Єдин бо єсть бог і єдин він цар — господь неба і землі.
Ибо есть один бог: он же и царь, господь неба и земли.
13. Тим і євреї, як поробили собі царів і забули єдиного царя небесного, зараз одпали і от істинного бога і почали кланятися Ваалу і Дагону.
Оттого и евреи, как только натворили 458 себе царей, а забыли царя небесного, тотчас отпали от истинного бога и поклонялись Ваалу и Дагону.
14. І покарав їх господь: пропало і царство їх і всіх забрали у полон халдеї 459.
И покарал их господь: погибло царство их и всех забрали в плен халдеи.
15. А греки сказали: не хочем царя, хочем бути вільні і рівні.
А греки сказали: не хотим царя, хотим быть вольными и равными.
16. І стали греки просвіщенні над усі народи, і пішли од них науки, і скуства, і умисли, що тепер маємо. А се сталось за тим, що не було у них царей.
И стали греки просвещеннейшим народом в свете, ибо от них пошли науки, искусства и художества, какие у нас теперь есть.
17. Але греки не дізнались правдивої свободи, бо хоч одріклись царей земних, та не знали царя небесного і вимишляли собі богів; і так царей у їх не було, а боги були, тим вони вполовину стали такими, якими були б, коли б у них не було богів і знали б небесного бога. Бо хоч вони багато говорили про свободу, а свободні були не всі, а тільки одна частка народа, прочі ж були невольниками; і так, царів не було, а панство було: а то все рівно, якби у їх було багато царків.
Но греки не познали истинной свободы, ибо хотя отреклись от царей, но не знали царя небесного и изобретали себе богов; и так царей у них не было, а боги были, от этого они вполовину стали такими, какими были бы, если б не было у них богов и если б они знали небесного бога. Ибо хотя много говорили о свободе, а свободными были не все, а только часть народа, прочие же были невольниками; итак, царей у них не было, а господа были, и это все равно, как бы у них было много цариков.
18. І покарав їх господь: бились вони між собою і попали в неволю і спершу під македонян, а вдруге до римлян.
И наказал их господь: дрались они между собой и попали в неволю в руки македонян, а потом римлян.
[19] 460 І так покарав господь род чоловічеський, що найбільша часть його, сама просвіщенна, попалась в неволю до римських панів, а потім до римського імператора.
И так наказал господь род человеческий, большая часть его, самая образованная, попала в неволю, в руки римского императора.
[20] 19. І став римський імператор царем над народами і сам себе нарік богом.
И сделался римский император царем народов и сам себя наименовал богом.
[21] 20. Тоді возрадувався диавол і все пекло з ним. І сказали в пеклі: оттепер уже наше царство; чоловік далеко отступив од бога, коли один нарік себе і царем і богом вкупі.
Тогда возрадовался диавол и весь ад с ним. И сказали в аде: вот теперь уже наше царство; человек далеко отступил от бога, когда один назвал себя и богом и царем вместе.
[22] 21. Але в той час змилувався господь — отець небесний — над родом чоловічим і послав на землю сина свого, щоб показать людям бога, царя і пана.
Но в то время сжалился господь — отец небесный — над родом человеческим и послал на землю сына своего, дабы показать людям бога, царя и господина.
[23] 22. І прийшов син божий на землю, щоб одкрити людям істину, щоб тая істина свободила род чоловічий.
И пришел сын божий на землю, чтоб открыть истину, дабы та истина освободила род человеческий.
[24] 23. І навчав Христос, що всі люде — брати і ближні, всі повинні любить попереду бога, а потім один другого, і тому буде найбільшая шана од бога, хто душу свою положить за други своя. А хто первий між людьм[и] хоче бути, повинен бути всім слугою.
И научил Христос, что все люди — братья и ближние, все обязаны любить прежде всего бога, а потом друг друга, и наибольшая заслуга у бога будет тому, кто положит душу за други своя. А кто хочет быть первым, тот должен быть всем слугою.
[25] 24. І сам на собі приклад показав: був розумніший і справедливіший з людей, стало буть цар і пан, а явився не в постаті земного царя і пана, а народився в яслах, жив у бідності, набрав учеників не з панського роду, не з учених філософів, а з простих рибалок.
И сам показал собою пример: он был самый разумный и самый справедливый из всех людей, следовательно царь и господин, но явился не в образе земного царя и господина, а родился в яслях, жил в нищете, избрал учеников не из рода знатного, не из ученых философов, а из простых рыболовов.
[26] 25. І став народ прозрівать істину, і злякалися філософи і люде імператора римського, що істина бере верх, а за істиною буде свобода, і тоді вже не так легко буде дурить і мучить людей.
И стал народ прозревать истину. Тогда испугались лжефилософы и люди римского императора, что истина торжествует, а за истиною будет свобода и тогда уж не так легко можно дурачить и мучить людей.
[27] 26. І засудили на смерть Іісуса Христа — бога, царя і пана — і претерпів Іісус Христос оплєванія, заушенія, бієнія, хрест і погребєніє за свободу рода чоловічого тим, що не хотіли приняти його за царя і пана, бо мали другого царя-кесаря, що сам себе нарік богом і пив кров людськую.
И осудил на смерть Иисуса Христа — бога, царя и господина — и претерпел Иисус Христос оплевания, заушения, биения, крест и погребение за свободу рода человеческого, потому что не хотели признать его царем и господином, имея другого царя-кесаря, который сам себя назвал богом и пил кровь человеческую.
[28] 27. А Христос-цар свою кров пролив з[а] свободу рода чоловічого і оставив на віки кров свою для питанія вірним.
А Христос свою собственную кровь пролил за свободу рода человеческого и оставил навсегда свою собственную кровь для питания верным.
[29] І воскрес Христос в третій день і став царем неба і землі.
И воскрес Христос в третий день и стал царем неба и земли.
[30] 28. Ученики його, бідні рибалки, розійшлися по світу і проповідували істину і свободу.
Ученики его, бедные рыболовы, разошлись по земле и проповедовали истину и свободу.
[31] 29. І ті, що приймали слово їх, стали братами між собою — чи були преж того панами або невольниками, філозофами або не вченим[и]. Усі стали свободними кровію Христовою, котору зарівно приймали, і просвіщенними світом правди.
И те, которые принимали слово их, стали братьями, были ли они прежде того господами или невольниками, философами-учеными или невеждами — все стали свободными по крови христовой, которую все равно принимали, все стали просвещенными светом правды.
[32] 30. І жили християне братством, усе у них було общественне і були у них вибрані старшини і ті старшини були всім слугами, бо господь так сказав: «Хто хоче першим бути, повинен бути всім слугою».
И жили християне братством; все было у них общее и были у них старшие избранные, а те старшие были всем слуги, ибо господь сказал: «Кто хочет быть первым, должен быть всем слугою».
[33] 31. Тоді імператори римські і пани, і чиновні люде, і вся челядь їх, і філозофи піднялись на християнство і хотіли викоренити христову віру і гибли християне; їх і топили, і вішали, і в чверті рубали, і пекли, і залізними гребінками скребли, і ині тьмочисленні муки їм чинили.
Тогда императоры римские и господа, и чиновники, и все клевреты их, и философы поднялись на християнство и хотели искоренить христову веру и гибли християне: их топили, вешали, четвертовали, сжигали, строгали 461 железными гребенками и творили им другие неисчислимые мучения.
[34] 32. А віра христова не уменьшалась, а чим гірше кесарі і пани лютовали, тим більше було вірующих.
А вера христова не умалялася, но чем более злились кесари и господа, тем более было верующих.
[35] 33. Тоді імператори с панами змовились і казали поміж собою: уже нам не викоренити християнства, піднімемось на хитрощі, приймемо її самі, перевернемо ученіє христово так, щоб нам добре було, та й обдуримо народ.
Тогда императоры с господами условились и сказали между собою так: уж нам не искоренить християнства, поднимемся на хитрости, примем сами християнство, извратим учение христово так, чтоб нам выгодно было, и одурачим народ.
[36] 34. І почали царі приймати християнство і кажуть: «От бачите: можно бути і християнином і царем вкупі».
И начали цари принимать християнство и говорить: «Вот видите: можно быть и царем и христианином».
[37] 35. І пани приймали християнство і казали: «От бачите: можно бути і християнином і паном вкупі».
И господа принимали християнство и говорили: «Вот видите: можно быть и христианами и господами».
[38] 36. А того не уважали, що мало сєго, що тільки назваться. Бо сказано: «Не всяк глаголяй ми: господи, господи! внидєть в царство небесное, но творяй волю отца моего, іже єсть на небесах».
А того не помнили 462, что мало называться только, ибо сказано: «Не всяк глаголяй ми: господи, господи! внидеть в царствие небесное, но творяй волю отца моего, еже есть на небесах».
[39] 37. І піддурили архієреїв і попів, і філозофів, а ті і кажуть: «Істино так воно єсть, ажеж і Христос сказав: «Воздадіте кесарево кесареві, а боже богові»; і апостол говорить: «Всяка власть од бога». Так уже господь установив, щоб одні були панами і багатими, а другі нищими і невольниками.
И одурачили архиереев, духовных и мудрецов, те и говорят: истинно так, Христос сказал: «Воздадите кесарева кесареви, а боже богови»; и апостол говорит: «Всяка власть от бога». Так сам господь установил, чтоб одни в мире сем были господами и богатыми, а другие нищими и рабами.
[40] 38. А казали вони неправду. Хоч Христос сказав: «воздадіте кесарево кесареві», а се тим, що Христос не хотів, щоб були бунти та незгода, а хотів, щоб мирно і люб’язно розійшлась віра і свобода, бо коли християнин буде воздавать не християнському кесареві кесарево — платить податок, сповнять закон, — то кесар, принявши віру, повинен одріктись свого кесарства, бо він тоді, будучи першим, повинен бути всім слугою; і тоді б не було кесаря, а був би єдиний цар — господь Іісус Христос.
А говорили они неправду. Хотя Христос сказал «Воздадите кесарево кесареви», но это сказано потому, что Христос не хотел, чтоб были бунты и несогласия, а хотел, чтоб мирно и любовно распространялась вера и свобода, ибо ежели христианин будет воздавать кесарева кесареви, т. е. платить подать, повиноваться закону, то кесарь, принявши веру, должен отказаться от своего кесарства, ибо он, будучи первым, обязан быть всем слугою; и тогда б не было кесаря, а был бы единый царь — господь Иисус Христос.
[41] 39. І хоча апостол сказав: «Всяка власть од бога», а не єсть воно те, щоб кожни[й], що 463 зах[в]ати[ть] власть, був сам од бога. Уряд і порядок і правлєніє повинні бути на землі: так бог постановив, і єсть то власть, і власть та од бога, але урядник і правитель повинні подлегать закону і сонмищу, бо і Христос повеліває судиться перед сонмищем, і так як урядник і правитель перші, то вони повинні буть слугами, і недостоїть їм робить те, що здумається, а те, що постановлене, і недостоїть їм величаться та помпою очі одводити, а достоїть їм жити просто і працювати для общества пильно, бо власть їх од бога, а сами вони грішні люде і самі послідніші, бо усім слуги.
И хотя апостол сказал: «Всякая власть от бога», но это не значит, чтоб каждый, присвоивший себе власть, был сам от бога. Начальство и устройство и правительство должны существовать на земле, и это власть, и власть эта от бога, но начальник и правитель обязаны подчиняться закону и народному собранию, ибо и Христос повелевает судиться пред народным сонмищем; и так как начальник и правитель первые лица, то они должны быть слугами и не должны делать, что им придет в голову, а должны делать то, что установлено, и не должны величаться и ослеплять великолепием, а должны жить просто и усердно, трудиться для общества, ибо власть их от бога, а сами они грешные люди и самые последние из людей, ибо всем слуги.
[42] 40. А сьому ще гірша неправда, бутсім установлено од бога, щоб одні пановали і багатились, а другі були у неволі і нищі, бо не було б сього, скоро б поприймали щире євангеліє; пани повинні свободити своїх невольників і зробитись їм братами, а багаті повинні наділяти нищих, і нищі стали б также багаті; якби була на світі любов християнська в серцях, то так було б, бо хто любить к[о]го, той хоче, щоб тому було также хороше, як і йому.
А это еще большая ложь, будто бы бог постановил, чтоб одни господствовали и обогащались, а другие были в неволе и нищие, ибо этого б не было, [коль] скоро бы приняли евангелие; господа обязаны освободить рабов и сделаться их братьями, а богатые должны наделять нищих, и нищие стали бы также богатыми; так было бы, если б была в сердцах любовь христианская, ибо кто любит кого, тот желает, чтоб любимому также было хорошо, как и ему.
[43] 41. І ті, що так казали і тепер кажуть і переверчують христово слово, ті оддадуть одвіт в день судний. Вони скажуть судді: Господи, не в твоє лі ім’я пророчествовах? А судія скаже їм: Не вєм вас.
И те, которые так говорили и говорят и извращают христово слово, те отдадут ответ в день судный. Они скажут судие: Господи, не в твое ли имя пророчествовах? А судия скажет: Не вем вас.
[44] 42. Таким викладом зіпсували царі, пани та вчені свободу християнську.
Такими объяснениями цари, господа и ученые осквернили свободу христианску[ю].
[45] 43. Благодать дана всім язикам, а спершу коліну Яфетову, бо Сімово через жидів отвернуло Христа.
Благодать дана всем языкам, а прежде поколению Яфетов, ибо Симово отвергнуло Христа в лице жидов.
[46] І перейшла благодать до племен грецького, романського, німецького, слов’янського.
И перешла благодать к племенам греческому, романскому, немецкому и славянскому.
[47] 44. І греки, прийнявши благодать, покаляли її, бо вони прийняли нову віру і не зовлеклись ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили при соб[і] і імператорство, і панство, і пиху царськую, і неволю, і покарав їх господь: чахло, чахло грецьке царство тисячу років, зчахло зовсім і попало до турків.
И греки приняли благодать и запятнали ее; ибо они приняли новую веру, а не совлеклись ветхого человека со страстями и похотями, они оставили у себя императоров и господ, и тщеславие царское, и неволю; и наказал их господь: царство греческое чахло тысячу лет и попало под иго турков.
[48] 45. Романське племено — влохи, французи, гішпани — приняло благодать, і стали народи увіходить у силу і у нову жизнь і просвіщенность, і благословив їх господь, бо лучше вони прийняли св[яту] віру, ніж греки, одначе не зовсім зовлеклись ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили і королей, і панство, і вимислили голову християнства — папу, і той папа видумав, що він має власть над усім світом християнським, ніхто не повинен судити його, а що він здумає, те буде гарно.
А романское племя — итальянцы, французы, гишпанцы — приняли благодать и вошли в силу, новую жизнь и образованность; и благословил их господь, ибо они лучше приняли св[ятую] веру, нежели греки, однако и они не совлеклись ветхого человека со страстями и похотями, оставили королей и господ и выдумали главу христианства — папу, и этот папа выдумал, будто имеет власть над целым миром христианским, и никто не может судить его, а что вздумает, все то хорошо.
[49] 46. І племено німецьке — народи німецькі — приняли благодать і стали увіходить у пущу силу і жизнь нову, і просвіщенность, і благословив його господь, бо вони ще лучче приняли віру, ніж греки і романці, і з’явивсь у них Лютер, которий почав учити, що повинно християнам жити так, як жили до того часу, коли поприймали і попереверчували ученіє христово царі і пани, і щоб не було неподсудимого голови над церквою християнською — папи, єсть бо един глава всім — Христос. Але і німці не зовлеклися ветхого чоловіка, ,бо зоставили у себе і королів і панів, і ще гірше дозволили замість папи і єпіскопов орудувать церквою христовою королям і панам.
И племя немецкое — народы немецкие — приняли благодать и вошли в силу и новую жизнь, и образованность, и благословил его господь, ибо они еще лучше приняли веру святую, нежели греки и романцы, и появился у них Лютер, который учил, что должно християнам жить так, как жили до того времени, когда учение христово приняли и извратили цари и господа, и чтоб не было неподсудимого главы над церковью християнскою, ибо есть единый глава всем — Христос. Но и немцы не совлеклись ветхого человека со страстями и похотями, ибо и они оставили у себя королей и господ, и, что хуже всего, позволили вместо папы и епископов управлять церковью христовою королям и господам.
[50] 47. I сталась послідняя лесть гірша першої, бо не тільки у німців королі, але і у других землях взяли верх над всім, і, щоб удержати народ у ярмі, поробили ідолів, отвертали людей од Христа, і казали кланятися ідолам і биться за них.
И была последняя лесть горше первой, ибо не только у немцев короли, но и у других землях, взяли верх, а чтоб удержать народ в ярме, творили идолов, отвращали людей от Христа и приказывали поклоняться идолам и биться за них.
[51] Бо то все рівно що ідоли: хоча французи були хрещені, одначе меньше шановали Христа, ніж честь національну, і такого ідола їм зроблено, а англічане кланялись золоту і мамоні, а другі народи так же своїм ідолам, і посилали їх королі і пани на заріз за шматок землі, за табак, за чай, за 464 вино; і табак, і чай, і вино стали у них богами, бо речено: іде же сокровище ваше, там сердце ваше. Серце християнина с Іісусом Христом, а серце ідолопоклонникове — з своїм ідолом. І стало, як каже апостол, їх богом чрево.
Ибо их политические идеи были все равно, что идолы, хотя французы были крещеные, однако они менее заботились о Христе, нежели о своей чести национальной, как назывался их идол, а англичане поклонялись золоту и мамоне, а другие народы также своим идолам; и посылали их короли на зарез за клочок земли, за табак, за чай, за вино; и табак, и чай, и вино, и прочая стали у них богами, ибо сказано: где сокровище ваше, там и сердце ваше. Сердце христианина с Иисусом Христом, а сердце идолопоклонника — с своим идолом. И стало, как говорит апостол, их богом чрево.
[52] 48. І вимислили одщепенці нового бога, сильнішого над усіх дрібних боженят, а той бог називався по-французські егоїзм або інтерес.
И выдумали отступники нового бога, сильнейшего над всеми мелкими боженятами, этот бог пофранцузски назывался эгоизм или интерес 466.
[53] 49. І філософи почали кричати, що то кепство віровати в сина божого, що немає ні пекла, ні раю і щоб усі поклонялись егоїзмові або інтересові.
И философы начали кричать: глупо веровать в сына божия, нет ни рая, ни ада, все должны поклоняться эгоизму или интересу, или немецкому я.
[54] 50. А до всього до того довели королі та пани; і завершилася міра їх плюгавства, праведний господь послав 465 свій меч обоюдоострий на рід прелюбодійний; збунтовались французи і сказали: не хочем, щоб були у нас королі та пани, а хочем бути рівні й вільні.
Ко всему этому довели короли и господа; и исполнилась мера мерзостей, праведный господь послал меч свой обоюдоострый на род прелюбодейный, взбунтовались французы и сказали: не хотим, чтоб были у нас короли и господа, а хотим быть равными и вольными.
[55] 51. Але тому не можна було статися, бо тільки свобода, где дух Христов, а дух божий уже перед тим вигнали з Францевщини королі та маркізи, та філософи.
Но этого не могло быть, ибо только там свобода, где дух господен, а дух божий давно уже прежде того изгнали из Франции короли, маркизы и философы.
[56] 52. І французи короля свого забили, панів прогнали, а самі почали різатися і дорізались до того, що пішли у гіршую неволю.
И французы убили короля своего и прогнали господ, а сами начали резаться и дорезались до того, что впали в горшую неволю.
[57] 53. Бо на їх господь хотів показать усім язикам, що нема свободи без христової віри.
Ибо на них господь хотел показать всем языкам, что нет свободы без христовой веры.
[58] 54. І с той пори племена романське і німецьке турбуються, і королів і панство вернули, і про свободу кричать, і немає в їх свободи, бо нема свободи без віри.
И с тех пор племена романское и немецкое мятутся, возвратили себе королей и господ, а кричат о свободе, и нет у них свободы, ибо нет свободы без веры.
[59] 55. А племено слов’янське то найменьший брат у сім’ї Яфетовій.
А племя славянское меньшой брат в семье Яфетовой.
[60] 56. Трапляється, що менший брат любить дуже отця, одначе получає долю меншу проти старших братів, а потім, як брати старші своє потратять, а менший збереже своє, то і старших виручає.
Случается, что меньшой брат лучше любит отца, однако получает меньше участок, чем другие братья, а впоследствии, как братья старшие потратят свое достояние, а меньшой сбережет свое, то меньшой старших выручает.
[61] 57. Племено слов’янське ще до принятія віри не йміло а ні царей, а ні панів, і всі були рівні, і не було у них ідолів, і кланялись слов’яне одному богу — вседержителю, ще його й не знаючи.
Племя славянское еще до принятия веры 467 не имело ни царей, ни господ, и все были равны, и не было идолов, а поклонялись славяне одному богу вседержителю. Так пишет о славянах грек-историк.
[62] 58. Як уже просвітились старші брати греки, романці, німці, тоді господь і до менших братів слов’ян послав двох братів: Константина і Мефодія і духом святим покрив їх господь, і переложили вони на слов’янську мову святее письмо, і отправовать службу божую постановили на тій мові, якою всі говорили посполу, а сього не було ні у романців, ні у німців, бо там по-латинські службу одправовали, так що романці мало, а німці овсі не второпали, що їм читано було.
Когда просветились старшие братья греки, романцы, немцы, тогда господь послал к меньшим братьям славянам двух братьев: Константина и Мефодия; покрыл их господь духом святым и перевели они на славянский язык священное писание, и установили отправлять богослужение на том языке, на котором все говорили, а этого не было тогда ни у романцев, ни у немцев, ибо там по-латыни отправляли богослужение, так что романцы мало, а немцы ничего не понимали, что им было читано.
[63] 59. І скоро слов’яне преймовали віру христову так, як ні один народ не преймовав.
И славяне скоро принимали христову веру, как ни один народ так не принимал.
[64] 60. Але було два лиха у слов’ян: одно — незгода між собою, а друге те, що вони, як менші брати, усе переймали од старіших; чи до діла, чи не до діла, не бачучи того, що у їх своє було лучше, ніж братівське.
Но были две беды у славян: во-первых, несогласие между собою, и, во-вторых, они, как меньшие братья, перенимали все от старших: нужное и не нужное, не видя того, что у них самих собственное лучше было, нежели у старших братьев.
[65] 61. І поприймали слов’яне од німців королів і князів, і бояр, і панів, а преж того королі були в їх вибрані урядники і не чванились перед народом, а обідали с самим простим чоловіком за рівню, і самі землю орали, а то вже у їх стала і пиха, і помпа, і гвардія, і двор.
И приняли славяне от немцев королей и господ, а прежде того короли были у них выбранные начальники и не тщеславились перед народом, а обедали с простым человеком заровно, и сами землю пахали, а после стали у них великолепие, тщеславие, гвардия, двор.
[66] 62. І панів у слов’ян не було, а були старшини; хто старший літами і до того розумніший, того на раді слухають, а то вже стали пани, а у їх неволники.
И господ у славян не было, а были старейшины; кто старше по летам, а к тому еще умнее других, того и слушали на собрании народном, а после стали у них господа, а у господ невольники.
[67] 63 468. І покарав господь слов’янське племено гірше, ніж другі племена, бо сам господь сказав: кому дано більше, з того більше і зищеться. І попадали слов’яне в неволю до чужих; чехи і полабці — до німців, серби і болгари — до греков і до турок, москалі — до татар.
И наказал господь славянское племя жесточе, нежели другие племена, ибо сам господь сказал: кому дано больше, от того больше и взыщется, — и попали славяне в неволю к чужеземцам: чехи и полабы — к немцам, сербы и болгары — к грекам и туркам, а великороссияне — к татарам.
[68] І здавалось от загине племено слов’янське, бо ті слов’яне, що жили около Лаби і Помор’я Балтицького, ті пропали, так що і сліду їх не осталось.
И казалось пропадет племя славянское, ибо те славяне, которые обитали около Лабы и Поморья Балтийского, погибли так, что и следа их не осталось.
[69] Але не до кінця прогнівився господь на племено слов’янське, бо господь постановив так, щоб над сим племеном збулось писаніє: Камень его же не брєгоша зиждущий, той бисть во главу угла.
Но не до конца прогневался господь на племя славянское, ибо господь предначертал, чтобы над этим племенем совершилось писание: Камень его же не брегоша зиждущие, той бысть во главу угла.
[70] По многих літах стало в Слав’янщині три неподлеглих царства: Польща, Литва і Московщина.
По прошествии многого времени в Славянщине стало три независимые царства: Польша, Литва и Московщина.
[71] Польща була з поляків і кричали поляки: у нас свобода і рівність, але поробили панство і одурів народ польський, бо простий люд попав у неволю саму гіршу, яка де-небудь була на світі, і пани без жодного закону вішали і вбивали своїх невольників.
Польша состояла из- поляков и кричали поляки: у нас свобода и равенство, но и они сотворили себе господ и обезумел народ польский, ибо простой народ попал в неволю самую горькую, какая когда-нибудь была на свете, и господа без всякого закона вешали и убивали своих невольников.
[72] Московщина була з москалів і була у їх велика Річ Посполита Новгородська, вільна і рівна, хочь не без панства: і пропав Новгород за те, що і там 469 завелось панство, і цар московський взяв верх над усіма москалями, а той цар узяв верх, кланяючись татарам, і ноги ціловав ханові татарському, бусурману, щоб допоміг йому держати в неволі неключимій народ московський, христіянський.
Московщина состояла из великороссиян и была у них великая Речь Посполитая Новгородская, вольная и равная, хотя не без господ; и погиб Новгород за то, что и там завелись господа, и возвысился над всеми великороссиянами царь московский, а возвысился он, кланяясь татарам, и ноги целовал хану татарскому — бусурману, чтоб помогал ему держать в неключимой неволе христианский народ великороссийский.
[73] І одурів народ московський і попав у ідолопоклонство, бо царя своего нарік богом, і усе, що цар скаже, те уважав за добре, так що цар Іван в Новгороді душив та топив по десятку тисяч народу, а літописці, розказуючи те, звали його христолюбивим.
И обезумел народ великороссийский и впал в идолопоклонство, ибо царя своего назвал земным богом, и все, что царь скажет, считал хорошим, так что когда царь Иван в Новгороде душил и топил по десятку тысяч в день народу, то летописцы, 470 рассказывая об этом, называли его христолюбивым.
[74] А в Литві були литвяки, та ще до Литви належала Україна.
А Литва соединилась с Польшею, и в Литве были литвины, а к Литве принадлежала Украина.
[75] І поєдналась Україна з Польщею як сестра с сестрою, як єдиний люд слов’янський до другого люду слов’янського нерозділимо і незмісимо, на образ 471 іпостасі божої нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються усі народи слов’янські поміж собою.
И соединилась Украина с Польшею как сестра с сестрою, как единый народ славянский с другим народом славянским нераздельно и несмесимо, по образу ипостасей божественных нераздельных и несмесимых, так как некогда соединятся все народы славянские между собою.
[76] І не 472 любила Україна ні царя, ні пана, а зкомпоновала собі козацтво, єсть то істеє братство, куди кожний, пристаючи, був братом других — чи був він преж того паном чи невольником аби християнин, і були козаки між собою всі рівні, і старшини вибирались на раді і повинні 473 були слуговати всім по слову христовому, і жодної помпи панської і титула не було між козаками.
Не любила Украина ни царя, ни пана, г. составила у себя казацтво, т. е. братство, куда каждый, вступая, был братом других — был ли он прежде господином или рабом лишь бы он был христианин; и были казаки между собою все равны, а старшины выбирались на собрании и должны были служить всем по слову христову, ибо принимали должности по принуждению, как повинность, и не было никакого господского великолепия и титула между казаками.
[77] І постановили вони чистоту християнську держати, тим старий літописець говорить об козаках: «татьби же и блуд ніже именуються у них».
И постановили они сохранять чистоту; оттого старый летописец говорит о казаках: «татьба же и блуд ниже именуются в них».
[78] І постановило козацтво: віру святую обороняти і визволяти ближніх своїх з неволі. Тим-то гетьман Свирговський 474 ходив обороняти Волощину і не взяли козаки миси з червонцями, як їм давали за услуги, не взяли тим, що кров проливали за віру, та за ближніх і служили богу, а не ідолу золотому. А 475 Сагайдашний 476 ходив Кафу руйнувати і визволив кільканадцять тисяч невольників з вічної підземної темниці.
И постановило казацтво охранять святую веру и освобождать из неволи своих ближних. Гетман Свирговский ходил защищать Волощину, и козаки не взяли блюда с червонцами, когда им давали в благодарность за услуги, не взяли потому, что проливали кровь за веру и за ближних, служили богу, а не золотому тельцу. А Сагайдачный разорил Кафу и освободил оттуда несколько тысяч невольников из подземных темниц.
[79] І багато лицарів таке робили, що не записано і в книгах міра сього, а записано на небі, бо за їх були перед богом молитви тих, котрих вони визволили з неволі.
И много было рицарей, которые так поступали, их подвиги не все записаны в книгах мира сего, но записаны на небе, ибо за них пред богом были молитвы тех, которых они освободили из неволи.
[80] І день ото дня росло, умножалося козацтво і незабаром були б на Вкраїні усі козаки, усі вільні і рівні, і не мала б Україна над [со]бою ні царя, ні пана, опріч бога єдиного, і, дивлячись на Україну, так би зробилось і в Польщі, а там і у других слов’янських краях.
И день со дня росло и умножалось казацтво, и скоро все люди в Украине стали бы казаками, т. е. вольными и равными, и не было бы над Украиною ни царя, ни пана, кроме бога единого, и, смотря на Украину, также 477 бы сделалось и в Польше, а потом и в других славянских землях.
[81] Бо не хотіла Україна ітти услід язиков, а держалась закону божого, і всякий чужестранець, заїхавши в Україну, дивувався, що ні в одній стороні на світі так щиро не молються богу, ніде муж не любив так своей жони, а діти своїх родителей.
Ибо Украина не хотела итти вслед языков, а держалась закона божия, и каждый чужестранец, заехавши в Украину, удивлялся, ибо ни в одном краю на свете так чистосердечно не молились богу, нигде так муж не любил своей жены, а дети не уважали своих родителей.
[82] А коли папи та єзуїти хотіли насильно повернуть Україну під свою власть, щоб українці-христианє повірили, бутсім справді усе так і єсть, що папа каже, тоді на Україні з’явились братства, такі, як були у перших християн, і 478 всі, записуючись у братство, був би він пан чи мужик, називались братами. А се для того, щоб бачили люде, що в Україні осталась істинная віра і що там не було ідолів, тим там і єресі жодної не з’явилось.
А когда папы и иезуиты хотели насильно подчинить Украину своей власти, чтоб украинцы-християне поверили, будто в самом деле все так и справедливо, что скажет папа, тогда в Украине появились братства, такие, какие были у первых христиан, и всякий, записываясь в братство, был ли бы он господин или невольник, назывался братом. А это потому, чтоб все видели, что в Украине осталась древняя истинная вера и что в Украине не было идолов; оттого там и ереси никакие не появлялись.
[83] Але панство побачило, що козацтво росте і всі люде скоро стануть козаками, есть-то вільними 479, наказали зараз своїм крепакам, щоб не ходили в козаки 480 хотіли забить народ простий як скотину, так, щоб йому не було ні чуствія, ні розуму, і почали пани обдирати своїх крепаков, отдали їх жидам на такую муку, що подобную творили тільки над первими хистіянами, драли з їх, з живих, шкури, варили в котлах дітей, давали матерям собак грудями годовати.
Но господа увидели, что казацтво возрастает и скоро все люди станут казаками, т. е. вольными, и запрещали своим невольникам вступать в казацтво и хотели забить народ простой как скотину, так, чтоб не было в нем ни чувства, ни смысла, и стали господа обдирать своих рабов, отдали их жидам на такую муку, подобную которой только творили над первыми христианами, сдирали с живых кожи, варили в котлах детей, отдавали матерям кормить грудьми собак.
[84] І хотіли пани зробить з народа дерево або камінь, і стали їх не пускать навіть в церков, хрестить дітей і вінчатися, і причащатися, і мертвих ховати, а се для того, щоб народ простий утеряв навіть постать чоловічу.
И хотели господа сделать из народа дерево или камень, и стали их не пускать в церковь, запрещали крестить детей, венчаться, причащаться, хоронить мертвых, а все это для того, чтоб народ простой потерял даже образ человеческий и тогда удобнее можно им управлять.
[85] І козацтво стали мучить і нівечить, бо таке рівне братство християнське стояло панам на перешкоді.
И начали господа мучить и уничтожать казацтво, ибо такое свободное християнское 481 братство мешало очень господам.
[86] Але не так зробилось, як думали пани, бо козацтво піднялось, а за їм увесь простий народ, вибили і прогнали панів, і стала Україна земля козацька вольна, бо всі були рівні і вільні, але не надовго.
Но не так сделалось, как думали господа, ибо казацтво восстало, а с ним поднялся весь народ, истребили и прогнали господ и стала Украина земля казацкая, т. е. вольная, ибо все были равны между собою и свободны, но не надолго.
[87] І хотіла Україна знову жити з Польщою по-братерськи, нерозділимо і несмісимо, але Польща жодною мірою не хотіла одрікатись свого панства.
И хотела Украина снова жить с Польшею по-братски, неразделимо и несмесимо, но Польша никаким образом не хотела отречься от своего панства.
[88] Тоді Україна пристала до Московщини 482 і поєдналась з нею як єдиний люд слов’янський с слов’янським нерозділимо і несмісимо, на образ іпостасі божої нерозділимої і несмісимої, як колись поєднаються усі народи слов’янські між собою.
Тогда Украина пристала к Московщине и соединилась с нею как один народ славянский с другим народом славянским неразделимо и несмесимо, по образу ипостасей божественных неразделимых и несмесимых 484, как некогда соединятся между собою все народы славянские.
[89] Але скоро побачила Україна, що попалась у неволю, бо вона по своей простоті не пізнала, що там 483 був цар московський, а цар московський усе рівно було, що ідол і мучитель.
Но скоро увидела Украина, что она попалась в неволю, ибо она по своей простоте не узнала, что такое значит царь московский, а царь московский значил то же, что идол и мучитель.
[90] І одбилась Україна од Московщини, і не знала, бідна, куди прихилить голову.
И отпала Украина от Московщины, и не знала, бедная, куда приютить голову.
[91] Бо вона любила і поляків, і москалів як братів своїх і не хотіла з ними розбрататися, вона хотіла, щоб всі жили вкупі, поєднавшись як один народ слов’янський с другим народом слов’янським, а ті два с третім, і було б три Речі Посполиті в однім союзі нерозділимо і несмісимо по образу Тройци божой нероздільной і несмісимой, як колись поєднаються між собою усі народи слов’янські.
Ибо она любила и поляков, и великороссиян как братьев своих и не хотела с ними разбрататься, а хотела она, чтоб все жили вместе, соединившись как один народ славянский с другим народом славянским, а эти два соединились бы с третьим, и было бы три Речи Посполитые в одном союзе неразделимо и несмесимо по образу Тройцы божественной нераздельной и несмесимой, как некогда соединятся между собой все народы славянские.
[92] Але сього не второпали ні ляхи, ні москалі.
І бачуть ляцькі пани і московський цар 485, що нічого не зробить з Україною, і сказали поміж собою: не буде України ні тобі, ні мені, роздеремо її по половині, як Дніпр її розполовинив, лівий бік буде московському царю на поживу, а правий бік — польським панам на поталу.
Но этого не поняли ни ляхи, ни великороссияне.
И видят 486 польские паны и московский государь, что ничего они не сделают с Украиною, и сказали между собою: не будет Украины ни польским панам, ни московскому царю; раздерем ее на две половины по течению Днепра, который разделяет ее пополам; левый берег будет московскому царю на поживу, а правый берег — польским господам на обдирание.
[93] І билась Україна літ п’ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за свободу, яка тільки єсть в Історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке тільки можна знайти в історії.
И билась против этого Украина лет пятьдесят; это святейшая и славнейшая война за свободу, какой подобная едва ли есть в истории, а разделение Украины есть гнуснейшее дело, какое только можно отыскать в истории.
[94] І вибилась з сил Україна, і вигнали ляхи козацтво з правого боку Дніпрового, і запановали пани над бідним остатком вольного народу.
Украина потеряла силы, и изгнали поляки казачество с правой стороны Днепра, и властвовали паны над нищими остатками вольного народа.
[95] А на лівім боці ще держалось козацтво, але час од часу попадало у неключиму неволю московському цареві, а потім петербургському імператорові, бо останній цар московський і первий імператор петербурзький положив сотні тисяч в канавах і на костях збудував собі столицю.
А на левой стороне долее держалось казачество, но час от часу подпадало в неключимую неволю московского царя, а потом петербургского императора, ибо последний царь московский и первый император петербургский положил сотни тысяч в каналах и на костях их построил себе столицу.
[96] А німка цариця Катерина, курва всесвітня, безбожниця, убійниця мужа свого, востаннє доконала козацтво і волю, бо, одібравши тих, котрі були в Україні старшими, наділила їх панств[ом] і землями, понадавала їм вольну братію в ярмо і поробила одних панами, а других невольниками.
А немка царица Катерина, распутница всесветная, безбожница, мужеубийца, кончила казацтво и свободу, ибо, отобравши тех, которые были в Украине старшинами, наделила их дворянством и землями и отдала им вольную их братию в ярмо, одних поделала господами, а других рабами.
[97] І пропала Україна. Але так здається.
И погибла Украина. Но так только кажется.
[98] Не пропала вона, бо вона знати не хотіла ні царя, ні пихи, а хоч і був цар, та чужий, і хоч були пани, та чужі; а хоч з української крові були ті виродки, одначе не псовали своїми губами мерзенними української мови і самі себе не називали українцями, а істий українець, хоч був він простого, хоч панського роду, тепер повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам’ятовати єдиного бога Іісуса Христа, царя і пана над небом і землею. Так воно було прежде, так і тепер зосталось.
Не погибла она, ибо она не хотела знать ни царя, ни господина; а хотя и был царь над нею, но чуждый, и хотя были дворяне, но чужие; а хотя из украинской крови эти выродки, однако они не сквернят своими подлыми устами украинского языка и сами себя не называют украинцами, а истинный украинец, будет ли он происхождения простого или дворянского, должен не любить ни царя, ни господина, а должен любить и помнить одного бога Иисуса Христа, царя и господина неба и земли. Так было прежде, так и теперь продолжается.
[99] І Слов’янщина хоч терпіла і терпить неволю, та не сама її сотворила, бо і цар, і панство не слов’янським духом сотворено, а німецьким або татарським. І тепер в Росії хоч і є деспот цар, одначе він не слов’янин, а німець 487, тим і урядники у його німці; оттого і пани хоч і єсть в Росії, та вони швидко перевертуються або в німця, або в француза, а істий слов’янин не любить ні царя, ні пана, а любить і пам’ятує одного бога Іісуса Христа, царя над небом і землею. Так воно було прежде, так і тепер зосталось.
И Славянщина хотя терпела и терпит неволю, но не сама сотворила неволю, ибо царь и дворянство не славянского духа изобретения, а немецкого и татарского. И теперь в России хотя и есть деспот царь, однако он не славянин, а немец и чиновники у него немцы, оттого и дворяне хотя и есть в России, но они скоро переделываются в немцев или французов, а истинный славянин не любит ни царя, ни господина, а любит и помнит одного бога Иисуса Христа, царя неба и земли. Так было прежде, так и теперь продолжается.
[100] Лежить в могилі Україна, але не вмерла.
Лежит Украина в могиле, но не умерла.
[101] Бо голос її, голос, що звал всю Слов’янщину на свободу і братерство, розійшовся по світу слов’янському. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли З мая постановили поляки 488, щоб не було панів і всі були б рівні в Речі Посполитій; а того хотіла Україна за 120 літ до того.
Ибо голос ея, который призывал всю Славянщину к свободе и братству, разошелся по миру славянскому и отозвался он, этот голос Украины, в Польше, когда 3 мая поляки постановили, чтоб не было между ними господ, чтоб все были равны в Речи Посполитой; а этого хотела Украина еще за 120 лет перед тем.
[102] І не допустили Польщу до того, і розірвали Польщу, як прежде розірвали Україну.
И не допустили к тому Польшу; разорвали Польшу, как прежде разорвали Украину.
[103] І се їй так і треба, бо вона не послухала України і погубила сестру свою.
Так Польше и нужно, ибо она не послушалась тогда Украины и погубила сестру свою.
[104] Але не пропаде Польща, бо її збудить Україна, котра не пам’ятуєть зла і любить сестру свою так, якби нічого не було між ними.
Но не погибнет Польша, ибо ее пробудит Украина, которая не помнит зла и любит сестру свою так, как будто ничего не было между ними.
[105] I голос України одізвався в Московщині, коли після смерті царя Олександра хотіли руські прогнати царя і панство і установити Речь Посполиту, і всіх слов’ян поєднати по образу іпостасей божественних нерозділимо і несмісимо; а сього Україна ще за двісті років до того хотіла.
И голос Украины отозвался в Московщине, когда по смерти царя Александра русские хотели изгнать царя и дворянство уничтожить, учредить республику и всех славян соединить с нею по образу божественных ипостасей нераздельно и несмесимо; а этого Украина хотела и домагалась еще за 200 лет перед тем.
[106] І не допустив до того деспот: одні покончили живот свій на шибениці, других закатували в копальнях, третіх послали на заріз черкесові.
И не допустил до того деспот; одни кончили жизнь на виселице, других замучили в рудокопнях, третьих отдали 489 на убой черкесам.
[107] І панує деспот кат над трьома народами слов’янськими, править через німців, псує, калічить, нівечить добру натуру слов’янську і нічого не зробить.
И царствует деспот над тремя славянскими народами, правит ими посредством немцев, заражает, калечит, уничтожает добрую природу славянскую, но ничего он не сделает.
[108] Бо голос України не затих. І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар.
Ибо голос Украины не умолкнул. Встанет Украина из своей могилы и опять воззовет к братьям славянам, и услышат воззвание ея, и восстанет Славянщина, и не останется ни царя, ни царевича, ни князя, ни графа, ни герцога, ни сиятельства, ни превосходительства, ни пана, ни боярина, ни крестьянина, ни холопа ни в 490 Велик[ой] России, ни в Польше, ни в Украине, ни в Чехии, ни у хорутан, ни у сербов, ни у болгар.
[109] Україна 491 буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі слов’янськім.
Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: «От камень, его же не брегоша зиждущий, той бисть во главу».
И Украина сделается независимою Речью Посполитою в союзе славянском.
Тогда скажут все народы, указывая на то место, где на карте будет нарисована Украина: „Вот камень, его же не брегоша зиждущий, той бысть во главу угла“.

Ч. II. арк. 182 — 191. Автограф М. I. Костомарова. Див. також док. № 332. Ч. III.

Опубл.: Наше минуле. — 1918. — № 1. — С. 1 — 21, укр. мовою.
Частково опубл.: Яворський М. Україна в епоху імперіалізма. — Х., 1924. — С. 354 — 355.
Опубл.: Зайончковский П. А. Кирилло-Мефодиевское общество. — М., 1959. — С. 149 — 159.

Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. — К.: Наук. думка. 1990. — Т. 1. — С. 152-169.

454 Див. також док. № 332. В ч. І, арк. 74 — 79 справи є копія III відділення із списку М. І. Гулака з помітками О. Ф. Орлова: «Вот правила, которые они называли «Законом божим», і Л. В. Дубельта: «Его величество изволил читать 29 марта 1847 г. Г[енерал] л[ейтенант] Дубельт. Російський текст звірено з списком М. I. Гулака.
455 Закреслено: «царем»
456 У списку М. I. Гулака: «что всего хуже».
457 У списку М. I. Гулака: «если он».
458 У списку М. I. Гулака: «начинили».
459 Халдеї — семітське плем’я, що поселилось у II тисячолітті до н. е. на березі Перської затоки (нині Ірак). Халдеї двічі підкоряли Вавілонію — у 721 й 626 рр. до н. е. Потім асимілювалися з вавілонянами.
460 Тут і далі у квадратних дужках подається нумерація за списком М. І. Гулака.
461 У списку М. І. Гулака: «стригали».
462 Там же: «не понимали».
463 Закреслено: «має».
464 Закреслено: «перець».
465 Закреслено: «на їх».
466 У списку М. І. Гулака дописано: «а по-немецки — я».
467 У списку М. І. Гулака: «веры христовой».
468 Далі в оригіналі нумерація відсутня.
469 Закреслено: «було».
470 У списку М. І. Гулака: «летописец ... называет».
471 Закреслено: «Троіци».
472 Закреслено: «хоті[ла]».
473 Закреслено: «бути».
474 Свирговський (Сверговський) Іван (р. н. невід. — 1574) — козацький гетьман діяльності якого М. І. Костомаров присвятив працю «Иван Свирговський, український козацький гетьман XVI ст.». (1855).
475 Закреслено: «пан».
476 Сагайдачний (Конашевич-Сагайдачний) Петро Кононович (р. н. невід. — 1622) — гетьман українського реєстрового козацтва. Під його командуванням козаки здійснили успішні походи проти султанської Туреччини і Кримського ханства. В 1616 р. козаки напали на Кафу (Феодосія), де визволили багато невільників.
477 У списку М. І. Гулака: «то же».
478 Закреслено: «кожний».
479 Закреслено: «почали зараз».
480 Закреслено: «щоб».
481 Закреслено: «общество».
482 Закреслено: «як».
483 Закреслено: «щоб».
484 У списку М. І. Гулака відсутні слова: «по образу ипостасей божественных неразделимых и несмесимых».
485 Закреслено: «ляхи і москалі».
486 Закреслено: «ляхи и великороссияне».
487 Закреслено: «есть пани».
488 Йдеться про польську конституцію 3 травня 1791 р., яка мала ліквідувати феодальну анархію, послабити політичні позиції магнатів і шляхти та скасувати «ліберум вето» і виборність королів, проте не скасовувала кріпацтва і шляхетських привілеїв.
489 У списку М. І. Гулака: «третьи отданы».
490 Закреслено: «Московщине».
491 Закреслено: «оживе».

 

1845 р. кінець — 1846 р. — РУКОПИС М. I. КОСТОМАРОВА «КНИГИ БУТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ»

[1.] Бог сотворив світ, небо і землю, і землю населив всякими тварями, і поставив над усею твар’ю царем чоловіка, і 14 казав йому 16 плодиться і множиться, і постановив, щоб род чоловічеський поділився на коліна і 16 племена, і 17 кож[но]му колінові і племену 18 даровав 19 країну жити 20, щоб кажде коліно і племено шукало бога, котрий от 21 чоловіка недалеко, і поклонялись би йому всі люди 22, і віровали в його, і любили його, і були б усі щасливі.
[2.] Але род чоловічеський забув бога і предався дияволу, і кожне племено вимислило 23 собі нових богів, і в каждому племені народ вимисли[в] собі нових богів, і стали тоді биться за своїх богів, і почала 24 земля поливатися ровію і усіватися костями, і 25 во всім світі стались горе і бідность і хороба, нещастя і незгода.
[3.] І так покарав їх справедливий господь, іспершу потопом, потім войнами, потім неволею.
[4.] Бо един єсть бог істинний і един цар над родом чоловічеським, а люде як поробили собі много богів, то поробили з тим і царів; бо як у кожнім кутку був свій бог, то став у кожніму кутку свій цар, і стали люде биться за своїх царів, і стала земля пуще поливаться кров’ю і усіватися попелом і костями, і на всім світі умножилось горе і бідність, і хороби, і нещастя, і незгода.
[5.] Нема другого бога, тілько один бог, що живе високо на небі і везде духом своїм святим, і хоч люди поробили собі других богів в 26 [постаті] звіриної і чоловічеської со страстями і похотями, а то не були боги, а були то страсті и похоті, а правив над людьми отець страстей і похоті, чоловікоубийця, диавол.
[6.] Немає другого царя, тільки один цар небесний утешитель, хоч люде поробили собі царів в постаті людей — своїх братів со страстями і похот[ями], а то не були царі істинні, бо цар, котрий править людьми, му[сить] буть розумніший і справедливіший над усіх людей, а разумніш[ий] і справедливі[ший]
над усіх людей суть бог, а ті царі були со страстями і похотями, і [був] над людьми отець страстей і похотей, чоловікоубийця, диавол.
[7.] І ті царі лукаві побрали з людей таких, що були силь[ніші] і багатші, і нужніші, і назвали їх панами, а других людей пороби[ли] невольниками і умножились на землі горе і бідність, і хороба, і нещастя, і незгода.
[8.] Два народи на світі були умніші й дотепніші: євреї і греки.
[9.] Бо євреїв сам господь ізбрав і послав ім Мойсея, і поставив Мойсей закон їм, люду своєму, що прийняв од бога на горі Синайській, і постановив, щоб усі були рівні, щоб не було царя між їх, а знали б усі одного царя і бога небесного, а порядо[к] давали б судді, которих народ вибирав голосами.
[10.] Але євреї 27 вибрали собі царя, не слухаючи старого святого Самуїла, і бог тоді ж показав їм, що вони недобре зробили, бо хоч Давид був лучий із усіх царей на світі, а і його бог попустив у гріх, що одняв у сосіда чужу жінку: се же йому за те було, щоб показати людям, що хоч як[ий] добрий чоловік буде, а як стане самодержавно пановати, то зробиться з сего ледащо. І Соломона, мудрішого з усіх людей, попустив господь у велике безуміє, а сему за тим сталось так, щоб показати, що хоч який буде розумний, а як стане самодержавно пановати, то одуріє.
[11.] Бо хто скаже: Я лучий од усіх, і усі мусять м[е]ні покорятись і щитать мене за пана, і що я задумаю, слуги мусять те робити, той [зо]грішає тим первородним гріхом, которий погубив Адама, коли він, слухаючи диавола, захотів буть рівним богу і здурів, той навіть самому диаволу подобиться, которий хотів стати богом і упав в пекло.
[12.] Єдин бо єсть бог і єдин цар — господь неба і землі.
[13.] Тим і євреї, як поробили собі царей і забули істинного царя небесного, то зараз одпали от іс[тин]ного бога і поприймали до себе Ваала і Дагона.
[14.] І покарав їх господь 28: пропало і царство їх, і всіх забра[ли] у плєнєніє халдеї.
[15.] А греки сказали: Не хочем 29 царя, хочемо бути вольні і свободні.
[16.] І стали греки просвіщенні над усі народи в світі, і пошли од них усякі науки, і скуства, і умисли, що тепер маємо. Асе сталося за тим, що не мали вони царей.
[17.] Але греки не дознались правої свободи і щастя, бо хоч одріклися од царей, та не знали царя небесного і вимишляли собі богів.
І так царей земних у їх не було, а боги земні лукаві були, тим вони вполовину стали такими, якими б були, коли б бога істинного і царя пізнали. Бо хоч вони багато говорили про свободу, а свободні у їх були одні граждани, а прочі стали рабами неключими[ми] і так сталось панство і намісто царя були у їх пани, що все рівно, що якби багато царей у їх.
[18.] І покарав їх господь: бились вони між собою і попали в неволю іспершу македонянам, а удруге римлянам.
[19.] І так покарав господь бог род чоловічеський, що найбільша часть його, весьма просвіщенна, попалась в неволю спершу до римських панів, а потім до римського імператора, сиріч царя.
[20.] І став римський імператор царем над народами і прозвав себе богом.
[21.] Тоді возрадувався диавол і все пекло з ним вкупі і сказали злі духи: От тепер уже наше царство, бо чоловік далек[о] отступ[ив] от бога, коли 30 один назвав себе і царем і богом вкупі.
[22.] Але в той час змилувався господь, отець небесний, над родом чоловічеським і послав на землю сина свойого, щоб показать людям бога, царя і пана.
[23.] І прийшов він на землю, щоб одкрити людям істину, щоб істина свободила род чоловіческий з неволі.
[24.] І учив Христос, що всі люде єсть братія між собою і ближні всі повинні любить один другого, і того, буде 31 більше заслуга перед богом, хто душу свою положить за другі своя.
А хто перший між людьми х[о]че бути, той повинен буть всім слугою.
[25.] І сам показав приклад з себе: був він справедливі[ший] і розумніш[ий] і перш[ий] над усіма людьми, і явився не в постаті царя або пана, а народився в яслах, жив у бідності, набрав собі учеників не з панськ[ого] роду, не з учених, не з філософів, а з бідних рибалок.
[26.] І став народ прозрівать істину: і злякались тоді лукаві філозофи, і архієреї, і люде імператора римського, що істина воцаряється на землі, а за істиною буде свобода, і тоді вже не легко буде обдурювать і катовать людей.
[27.] І засудили на смерть Іісуса Христа, і претерпів господь Іісус Христос оплєванія, заушенія, бієнія, хрест і погребєніє за свободу роду человічеського тим, що не хотіли прийняти його царем і паном 32, бо мали другого царя і пана, лукавого царя, що сам себе назвав богом і пив кров людськую.
[28.] А Христос свою кров пролив за свободу роду чоловічеського і оставив навіки кров свою для питанія вірних в таїнстві євхаристія.
[29.] І воскрес Христос в третій день і вознісся на небо і став царем неба і землі.
[30.] І ученики його, бідняки-риболови, розійшлись по світу і хрестили народи і на[в]чали правді і свободі.
[31.] І 33 ті, що приймали св[яту] віру, ставали братами між собою, хоч були вони прежде 34 панами чи невольниками, вченими чи не вченими — усі становились свободними і рівними од крові христової і просвіщенними од свято[ї] правди «Євангелія».
[32.] І жили християни братством, усе було усім общественне, а жили вони заможно, і були у їх вибрані старшини, а ті старшини були всім слугами, бо 35 по слову спасителя: хто хоче першим бути, повинен бути всім слугою.
[33.] Тоді імператори римські і пани, чиновники, філозофи піднялись на християн і хотіли викоренити христову віру: і гибли християне, — їх топ[и]ли, вішали і [на] чвер[ті] рубали, пекли, залізними гребінка[ми] стригали і так тьмочисленні муки ім чинили.
[34.] Але христова віра не уменшилась, а 36 чим більше кесарі та пани ним узлились, тим більше було віруючих в ім’я господа Іісуса і хранящих закон його.
[35.] Тоді імператори з панами змовились і сказали поміж собою: уже нам не викоренити християнства, підем на хитрощі, поймем його самі 37, перевернемо ученіє христово так, щоб нам добре було, та й обдурімо народ.
[36.] І 38 почали приймати християнство і кажуть: От бачите ми християни, можна буть і царем і християнином вкупі.
[37.] І пани приймали християнство і кажуть: От бачите і ми християни, можна буть і паном, і христ[иянином] вкупі.
[38.] А те не вважали, що мало сього, що сказати: Я християнин.
[39.] І піддурили архієреїв, і попів, і філософів, а ті і кажуть: істиінно] так воно єсть, але ж і Христос сказав: воздадіте кесарево кесареві, а боже богові. Ажеж сказано: вся власть од бога. Тим і власть імператора, і власть панів од бога, так господь установив, щоб одні були панами і богатими, а другі нищими і бідними.
[40.] А казали вони неправду: хоч Христос і всюде воздаєть кесареві кесареве, а се тим, що Христос не хотів, щоб були бунти, а хотів, щоб мирно і любязно віра розійшлась і люди освободились, бо коли християнин буде воздавать кесареві кесареве, то кесар, прийнявш[и] віру, повинен одріктись свого кесарства, бо він, будучи первим, повинен бути всім слугою і тоді б не було кесарів, а був би един господь Іісус Христос, цар неба і землі.
[41.] І хоча апостол 39 і сказав, що власть од бога, то се не значить, щоб кожний, хто власть отут має, був од бога 40.
Уряд і порядок і правленіє повинні бути — так бог постановив, але урядники і правителі повинні підлегать закону святому і сонмищу, і буть всім слугами.
Оттого уряднику і правителю не 41 достоїть робить те, що він здумав, а те, що постановлено: і уряднику, і правителю не достоїть величаться та помпою 42 очі 43 одводити, а достоїть йому жити просто і працювати для общества, і пам’ятовати, що власть його од бога, а він сам — грішний чоловік та ще й сам[ий] послідн[ій], бо усім слуга.
[42.] А сему ще гірша неправда бутсім установлено од бога, щоб одні пан[у]вали, а другі були в неволі, одні були багаті, а другі нищі, бо не було б сього, скоро б поприймали люди св. «Євангелія»: пани повинні свободить невольників і зробиться їм братами, а багаті повинні 44 наділить нищих, і нищі стали б также заможні, як багаті; так було б, якби пановала любов християнська в серцях, бо хто кого любить, той х[о]че, щоб другому 45 було также хороше, як йому.
[43.] І ті, що казали і кажуть тепер, оддадуть отвіт в день судний: вони скажуть судії: Господи. Не в твоє лі ім’я пророчествовах? А суддя їм скаже: Не вєм вас.
Бо не так зищеться з того, хто хулу положить на сина, неї знаючи його 46, як, наприклад, туркові 47 язичникові 48; а не проститься хула на духа святого, не проститься христия[ни]нові, котрий святий закон переверчує для своей 49 користі.
[44.] Таким викладом зіпсували царі і пани, і вчені чис[ту]ю свободу християнську.
[45.] Благодать Христова дана всім язикам і спершу же коліну Яфетову, бо Симово в лиці жидів отвергло спасителя.
[46.] І перешла благодать 50 до племен грецького і романського, і німецького, і слав’янського, а там і до всіх язиків.
[47.] І греки, прийнявши благодать, закляли 51 її, бо вони при[й]няли християнство, не зовлеклись ветхого чоловіка со страстям[и] и похотями, оставили імператоров і панство, і пиху царськую й панськую, і неволю, і покарав їх господь: чахло грецьке церство тисячі літ, поки зчахло зовсім і попало під турка.
[48.] І 52 романське племено прийняло благодать — єсть то влохи, французи, гишпанці і стали вони увіходить в нову силу, і жизнь, і просвіщенність, і благословив його господь 53 і 54 лучче вони прийняли б віру, ніж греки, одначе не зовсім зовлеклись ветхого чоловіка, оставили королей і панів і зробили собі главу христіянства — папу, і той папа все думав, що він має власть над всім миром, християнством, і ніхто не повинен судить його, а що він здумає, те буде гарно.
[49.] Прийняло 55 благодать племено німецьке — єсть то німці, англічани, шведи і датча[ни], і голандці, і прочі, і стали увіходить у нову силу і жиз[н]ь, і просвіщенность, і благословив їх господь, бо вони ще лучче прийняли віру, ніж греки і романці, і з’явився між ними чоловік — Лютер, которий почав казать, що не повинен бути глава християнства, бо ж неподсудний єсть, бо глава один І[ісус] Хр[истос] і що повинні жить христия[не], як преж жили, до того часу, попри[й]мал[и] і попереверчували ученіє царі і пани.
Але і німці не зовсім зовлеклись ветх[ого] чол[овіка] со страстя[ми] і пох[отями] 56, бо оставили королів і панів, і ще гірше дозволили королям і панам 57 пановать над церквою христовою, ніж папи і епіскопи.
[50.] І ви[й]шл[а] послідняя лесть горше первой, бо королі не тільки у німецьк[ім] і у других краях; королі і пани взяли верх і поробили ідолів народам і казали за їх биться.
[51.] Бо все то рівно, які ідоли, як, наприклад, король француз[ький] 58 посилає на заріз свій народ за честь національну, або англійський король 59 за морську торговлю, а 60 другі за равновесіє політічеське, а где то за шматок землі, або, ще гірше, за табак та за чай, або за перець. Усе то були спра[в]жні ідоли. Речено бо: Где сокровище ваше, там і сердце ваше». Сердце христия[нина] повинно бути завше за бога і для ближніх, а люди заводились між собою за чай, за тютюн, та значиться з ним був і бог їх по ска[заному] апост[олом], що для іних бог чрево.
[52 — 53.] І здуріли народи, і забули господа Христа; а філософи почали кричати, що то кепство вірувати в сина божого, що немає ні раю, ні пекла і так усі 61 поклонялись самому 62 ідолові, котор[ий] по-франц[узьки] зоветься егоїзм або інтерес.
[54.] Но завершалась міра злодійств царських: праведний господь послав свій меч обоюдоострий на мир 63 прелюбовний, збунтувались французи і сказали: «Не хочемо щоб король і панство у нас були, хочем усі рівні буть».
[55.] 64 Але те тільки так сказали, бо там тільки свобода і вольность, де дух христов. Дух віри уже перед тим вигнали із Франції королі та маркизи, та філософи.
[56.] І вийшло у французів те, що вони забили свого короля і панів прогнали, і самі почали різаться і дорізались до того, що підпали у гіршу неволю.
[57.] Бо через їх господь хотів показать усім язикам, що нема свободи без віри христової.
[58.] І с тої пори і досі племена романське і німец[ьке] турбуються. І королів і панство вернули, і про свободу кричать, а нема у їх свободи, бо нема своб[оди] без віри христової.
[59.] А племено слов’янське — то найменш[ий] брат у сем’ї Яфетовій. [60.] Трапляється, що менший брат любить дужче отця, однак получає долю меншую проти старших, а потім збереже своє лише, а старші брати розтратять, тоді менші старших виручають.
[61.] Плем’я слов’янське ще до віри святої не мало ні царей, ані панів, і усі біли рівні, і не мало воно ідолів 65, і кланялись одному богу вседержителю, ще його й не знаючи.
[62.] Як просвітились старші брати: греки і романці, і німці, вибрав господь двох братів із вчених, Кирила і Мефодія, і духом св[ятим] покрив їх, і переложили вони на слов’янську мову св[яте] письмо і отправили св[яту] службу на 66 тій мові, на котр[ій] усі говоримо, чого не було у німців і у романц[ів], бо у тих по-латинські служби отправлялись, так що романці мало, а німці совсі[м] не второпали, що їм читано було.
[63.] І скоро приймали слов’яне христову віру, як ні один народ.
[64.] Але було два лиха у слов’ян: одно — незгода, а друге те, що вони, як меньші брати, переймали од старших, того не бачучи, що у їх своє було лучче, ніж братівське.
[65.] І поприйняли слов’яне од німців королей і князей і панство, бо преж королі у їх були вибрані і не чванились перед народом, а обходились с самим простим чоловік[ом] зарівно і самі землю пахали, а то вже у їх став і двор, і гвардія, і всяка помпа.
[66.] І панів преж не було у слов’ян, а були старшини, хто старший літами, тих розуміли, того й слухають, а то вже стали пани, а у їх невольники.
[67.] І покарав їх господь гірше, ніж другі племена, бо сам господь сказав: «Кому дано більше, з того іззищеться більш».
І попадали слов’яне у неволю до чужих: чехи і полабці — до німців, серби і болгари — до турок, руси — до татар і до Литви.
[68.] І, здавалось 67, згине племено слов’янське, бо ті, що жили колись по Лабі і по Помор’[ю] балтицькому, пропали так, що тепер сліду їх не зосталось.
[69.] Але не до конця прогнівив господь на племе[но] слов’янське, бо він постановив так, щоб над їм збулось писаніє: «Камень его же не брегоше зиждущий то й бисть во главу угла».
[70.] По многих летах стало в Слов’янщині три неподлеглих царства: Польша, Литва і Московщина.
[71.] Польша була в поляков і кричали поляки: «У нас буде рівність і свобода». Але поробили панство 68 і одурів народ польськ[ий], і народ простий попав у неволю гіршу, як се було на світі, бо пан без жодного закону 69.
[72.] Московщ[ина] була з москалей: там, на севері, буде велика Річ Посполита Новгорода і управлялась свободно, але также не без панства і пропала і запановав над Московщиною цар, а той цар, узяв верх 70, кланяючись і ноги цілуючи хану татарському бусурману і с бусурманами закріпив народ москалей.
[73.] І одурів народ московський, і попав у ідолопоклонство, бо цар[я] свого назвав земним бог[ом] і усе, що цар робив, теє уважав за добре, так уж[е] цар Іван у Новгороді душив та топив по десятку тисяч народу за оди[н] день, а літописці, розказуючи теє, звали його христолюбивим.
[74.] А в Литві були литв’яки, та ще була й Україна.
[75 — 76.] І Україна 71, поєднавшись с Польшею як сестра з сестрою, як одно плем’я слов’[янське] також с другим люд[ом]слов’[янського] брат[ства]; вони не сотворили, ні царя, ні пана, а сотворили братство — козацтво, куди кожний пристав[ав], був би він пан чи невольник, аби христ[иянин]. Там усі були рівні і старшини вибирались і повинен був слугувати всім і за всіх працювати. І жодної помпи, ні титула не було між козаками.
[78.] І постановило козацтво оборонять віру святую і визволяти ближн[іх] своїх із неволі.
І так гетьман Свирговс[ький] ходив оборо[няти] Волошину і не взяв червінці, котрі йому давали, а взяв тільки кухву вина, що послали брати по-братерськи.
І так Сагайда[чний] ходив Кафу руйн[увати] і визволив із темниць тільки десять тисяч невольник[ів] з віри пропасниці.
[79.] І багато лицарів теє робили, що не писано в книгах мира сього, записано на небі, бо за їх були молитви визволених.
[80.] І день со дня більше росло і умножалось козачество, і незабаром були б усі на Вкраїні козак[ами], себто вільні і рівні, не мали над собою цар[я] і пана, тільки бога єдиного 72.
[81.] І не хотіла Україна іти услід язиків, а держалась закону божого, і всякий чужестран[ець], заїхавши туда, дивувався 73, що ні в одній стороні на світі не було такого брат[ст]в[а], такої віри, нігде муж не любив так щиро своєї жони, а діти родителей.
[82.] І коли пани та ієзуїти хотіли насильно повернуть Україну під свою власть, щоб україн[ці]-христия[ни] повірили, буцім і справді усе так і єсть, що папа сказав, тоді на Вкраїні з’явились братств[а] такі, як були у перш[их] християн, і пан записув[ався] у брат[ство], і мужик і називались братами. Таке братст[во] було і в Луцьку, і в Києві, і потім Львові [?].
[83.] Але 74 панство побачило, що погано йому буде, взяло зараз мучить 75 людей, брат[ів] своїх, нарікл[о] невольниками, не допускало в козацтво, драли пани шкури в людей, варили в котлах дітей і ругались над вірою і продавали жидам на заріз, як скотину, і примучили козаків, поробили коз[аків] кріпаками, так що думали, що воно вже пропало, козацтво.
[86.] Але 76 не скоро так думалось, козацтво піднялось, а за ним весь народ — вибили і прогнали панів, і стала Україна, земля козацька, єсть то вольне, бо всі були вільні й рівні.
[87.] І хотіла Україна тоді знову жити по-братерсь[ки] з Польщею, але Польща жадним побитом не хотіла покинуть своє панство.
[88.] Тоді Україна пристала до Московщини, як країна слов’янська до слов’янської, як един люд слов’я[нский] до друг[ого] слов’янського 77, так щоб жити укупі, зарівно, як колись буде віки між слов’янсь[кими] людьми.
[89.] Але 78 скор[о] побачил[а] Україн[а], що попалась в неволю 79, вона по своїй простоті ще не знала, що то єсть цар, а цар московський значе усерівно, що ідол і мучитель.
[90.] І одбилась Укра[їна] од Москов[щини] 80 і не знала бідна, куди їй схилить голову.
[91.] Бо вона любила і Польщ[у], і Москов[щину], як братів своїх і не хотіла з ними розбрататься, хотіла вона, щоб всі три жили вкупі в союзі, теж щоб були три Річі Посполиті, а 81 з всі[х] трьо[х] вкупі були б одною.
[92.] Але сього не второпали ні ляхи, ні москалі.
І бачать ляхи і москалі, що нічого не зроблять з Україною, і сказали між собою: не буде вона ні тобі, ні мені, роздерли її пополам, по ліву сторону Дніпра москал[еві], по праву — ляхові.
[93.] І билась Україна літ пятдесят, а єсть се святішая і славнішая борба за свободу, яка коли-небудь була на світі, а розділ України єсть саме негодне діло, яке колись було на світі.
[94.] І вибилась із сил Україна, і вигнали ляхи козацтво з правої сторони Дніпра, і положили Укра[їну] [в] тугу, і запанували над бідним остатком вольного народу.
[95.] А на ліві[й] стороні ще держалось козацтво, але в неключ[имой] держ[аві] [?] Московськ[ій], а потім петерб[урзького] імператора, бо цар Петро положив сотні тисяч коза[ків] в канавах і на костях їх збудув[ав] собі столицю.
[96.] А цариця Катерина — німка, курва всесвітна, безбожниця явна — доконала козацство; бо, одобравши тих, котрі були в Укра[їні] старш[ими], понадавала їм вольних брат[ів] і поставали одні панами, а другі невольниками.
[97.] І так пропала Україна, але так здається.
[98.] Вона не пропала, бо вона не знала ні царя, ні пана, а хоч був цар, єсть так чужи[й], і хоч були і єсть пани, так чужі, хоча ті пани і з 62 укра[їнського] роду, однак не говорили по-українськи, суть виродки, а справж[ній] українець, не любить ні цар[я], ні пана і зна[є] одного бога. Так і перше було, так і тепер.
[99.] І Слов’янщина хоч і терпіла і терп[ить] невол[ю] от царя і панства, однак і цар, і пани у них не слов[’янські], а німецьк[і], або татарські, бо од чужих забігли, щоб розво[дити] панство, а 83 правд[иві] слов’яни не жаліють ні царя, н[і] пана, приз[нають] одно[го] бога.
Тим не пропали слов’яни, не пропала і Укра[їна].
[100.] Лежить у могилі Україна, та не мертва, бо уже прихо[дить] голос і пробудить.
[101.] І перший раз вона пробуд[илась], і крикнула, і одізвався крик її в Польщі, і зібрались поляки на сейм 3 мая, і поста[новили], щоб усі в Речі Посполит[ій] були рівні і вільні і незале[жні] б ні [од] царя, ні пана, а знали б одн[ого] бога.
[102.] Але сусіди не допустили до того Польшу і розірвали її, як Україну.
[103.] Так її було і треба, бо раз за те, що вона зробила Україні, те їй зробилось, а друге за те, що ляхи не знали 84, що їм таку думку дала Україна, що в гробі лежала.
[105.] А в друг[ий] раз вона прокинулась і крикнула, а одізва[лось] [в] глибин[і], в Петербурзі 14 дек[абря] 1825 года, і умислили сам[і] пан[и] одріктись свого панства і царя, і позн[ать] одн[ого] бог[а].
[106.] Але деспот не допустив до того 86 свободно, їх пов’язали 86, одн[их] потягнули на шибеницю, других закатували в копальня[х], третіх замучил[и] в Сибір[у], а отдель[них] же заріз[али] черкеси.
Так і треба було, бо й ті не лучче знали, що думка принес[ена] до їх з України.
[108.] І в трет[ій] раз во[на] скоро прокинеться і крикне на всю широку Слов’янщ[ину], і почують крик її.
[109.] І встане Україна, і буде непідлеглою Річ[чю] Посполитою в союзі слов’янськім.
І тоді звершиться та й писаніє: «Камень его же не брєго[ша] зиждущ[ії], то і бисть во главу угла».

Ч. III. арк. 18 — 23. Автограф.

Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. — К.: Наук. думка. 1990. — Т. 1. — С. 250-258.

13 Інша редакція (див. док. № 145). Нумерація рукопису подається за списком М. І. Гулака.
14 Закреслено: «дав».
15 Закреслено: «вместе».
16 Закреслено: «народ».
17 Закреслено: «щоб».
18 Закреслено: «жило на».
19 Закреслено: «землю».
20 Закреслено: «і повелів».
21 Закреслено: «каждо[го]».
22 Закреслено: «люди».
23 Закреслено: «поробило».
24 Закреслено: «стала».
25 Закреслено: «запановало над землею».
26 Закреслено: «обра». У другому списку твору (див. док. № 145) на цьому місці слово «постаті».
27 Закреслено: «потім».
28 Закреслено: «усі».
29 Закреслено: «ни».
30 Закреслено: «царь».
31 Закреслено: «більш».
32 Закреслено: «котрий був царем і паном».
33 Спочатку закреслено: «тоді».
34 Закреслено: «раб».
35 Закреслено: «їх вибра[ло]».
36 Закреслено: «що».
37 Закреслено: «по[тім] об[ду]римо народ».
38 Закреслено: «при».
39 Закреслено: «Христос».
40 Закреслено: «і робив усе тільки добре».
41 Закреслено: «можно».
42 Закреслено: «себе».
43 Закреслено: «закат[увати]».
44 Закреслено: «були б».
45 Закреслено: «ему».
46 Закреслено: «под».
47 Закреслено: «ідоло».
48 Закреслено: «ніж хрис[тиянинові]».
49 Закреслено: «чоловічої».
50 Закреслено: «греків».
51 В тексті: «її передано ей».
52 Закреслено: «переш[ло]».
53 Закреслено: «але не совсі[м]».
54 Закреслено: «лучше пішло в».
55 Закреслено: «благодарне».
56 Закреслено: «а єсть».
57 Закреслено: «власть».
58 Закреслено: «видумар ідола».
59 Закреслено: «вимислив власть».
60 Закреслено: «прусський король».
61 Закреслено: «пороб[или].
62 Закреслено: «незмінному».
63 Закреслено: «розвратний».
64 Закреслено: «одн[і] забили».
65 Закреслено: «знало».
66 Закреслено: «приро[дний]».
67 Закреслено: «про».
68 Закреслено: «стали панами».
69 Так у тексті.
70 Слово нерозбірливе.
71 Закреслено: «не хотіла знать ні царя і ні пана».
72 Закреслено: «але пани».
73 Закреслено: «як».
74 Закреслено: «панство, поляки зіпсували усе добре».
75 Закреслено: «преж».
76 Закреслено: «так».
77 Закреслено: «що».
78 Закреслено: «мислив цар».
79 Закреслено: «до Москов[щини]».
80 Закреслено: «знову пристала до Польщі».
81 Закреслено: «трьох».
82 Закреслено: «слов’[янського]».
83 Закреслено: «справж[ні].
84 Закреслено: «видн[о]».
85 Закреслено: «праведних воїні[в]».
86 Закреслено: «повіша[ли]».

 

 

 

Индивидуальнуя экскурсия по Крыму

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Яндекс.Метрика