Головна » Максим Славинський: з приводу 75-ліття (ретроспектива, 1943 рік)

Максим Славинський: з приводу 75-ліття (ретроспектива, 1943 рік)

Дня 12 серпня ц. р. кінчає у Празі, далеко від своїх Ставиш, на Київщині, довголітнім уже емігрантом (від 1923 р.), свій 75. рік життя визначний національно-політичний діяч, громадянин, поет, добрий знавець усесвітнього письменства і, гарний перекладач західноєвропейської лірики Максим Славінський*. Серед українського громадянства ім’я Славінського добре було відоме ще за царських часів. Не тільки в Наддніпрянщині, але й тут, на західних землях. Бо ж у нас, здебільшого, знали, що він із Лесею , Українкою був близький товариш, перекладав з нею і видав збірничок перекладів німецької лірики (1892),а його гарненький переспів ­­- такої популярної в нас ліричної поезійки „Коли розлучаються двоє”, до якої чудову музику склав Лисенко, співали і в нас на концертах 1 ). До того навідувався він до Галичини й на Буковину, нав’язував зносини з тодішніми громадянами. А вже від революції 1917 р. найцікавіші події на нашому політичному фронті не обходяться ніколи без Славінського. Тут він і представник „Центральної Ради” в Петербурзі, і голова комісії для виробу плянів реформи російської держави на федеративних основах, і учасник з’їзду різних народів царської Росії в Києві, і радник міністерства закордонних делегацій до уряду Дону, і міністер праці в уряді гетьмана Скоропадського, куди він увійшов із іншими визначними представниками українського громадянства з доручення Національного Союзу, а далі голова дипломатичної Місії У. Н. Р. в колишній Чехословаччині, і нарешті професор Української Господарської Академії в Подєбрадах та професор Високого Педагогічного Інституту їм. Михайла Драгоманова у Празі, і один із рухливіших представників української політичної еміграції на Заході. Ні один політичний виступ українців не обходився без поради Славінського, не було національно-культурного свята, в якому б він не брав участи; тут він часто промовляв, приковуючи до себе слухача гарними промовами.

Бо Славінський промовець з Божої ласки. Пригадуються сходини в Чернівцях, влаштовані на пошану гостей із Наддніпрянщини, а саме Славінського та Стебницького. Це було десь 1903 р. влітку. Після привітання гостей проф. Степаном Смаль Стоцьким виступив Славінський з промовою, яку, певне, він сам давно забув, але ж яка запала в серце тодішнього студента, що її ніколи не забуде. Не так своїм змістом захопив був Славінський нас, молодь говорив він про ролю селянства в нашому національно-по літичному житті як виголошенням, як тим великим запалом, із яким він промову виголошував. А мова — чиста літературна мова, повна поетичних образів,

  Арешт та слідство над М.А.Славинським

І поетичних висловів мова гладка, витончена, а при тому така природна, без ніякої штучности у фразах,, чи висловах!… Або на зборах у Празі, як скликаних Мілюковим десь 1924 р. Тоді Славінському довелося відповідати на Мілюківську.програму з його автономією для нас у рамах його Росії та погрозами на нашу адресу… Говорив Славінський тоді мовою так легко, але ж так цікаво, з такою ерудицією,, що не міг не викликати враження у противників.. А очі! Очі доповнювали те, чого словами не доказав промовець. Вони горіли запалом, кидаючи блискавиці. Та чи тільки тоді? Все були Славінського промови цікаві своєю формою, головно — на різних, святах, що їх улаштовувала у Празі, чи в Подєбрадах українська еміґрація. Славінський з фаху правник, скінчив юридичний факультет київського університету але ж властиве поле його діяльности публіцистика. Його журналістичні здібності відкрили були йому двері до найкращих російських журналів, він був одним із редакторів дуже впливового петербурзького органу політичної думки Росії „Вестник Европи”, він був. знайомий, а то й приятелював із найвизначнішими політичними петербурзькими діячами. Та водночас Славінський був діяльним членом української петербурзької громади, брав близьку участь у редагуванні першого повного „Кобзаря” Шевченка, що вийшов 1907 р. в Петербурзі за редакцією Василя Доманицького. працював у комісії, що займалася перекладом євангелія на українську мову, виступав часто на святах (головно на Шевченківських), що їх улаштовувала петербурзькі українці, тощо. Коли після 1905 р, виринула потреба інформувати ширші кола російської та поросійщеної інтелігенції про Україну, український народ, його минуле та його домагання у зв’язку зі сподіваною перебудовою Росії, українці Петербургу по чали видавати російський тижневик п. з. „Украинский Вестник”, що й появлявся від травня по жовтень -1906 р. Редакцію тижневика, що виходив у книжковому форматі, від 3 —4 аркушів друку, вів а найближчими співробітниками були: проф. Грушевський, Овсяніко-Куліковський та Олександер Ру’сов.. Журнал, довкола якого Славінський згуртував найвизначніших тодішніх українців як ось: О. Лотоцький, С. Русова, В. Доманицький, Д.. Дорошенко, М. Туган-Барановський, Д. Багалій, Л- Жебуньов, Хв. Вовк, С. Бородаєвський і- ін., з Галичини Ів. Франка, В. Гнатюка, з чужинців проф. Бодуена де-Куртене мав на той час дуже велику вагу,. Він впливав, в українських справах, на російську Державну Думу, посли-українці дуже близько стояли до редакції, а то й у журналі співроб’тничали (В. Шемет, Г. Зубченко, І. Шраг, Онацький). Мусів „Украинский Вестник” робити враження на чужих і на своїх, редактор бо його дбав про те, щоб статті стояли на відповідній висоті, щоб були все якнайактуальніші. Та коли цей журнал мав усе ж популярно науковий і публіцистичний характер, то друге визначне видання, щось наче енциклопедія українознавства,, що до нього теж дуже близько стояв Славінський воно мало вже цілком наукове значення. Маємо на, думці цікаве видання М. Славінського: „Украинский народ в его прошлом-ь и настоящем-ь”. Видання це було обраховане на три томи, і мало обіймати всі українознавчі дисципліни: історію, етнографію, мис тецтво, економіку, географію, антропологію, статис тику, літературу. Редакційну колегію творили відомі професори: Хв. Вовк, М. Грушевський, М. Ковалевський, А. Кримський, Туган-Барановський, з неукраїнців проф. Хв, Корш і Ол. Шахматов. Хоч безпосереднього впливу на редакцію Славінський не міг мати, то редакційна рука його скрізь видна, це ж *було його видання, за яке він відповідав. На жаль, із цього монументального збірника вийшло тільки два томи (1914, 1916)’, матеріали до третього тому враз .із цінними рукописами та бібліотекою пропали 1918 р„ коли дім Славінського розграблено.

  Громадсько-політична та наукова діяльність Максима Славинського (1868-1965 рр.)

‘ Із петербурзького часу треба ще піднести одне .цікаве видання Славінського, яке свого часу мало велику вагу, а про яке в нас таки не знають. Є це переклад цілого (правда, цензурованого „Кобзаря” на російську мову, що появився за його редакцією. Найкращі переклади в цьому виданні вийшли з-під пера самого Славінського і його приятеля Андрія Колтоиовського, бібліотекаря публічної книгозбірні в Петербурзі, теж незлого українського (забутого) поета. -Видання це дуже швидко розійшлося між російською інтелігенцією Петербурга.” Воно не дивно, що російські переклади з Шевченка Славінському вдалися. Сам він поет, поет лірик, добрий знавець і мови і форми. В його ліриці .переважає громадський елемент, хоч не бракує й інших тем: кохання, туга за рідним краєм. Царський режим, який відчував на своїх плечах тодішній інтелігент, не міг не найти відгуку в тодішній поезії, зокрема і в Славінського. Найкраще це видно з його чудового сонету „П’яніть себе”, який тут полаємо нашим читачам. Правда, скарбниця оригіналь них поезій Славінського невелика, зате дав він на шому письменству дуже багато зразкових перекладів аз західноєвропейських поетів, зокрема німецьких та чеських. Тут, побіч Шекспіра (сонети) > Байрона, Ронсара, Містряля (І. пісня епопеї „Мірейо”), і Ґете, і Шіллер, і Ленав, і Фрайліґрат, і Плятен, і Улянд, і Меріке, і Геббель а далі: Бржезіна, Верхліцький, Не руда, Махар, Сова, Волькер і багато-багато інших. На жаль, мало що з цих перекладів побачило світ. Та коли б їх видати, вони забрали б кілька томів. Окремо заслуговують на згадку _ переклади Славінського різних сольоспівів та хорів визначних європейських композиторів до слів різних поетів. Сюди сходить і Шуман, і Шуберт, і Моцарт, і Ваґнер і багато багато інших. Почав писати Славінський дуже рано, але ж перші його поезії, (появилися у львівській „Зорі” 1888 р., то під його власним ім’ям, то під псевдонімом „М. Стависький”, від назви рідного села „Ставищі”, ще Славінський народився 12. серпня 1868/В сім’ї селянина. Крім оригінальних і перекладних поезій, архів Славінського у Празі зберігає багато дечого іншого, гідного появи друком, зокрема його „Спомини”, що їх саме він закінчив.

  Незаслужено забутий

Сіїмдесятп’ятліття застає Славінського здоровим і жвавим, повним енергії, яку проявляє він у роботі емігрантських празьких національно-освітніх і культурних організаціях. Бажаємо йому той гарний на стрій і’ енергію зберегти якнайдовше.

 

«Наші дні», Львів, серпень 1943, ч.8, рік ІІ

 

*Прізвище Славинський подано за правописом того часу.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Підписатися на розсилку