Головна » Мовні перекоси – в головах українців

Мовні перекоси – в головах українців

samumray.in.ua.

 

 

Говорячи «українці», маю на увазі все населення, що проживає на території нашої держави, не зважаючи на походження, побут, звички і мову, якою воно спілкується.

От щодо мови та мовних перекосів – цього проблемного питання і хотілося б трішки поміркувати.

Не раз, не два, не десять, а постійно, ледве не щодня доводиться стикатися з цими мовними перекосами, а радше перекосами свідомості людей з приводу мови. Частіше зустрічаєшся з глухою ненавистю, відвертою зневагою, подивом та банальним нерозумінням зі сторони тих, кого російська мова абсолютно задовольняє. Вони спілкуються нею з дитинства, бо їх сім`я, школа, оточення – російськомовні; українську знають погано, можуть використати, запинаючись і помиляючись, лише під тиском, з примусу, за необхідності у якій-небудь державній установі усно чи письмово, а часто не мають в цьому жодної потреби, бо всілякі «папірці», всупереч закону, часто приймаються і російською, якою все населення України чудово володіє, не кажучи про столичний Київ, мешканці якого історично вживали останні сотні років переважно російську мову, яку і вважають за рідну.

З дитинства довелось відчувати себе «білою вороною», говорячи в Києві по-українськи і не секрет, що для цього потрібно було мати неабияку мужність.

Траплялись абсолютно критичні випадки повного нерозуміння мене, небажання сприймати українську чи напружувати себе для цього, в які виручала власна білінгвальність, завдяки якій проблем не було, але завжди залишався осад в душі.

Але з прикрістю хочеться констатувати той неприємний факт, що власне слово, сказане російською (з певних ситуаційних причин, наприклад, повага до співрозмовника-іноземця), викликало не менше ненависті та відчуження у людей україномовних, ще й таких, що вважають себе інтелігентами. Прикро було бачити їх «шарахання» в сторону від мене та спостерігати скривлене обличчя – вираз зневаги, обурення і неприйняття мене через вжиту російську. Таке враження, що в двох описаних ситуаціях – погодьтесь, вони є типовими – люди зі сторін, які гостро реагували, хворі на гординю на грунті мови (і україно – і російськомовні прихильники), що вони втратили почуття реальності та забули добре відомі нині історичні факти, які стосуються використання мови населенням України.

  Український національний характер

Двомовність – реальна, вона існує, з нею кожний стикається щодня. Закони про мову не виконуються навіть в Києві. Насильницькі методі завжди викликатимуть опір, протидію та ненависть. Українська мова такий тривалий час була «в загоні», що реанімувати її, а тим більше, розворушити генетичну пам’ять, в якій любов до свого, українського, ще важче!

На жаль, агресія та відверта нетолерантність і нетерплячка свідомої частини населення України – національних патріотів, котра, розуміючи всі складнощі обставин в питанні мови, в яких ми перебуваємо, вибирає говорити переважно українською (хоча добре володіє російською), лише загострює конфлікт та не сприяє поліпшенню мовної ситуації в Україні, а навпаки погіршує її. Протистояння та ворожнеча між прихильниками та противниками вжитку української тривають . Ненависть породжує лише ненависть. Любов здатна викликати любов. Тож завжди треба обмірковувати власні вчинки, вибір та намагатись стримуватись від передчасних гарячкових реакцій та дій.

Насправді, навіть для тієї людини, що всім серцем віддана Батьківщині і свідомо вибирає спілкуватись в житті українською, дуже важко здійснювати це, підтримуючи бодай базовий елементарний рівень знань мови (де ж те середовище взяти?), не говорячи вже про те, щоб вдосконалювати його, бо навіть варіант, що сприяє пасивному тренуванню –  для слуху та читання, слабо представлений на книжковому ринку, у сфері масмедіа,   чи на культурних заходах.

То що ж говорити про тих бідолах, з чиїх предків все українське було витравлене так давно, що вони не відчувають себе українцями і російська мова спілкування, що стала майже рідною, їх абсолютно влаштовує, благо і середовище сприяє цьому.

Згуртованість україномовних українців, делікатність, створення приводів та нагод для вивчення і використання-вжитку забутої рідної мови на фоні серйозної державної підтримки та любов до всіх, навіть тих, хто не з власного вибору став манкуртом – людиною без пам’яті, без коріння, поступово приведе нас – свідомих синів та дочок України до успіху. Настане той момент,коли не буде соромно нікому за себе та за свою мову, а протистояння та фанатизм відійдуть у минуле.

  Україна – могутня володарка сонця

3.11.2013


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Підписатися на розсилку