Головна » Національне обличчя української мови

Національне обличчя української мови

Мені, як філологу, останнім часом доводилось користуватись «сучасним тлумачним словником української мови» за загальною редакцією доктора філологічних наук, професора В.В.Дубічинського.
Як вважає професор, а також рецензенти, кандидати філологічних наук, доценти Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Гончаренко В.Г. і Доценко Н.П.: «Словники – це національне обличчя мови, і тому більшу увагу приділено у словнику сучасним культурним надбанням».
Словник містить близько 50 000 слів і понять, і доволі повне тлумачення майже всіх загальновживаних слів української мови.
Залишилось з’ясувати, які культурні надбання мають на увазі шановні «фахівці».
Найкращою «прикрасою» обличчя української мови, на думку авторів, є використання злодійського тюремного жаргону московинського язика, який видається за українські загальновживані слова, а саме: чокнутий, чувак, фарт, шалава, фенечка, фуфло, шкет, шмон, шпана, притон, шобла, шухер, фінгал та багато інших.
Ці «перлини» приводить також якийсь С. Мардер у своєму словнику під назвою «Дополнительный русско-английский словарь. Новая лексика 90-х годов». Коментарі зайві. Таким чином, згадані слова таки москальські і до української мови відношення не мають. Наступні «винаходи» харківських «філологів» переконують читача в «глибинному» підході до процесу «творення» такого «потрібного» українцям словника. Враховуючи, що більшість хлопців і чоловіків у містах України їздять на конях, то їм не обійтись без такого «корисного і потрібного» слова як шенкель (внутрішня, повернена в бік коня частина ноги), а без знання, що таке шкафут (голл.) вас не пустять на жодний корабель – це ж середня частина палуби, не кажучи вже про шкентель (голл.). Чи варто продовжувати цей перелік? «Геніальність» винаходу цих авторів (доцентів і навіть одного професора) полягає в тому, що вони переписали частину «Большого словаря иностранных слов» і представили ці слова українськими (не кожний анальфабет спромігся б на таке).
Хоча деякі слова, дійсно, дуже важливі, їх повинен знати кожний українець, а саме шкентель (голл.) – сталевий трос для передавання сили лебідки через шківи на вантаж, шлаг (нім.) – оборот троса навколо шпиля, шпігат (голл.) – отвір у борту судна нарівні палуби та багато інших «шедеврів». Як наслідок цієї провокації з українською мовою
на стор. 24 – одне українське слово (всього 18 слів)
стор. 25 жодного українського слова (всього 21 слово)
стор. 37 жодного українського слова
стор. 56 два українських слова (всього 18 слів)
стор. 83 дваукраїнських слова
стор. 158 одне українське слово
стор. 160 одне українське слово
стор. 161 жодного українського слова
стор. 532 одне українське слово.
Таким чином, ця комедія українофобів «професійно» підтверджує фантазії (щоб не казати злочинну діяльність) Тищенка з університету ім. Т.Г. Шевченка, який придумав, що українська мова має тільки 5% українських слів, а решта запозичення з 250-ти мов світу. Саме цікаве в цій історії те, що отих 250 мов ще не існувало, але українці запозичували у них слова.
Але «шановні» філологи роблять вигляд, що їм нічого невідомо про українську мову.
То слід нагадати, що картотека української мови в інституті української мови, яку збирали 200 років українські вчені, мала 12 млн. слів.А чому мала? Тому що, коли перший поверх інституту директор віддав під меблевий кооператив, то після перенесення картотеки на горище залишилось 6 млн. слів (як повідомив директор Гриценко П.Ю.). То які запозичення?
Крім того, вченим світу відомо, що українська мова започаткувала санскрит, більшість мов світу і є найдавнішою мовою. Звичайно, автори цього словника про те не чули.
Крім того, професору треба знати, що миш’як українською мовою буде мишак іще з часів Ярослава Мудрого, коли він оголосив конкурс на кращі назви, а чистотіл – це бордун. Шеляг дійсно стародавня монета, але професор «немножко» помилився — вона не українська, а жидівська. Незрозуміла наявність в словнику деяких медичних термінів та назв ліків. І нарешті, цей так званий тлумачний словарь (а не словник) паплюжить святу українську мову.

Становський Андрій Павлович — філолог, перекладач, старший викладач англійської мови на факультеті лінгвістики КПУ КПІ, досліджує прадавню історію України.

7.04.2015

Про Василя Кобилюха у статті «Україна — могутня володарка сонця»

Стаття «Найдавніша метрика української мови – санскрит»

Лекція «Довести, що живий. Праукраїна й санскрит»


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Яндекс.Метрика