Головна » Не допустити в Україні аргентинської трагедії

Не допустити в Україні аргентинської трагедії

Ще 30 років назад Аргентина була однією з потужних економік світу. Після Другої світової війни країна фактично годувала Європу та була відома як житниця світу. Нічого не нагадує? Але понад 20 років тому Аргентина почала потерпати від злиднів та голоду. Причина — розпродаж сільськогосподарської землі, яку запровадила влада держави. Жертвою цих «реформ» стали сотні тисяч селян, які залишились без землі, були змушені переселитись до мегаполісів та стати членами соціального дна.

Історія занепаду квітучої Ар­гентини розпочалась у середи­ні 1990-х, коли уряд президента Карлоса Менема без застороги прийняв смертельний рецепт ре­форм, запропонований спеціаліс­тами МВФ.

Влада заходилася демонту­вати державну систему охорони здоров’я та освіти. Їх почали пе­реводити виключно на комерційні рейки. Почалось стрімке зростан­ня комунальних тарифів, далі підійшли проблеми з постачанням води та електроенергії. Ця по­літика знецінювала національну валюту та примушувала не тільки міське, а й сільське населення вдаватись до банкрутства.

Селяни, які брали застави в банках під свою землю, відда­вали фінансистам свої паї за ко­пійки та тікали до міст в пошуках кращої долі. За підрахунками світових економістів, за декілька років було знищено сотні тисяч фермерських господарств та ко­мун.

Селянські комуни розганяли за допомогою зброї. В Аргентині спалахували бунти, що жорстоко карались регулярним військами та поліцією, які охоче виконували накази влади, бо їх зарплата була дуже високою й вигідно корелювала з курсом долара. Збройні загони спалювали поля, забирали корів.

Вільний ринок землі виявився оманою, став страшнішим за ві­йну!

Безземельних селян насильно зганяли до великих міст, де вони селились в нетрях та поповнюва­ли кримінальні угруповання.

Безробіття, злочинність, хворо­би та голод зробили свою чорну справу і в 2001 році спровокува­ли «похід каструль» на Буенос-Айрес. Сотні тисяч аргентинців з усієї країни стікались до столиці з вимогою негайно вирішити про­блеми з їжею.

Проте вже було пізно. Транс­національні корпорації, скупивши земельні паї селян у банків або ж напряму у самих фермерів, усю продукцію відправляли на екс­порт. Бо транснаціональним корпораціям, звісно, цікавіше було продавати продовольство за кор­дон, аніж на внутрішньому ринку країни.

Ось що писали латиноамери­канські хронікери того періоду: «Так, Аргентина залишилась годівницею світу. Проте багато що змінилось — декілька трансна­ціональних корпорацій скупили мільйони гектарів сільськогоспо­дарських земель. І їм було неви­гідно залишати їжу в країні. Наві­що продавати кілограм м’яса на внутрішньому ринку за 17 песо, якщо його можна продати, напри­клад, в Іспанії за 17 євро (тоді курс складав 1 євро – 3,5 песо)».

Голод в Аргентині став жахли­вою сторінкою історії Латинської Америки початку XXI сторіччя: протягом першого півріччя 2001 року в країні від голоду помер­ли десятки тисяч людей. А до закінчення продовольчої кризи, яка тривала майже півтора роки, смерть забрала понад сто тисяч життів!

Президент Карлос Менем, злякавшись бунтів, втік з країни. Його уряд пішов у відставку. Але транснаціональні корпорації досягли свого: вони забрали міль­йони гектарів родючих земель, на яких провели дуже небезпечні роботи з вирощування генно-модифікованої сої, кукурудзи та використання добрив та отрути нового покоління. Через ці екс­перименти сотні тисяч гектарів перетворились на мертву землю, а класичним моделям сільського господарювання було покладено край.

Тільки на початку поточного десятиліття Аргентина почала оговтуватись після так званих ре­форм Менема. В 2011-му прези­дент країни Крістіна Фернандес де Кіршнер провела через конгрес низку за­конів, які обмежили право влас­ності на землю для іноземних корпорацій та громадян, надавши абсолютне право володіти сіль­ськогосподарською землею ви­ключно фермерам країни.

На жаль, цей приклад не є унікальним. Аналогічні історії пе­режили й інші країни Латинської Америки, які вирішили перетво­рити свою землю на безумовний товар.

Тому нам, українцям, треба, як казав Кобзар, «чужого навчатись і свого не цуратись». Вчитись, щоб не повторювати страшні по­милки інших народів, які можуть призвести до нового Голодо­мору та знищення наших чорно­земів.

2.06.2017

«Вечірні Вісті. Спецпроект №2», травень 2017


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Підписатися на розсилку

Яндекс.Метрика