Головна » «Проти течії» – це куди?

«Проти течії» – це куди?

Дуже приємно, що нарешті деякі з нових робіт українських кінематографістів (бо щось таки «заворушилось» в цій сфері і наше кіно справді знімається) зможуть побачити бажаючі, а не тільки вузьке коло відвідувачів фестивалів (деколи – лише зарубіжних).
Міжнародний кінофестиваль «Молодість» вирішив познайомити пересічного глядача з деякими з конкурсних робіт учасників Національної конкурсної програми 2014 року, та ще й безоплатно. Гарна ідея.
Але на відкриття сезону українських фільмів «Кіно проти течії», що відбулося 5 березня, в Дім освіти та культури «Майстер-клас» люди майже не прийшли. Декілька десятків присутніх, яким директор МКФ Андрій Халпахчі представляв короткометражні роботи молодих авторів, були явно з вузького кола (автори з командами підтримки та однокурсниками). Чому? Важко сказати.
Мала розрекламованість? Так. Складний час та зайнятість іншим? Так. Упередженість проти українського кіно? Так. Байдужість до всього взагалі? І на це питання відповідь позитивна.
Тож для практично відсутньої публіки, захотілось поділитися деякими враженнями від перегляду семи нових українських короткометражок.
В довільному порядку. Деякі з них – сподобались, деякі – ні, дещо лишилось не зрозумілим – ні тема, ні мета зйомки. А тепер детальніше про кожну роботу.
1) «Обличчя» режисера Никона Романченко. Ще один документ про «Євромайдан» (знімався під час 4-х тривожних місяців осені – зими 2014 р.) Кадри фільму – яскрава, екзотично-революційна, емоційна картинка під неймовірно гучний звук (вибухів, ударів по діжках та криків). Далі – мовчки – лиця різних людей, в очах яких – специфічний адреналіновий блиск. Таке само збудження та хвилювання відчувається з цього боку камери. Можна подякувати режисеру, який, видно, сам того не відаючи, чітко зафіксував агресію зі сторони «мирних» повстанців-майданавців в найрізноманітніших виявах (постріли зі зброї, коктейлі Молотова, камені бруківки). Молодець.
Це важливо для формування об’єктивного погляду на історію. А з огляду на результати тих подій, то можна зрозуміти, наскільки шкідливо піддаватись масово зрежисованим психозам під різними гідними назвами.
2. У фільмі «May be» режисера Наталії Давиденко – фантазії багатої жінки (є улюблена робота, чоловік, дитина, та всі видимі атрибути успіху), якій в житті все ж чогось не вистачає.
Створилося враження, що режисерові (вона ж сама майстерно виконала головну роль) самій чогось не вистачає або подібна ситуація є близькою світу її подруг чи оточення.
Чого не вистачає? Відповідь проста й сучасна, цілком в дусі нашого часу – сексу, флірту, екстриму, гострих відчуттів, чого-небудь, що полоскотало б нерви. В заключні хочеться відмітити, що все зроблено-відфільмовано класно. А зважаючи на тему – таке кіно могло б користуватись неабияким попитом у загалу, бо всі вибирають те, що їм близьке.
3. Драматична історія «Тебе кохаю» режисера Нарімана Алієва справила найкраще враження. Тема – любов між кримськотатарським хлопцем і дівчиною-росіянкою, що закінчується трагічною розлукою через позицію обох сімей – життєва, все відзнято влучно, стисло.
Робота – цільна. Молодець режисер, йому вдалось «сказати» те, що хотів своїм твором.
4. «Равлики» вже відомої Марини Вроди більше схожі на документальний фільм. Ніяких посилів до Східної України, «яку ми десь прогледіли», як висловився у передмові до показу Андрій Халпахчі, не було помічено. Такі ж пейзажі, такі ж звичайні хлопці, що спілкуються між собою лише нецензурной лайкою та в дурних балачках і байдикуючи проводять вільний час зустрічаються по всій, абсолютно всій території нашої країни, без виключень.
Який задум роботи? Константувати факт, що так є? Та всі і так це бачать і знають. Звісно ті, хто вміє дивитись і бачити та зберігає серце небайдужим.
Хороший фільм для фестивалю «Docudays UA» в рубрику «Люди».
5. «Прості речі» режисера Олександра Ратія – комедійна драма. Робота зроблена талановито, з любов’ю до старших людей, життя яких і показує автор, висвітлюючи трагедію одинокості. Фільм гарний, з гумором, глядачеві є над чим задуматись та що переосмислити. Але проблема одинокості часто не є проблемою соціуму, оточення, це скоріше проблема внутрішньої наповненості самої людини, її власного вміння будувати світ – і в середині, і навколо себе.
6. «Ніжність» режисера Анастасії Максимчук одразу вводить в оману своєю назвою, але перші ж криваві кадри розвіюють ілюзії. Дивний погляд на тему «Любов», тяжкий сюжет, аварія, садизм, блідо-зелені обличчя головних героїв та … навмисно скоєне головною героїнею вбивство старшого знайомого чоловіка заради порятунку свого власного (обидва поранені, в критичному стані, а в машині «швидкої» – одне місце).
Може для когось це і здається ніжним та достойним вчинком, але назва «Ніжність» в зв’язку з сюжетом виглядає цілком абсурдною. Може, підійшли б «З безвиході?» чи «Вчинок потьмареного розуму»? Чому молода автор вирішила зняти саме це і таким чином, ще й за державні гроші? Мабуть, таким бачить світ, такий її внутрішній вибір.
7. «Данина» режисера (художниці) Тетяни Войтенко.
Саме ця робота дуже сподобалась. Цікава задумка – очистити двір та прибрати великий дім прабабусі, що лишився у спадок. Справжній бальзам для душі перфекціоністів, ідеалістів, романтиків та фанатів мультфільмів «Федорино горе» та «Про Оха і Аха».
Дивитись приємно, виникає тиха радість, але й ностальгія і сум. Чи оживе насправді старий дім? Чи це прибирання тільки видимість? Чи можливо повернути час і спосіб життя тих людей, який вже минув? Чи це справді данина пам’яті?
Робота спонукає до роздумів про життя та його вартість. А це вже велике досягнення режисера та знімальної групи.
І на останок: чому «Кіно проти течії?»
Точніше було б спитати, проти якої саме течії у тих, хто дав назву цьому показу.
Більшість робіт і режисерів якраз опиняються в мейнстрімі, бо знімають так, як думає і бачить переважна більшість людей, звичайних пересічних громадян.

  «Трубач» співав і знов про те саме

8.03 – 9.03 2015


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Підписатися на розсилку