Головна » «Ранні слов`яни» Григорія Василенка. Руни

«Ранні слов`яни» Григорія Василенка. Руни

Руни

У кого залізо – у того і сила (Хетський напис)

 

Слов`яни Придніпров`я на зорі цивілізації

Григорій Василенко

Григорій Василенко

У ІІІ ст. у Римській імперії настає криза економічної і політичної системи. Вона охопила також відносини імперії з варварським населеням Європи, включаючи і східних слов’ян, їхні стосунки з римляними у середині ІІІ ст. ускладнюються, занепадає торгівля з римськими провінціями. Однак це вже не могло зупинити економічного піднесення на землях східних слов’ян.

З розвитком економіки завжди виникає потреба в письмі. Виникла вона й у слов’ян. Письмо з’являється на тій стадії суспільного розвитку, коли посилюються економічні зв’язки. Вони вимагають хоча б примітивної форми обліку. Першим слов’янським письмом були руни.

Сучасна дослідниця Є.Мельникова у статті «Епір висік руни» пробує знайти відповідь на запитання, кому належить винахід рунічної писемності. Вона зазначає, що всі дані нібито вказують на те, що авторство винаходу належить готам, оскільки вони першими її застосували. Зокрема Біблія, пе­рекладена в IV ст. на готську мову єпископом Ульфілою, була напи­сана рунами. Однак цьому супе­речить той історичний факт, що в готському суспільстві в епоху появи рунічного письма були відсут­ні соціально-економічні переду­мови, які викликають потребу в його застосуванні. Таким чином, суперечність не знімається, і пи­тання, поставлене Є.Мельнико­вою, залишається відкритим. Де­яку ясність у його розв’язання може внести невеликий екскурс в історію готського племені. Для цього слід згадати, де жили готи в період появи рунічного письма і хто були їхні сусіди.

Як відомо, готи в першій поло­вині II ст. з’явилися на Дніпровсь­ких порогах, їхніми сусідами з пів­ночі були слов’яни. У період появи готів на Нижньому Дніпрі у полян уже склалася держава, функціо­нувала грошова система, розви­вався внутрішній ринок. Таким чи­ном, були всі передумови для ви­никнення писемності.

Переселившись з Вісли в При­чорномор’я, готи жили в ті часи родоплемінним ладом. Займали­ся скотарством, полюванням, ри­бальством. Землеробства ще не знали. Перші навички землероб­ства почали вироблятися у готів наприкінці IV ст., після пересе­лення на Дунай. У той час вони і запозичили рунічне письмо у слов’ян.

Самобутнє рунічне письмо – черти і різи – з’явилося у слов’ян Придніпров’я за чотири століття до приходу готів у Надпоріжжя. Час появи у слов’ян рунічного письма визначив київський архе­олог В.М.Даниленко. Він розро­бив методику читання рунічного письма. У його колекції було 48 прясел з рунічними написами. Усі вони належали до зарубинецької епохи. Написи зроблено слов’ян­ською мовою. Четверо прясел да­товано II ст. до н. д. Одне прясло, датоване II ст. до н. д. з написом рунічним письмом, зберігається в колекції А.С.Бугая, збільшена фотографія цього напису – в Му­зеї історичних коштовностей України (Києво-Печерський дер­жавний історико-культурний заповідник).

Висновки В.М.Даниленка про слов`янське походження рунічного письма підтверджує давній скандинавський переказ про пе­реселення в Швецію слов’янсько­го князя Одіна в І ст. до н. д. У ньо­му сказано, що Одін приніс у Скандинавію wenda runir – вендські руни.

Про користування рунічним письмом на землях Придніпров’я є свідчення у піснях «Старшої Едди». В одній з них княжна Брунгільда звертається до полянського князя: «Руни перемоги, коли ти до неї так рвешся, виріж на руків’ї меча…»

На жаль, доля відкриття В.М.Даниленка невідома. Закінчив­ши наукову роботу, пов’язану з дешифруванням рунічного пись­ма, він не встиг її опублікувати. Колекція прясел і рукопис книж­ки, присвяченої цій проблемі, пі­сля смерті вченого зберігалися в Інституті археології АН УРСР, а че­рез деякий час вони безслідно зникли.

З наведеної вище характерис­тики розвитку слов’янського сус­пільства Придніпров’я на рубежі нової доби видно, що в соціально-економічному розвитку воно до­сягла того рівня, коли письмо ста­ло необхідним.

Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що застійні явища в розвитку слов’янської землі, які були результатом агре­сії з боку кочівників Дикого поля протягом чотирьох століть, почали успішно переборюватися у другій половині зарубинецької доби. Це дало поштовх відродженню сло­в’янської державності, яка не встигла розвинутися у скіфську добу.

Розширення виробництва за­ліза і виготовлення метало-продукції, вдосконалення агротехнології (впровадження перело­гової системи), розвиток грошо­вої системи, поява рунічного письма – усі ці досягнення по­служили матеріальною і духов­ною базою для нового економіч­ного піднесення. Суспільство, яке досягло таких успіхів у роз­витку економіки і культури, було вже класовим. Воно досягло по­рогу самобутньої державності. Тому уявлення, що побутує в істо­ричній науці, про слов’янське су­спільство Придніпров’я докиївської доби як про переддержавну родоплемінну організацію – безпідставне. На рубежі заруби­нецької і черняхівської культур на землях Середнього Придніп­ров’я зароджувався новий суспі­льний устрій – феодалізм.

Марія Хилевич, газета «Нація і держава», 15.11 – 21.11.2005

Коментарі:

Залишити відповідь

Підписатися на розсилку