Головна » Рефлексії миті вечора в Києві

Рефлексії миті вечора в Києві

samumray.in.ua.

 

 

В лютневий понеділковий вечір в Києві стужа стояла люта.
Робочий час підбігав до завершення. Де-не-де люди вже «потяглись» підтюпцем до найближчих станцій метро і зупинок транспорту.
Музеї Києва вже позачинялись. Тож світло у вікнах Національного музею Шевченка, відчинені ворота до їх «нової оранжереї» та скупчення переважно молодих чоловіків досить високих та міцних, ще й явно чимось пов’язаних між собою, звісно, привертало увагу. Не те, щоб було багато зайвого часу, і не те, щоб холод не пронизував автора, і не те, щоб цікавість роздирала його на шматки. Але жодної інформації на стендах, дивний дух (що аурою оточував це «Щось», що мало відбутись в Музеї), а ще якась тривога змусили зайти у ворота та саме приміщення з метою з’ясувати, що ж відбувається.
Як не дивно, але хлопці, що скупчились, точно не знали , що діятиметься.
Якась презентація, «кинули» побіжно у відповідь, при цьому довго роздумуючи. А їх зріст і статура (не дуже типові для більшості українців) підказували, що вони – охоронятимуть «Щось» чи когось, і що потрапили сюди не з власної волі: їх організували (і вже на виході довелось побачити, що вони ще й завбачливо розбивали льодяні накриження біля в`їзду на подвір’я музею).
Охорона всередині будівлі одразу зреагувала – кинулись навперейми, і далі не пустили.
Ще б пак – готувався пишний фуршет, стенд засвідчив, що представлятиметься книга Соні Кошкіной «Майдан. Нерассказанная история» (і від самого дисонансу між іменем – зрозуміло, псевдонімом автора – і темою, на яку вона «замахнулася», ще й від величного (масштабно- промовистого) вигляду самої книги стало якось не по собі: звідки якась Соня Кошкіна знає те, про що вона вже написала цілу книгу, яку встигли видати до річниці подій «Євромайдану»?!!).
Мені натякнули, що слід йти на вихід, бо музей не працює, а якусь іншу інформацію, про яку швидко довелось спитати «для годиться», ніхто нічого не знав («дзвоніть потім»).
Зрозуміло, що очікувалися VIP-персони і, звичайно, запрошувати сторонню особу ніхто не збирався (ніяких ілюзій щодо гостинності та відкритості заходу для загалу не лишалося).
Книга вже лежала на столі, навколо, просто в виставкому холі, активно велися приготування і дивна атмосфера обраності, виключності, причетності до нової влади аж «висіла» в просторі разом з напругою. Відчуття не підвели. З полегшенням та не шкодуючи про власну «необраність» довелось покинути приміщення й вийти на морозець.
І … побачити й почути величезну зграю ворон, що пронизливо каркала та кружляла над парком та музеєм (обидва імені Шевченка) в дивному, одному їй відомому ритмі, за якимось химерним маршрутом, сіючи в просторі дискомфорт та тривогу, яка тепер все частіше відчувається і не тільки в Києві, і від якої стискається не одне серце.
17.01.2015

  Погляд з середини на Національний музей Шевченка, чи Що ззовні, те і в середині

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Підписатися на розсилку

Яндекс.Метрика