Головна » «Що більше, кохання чи туга моя? Обоє безмірні…», вечір до 120-ліття виходу у світ «Книги пісень» Г.Гейне у перекладі Лесі Українки та Максима Славинського

«Що більше, кохання чи туга моя? Обоє безмірні…», вечір до 120-ліття виходу у світ «Книги пісень» Г.Гейне у перекладі Лесі Українки та Максима Славинського

12.12.2012 року в Музеї видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка,
Панаса Саксаганського, Михайла Старицького відбувся вечір «Що більше, кохання чи туга моя? Обоє безмірні…».

Завідувач Музею Л. Українки Щукіна Ірина Анатоліївна про кохання Максима Славинського, Лесі Українки, Миколи Лисенко, Генріха Гейне.

У Л. Українки – першими вийшли дві книги перекладів: 1885 рік – в 14 років – «Вечорниці» з М. Гоголя.

Про заснування гуртка «Плеяда», або «Громадка» молодих українських літераторів.

Згадується думка Олени Пчілки – про важливість перекладів та необхідність вироблення літературної української мови, перераховуються деякі з учасників гуртка.

Максим Славинський

Максим Славинський

Максим Славинський – опис розподілу роботи між ними, Леся Українка – про вивчення італійської мови.

Людмила Старицька – зі спогадів про роботу гуртка.

Формувались пари: Оксана Старицька – Михайло Стешенко, Людмила Старицька – Олексій Черняхівський, Леся Українка – Максим Славинський (між ними виникла сердешна приязнь, не випадково обрали Гейне – майстра поезій про кохання і природу).

Переклади Гейне – перший вдалий проект «Плеяди», Львів, 1892 р., «Книга пісень Гейне» вийшла за допомогою Івана Франка під патронатом Олени Пчілки.

Про Олену Пчілку, її оцінку творчості М. Славинського.

Генріх Гейне

Генріх Гейне

Про «Книгу пісень» Г. Гейне, вийшла 26 січня 1897 року – був молодий, закоханий кузин; історія і обставини написання; про колізії, що супроводжували видання; книга – ліричний щоденник автора.

Містить 4 цикли, 143 поезії:

92 – переклади Лесі Українки;

51 – Максима Славинського;

1 вірш  – обидва переклали.

Про передмову Олени Пчілки до перекладів, в якій цитує Жуковського: «Переводчик – есть соперник автора».

1994 р. – книгу перевидали, звідки нарешті постає цілісна картина поезії Г.Гейне, подана у вигляді ліричного діалогу завдяки перекладам обох авторів.

  Громадсько-політична та наукова діяльність Максима Славинського (1868-1965 рр.)

Цитується поезія про нерозділене почуття: №21 – переклад Лесі Українки.

Про готичні образи, що характерні для поетів-романтиків тієї доби; уривки з циклу «Повернення додому», де ліричний герой розглядає почуття через призму років, про самоіронію автора, цитується Максим Славинський.

3.53 хв. – про схвальний відгук Осипа Маковея на збірку: «явище в українській літературі»

1893 р. – у Львові вийшла книжна оригінальних поезій Лесі Українки «На крилах пісень» (навіть в назві – відлуння перекладів Гейне).

Спогади Людмили Старицької про появу 2-х книг в Києві сім’ях Косачів, Лисенків, Старицьких.

 

Роксана Скорульська – директор Музею М.В. Лисенка

Про появу 1-го в українському музичному мистецтві циклу романсів М. Лисенка на вірші Генріха Гейне в українських переспівах (ознайомитись з статтею «Микола Лисенко – літератор і композитор» та послухати чарівну музику Миколи Лисенка).

Все з ліричних ситуацій в житті композитора, тому цикл – щорічник його кохання.

1867 рік, Лейпциг, консерваторія, вчить німецьку мову на поезіях Г.Гейне, час закоханості в Ольгу О`Коннар

1868 рік – вже з дружиною розучує романси Шуберта і Шумана на вірші Г.Гейне.

1874–1877 рр., Петербург, консерваторія, знайомство з романсами Чайковського і кучкістів.

Про особисту трагедію, подружнє життя з Ольгою Антонівною Липською, четверо дітей (проза сімейного життя); дружину поважав, але їй не присвятив жодного твору!

1-й твір циклу – «У сні я плакав» – автобіографічний.

Хронологія створення: 1-і три романси – в 1893 р., спогади Л. Українки.

11 творів – грудень 1893 р., фіксує у листі сам композитор.

Солоспіви та ансамблі Миколи Лисенка на вірші Генріха Гейна, видане 2001, упор. Р.М. Скорульська

Солоспіви та ансамблі Миколи Лисенка на вірші Генріха Гейна, видане 2001, упор. Р.М. Скорульська

1894 р. – частково здійснив видання солоспівів у Москві (попри побоювання через заборону перекладів, хоча імена перекладачів – приховували).

  Злочинні дії народного героя

Про «Переспіви», дует «Коли розлучаються двоє» наприкінці ХХ ст. стає одним з найпопулярнійших українських творів і фольклоризується.

1964 р. – Аргентина, на платівці романс «Коли розлучаються двоє» названо народною піснею в аранжування Лисенка.

Один з романсів на переклад самого М. Лисенка – «У мене був коханий рідний край».

В останні роки життя композитор – ще раз повертається до Гейне.

У 1900 р. – овдовів, переживає останнє романтичне кохання до Інни Петрівни Андріанопольської, пише музику на тексти перекладів Старицької-Черняхівської, своєї племінниці.

За музичними характеристиками цикл Лисенка найближчий до романсів Шумана.

Гейне – найбільше введений в європейську музику поет, більше 100 авторів писали на його тексти (560 солоспівів).

Виконавці романсів М. Лисенка Тамара та Микола Ковалі

Виконавці романсів М. Лисенка Тамара та Микола Ковалі

24 квітня 1993 року вперше прозвучав весь цикл романсів в Музеї видатних діячів української культури, у виконанні Миколи та Тамари Ковалів, Володимира Ігнатенка. І тоді ж Музей видатних діячів подав лист про реабілітацію Максима Славинського.

 

Максим Славинський одружується в Санкт-Петербурзі, а Л. Українка закохалась в Нестора Гамбарашвілі; його спогади про їх спільне відвідування філармонії.

1896 р. – загострення туберкульозу ноги у Лесі, 5 місяців лікування і перебування в ліжку.

Леся Українка усвідомила, що основна проблема особистого щастя у неї в житті пов’язана зі станом її здоров’я. «Маю фатум такий долі, коли події обертаються в слова», – Л. Українка про «Одержиму», що писала біля помираючого Сергія Мержинського.

1896 р. – конкурс в літературно-артистичному товаристві.

Леся написала нарис «Голосні струни» – автобіографічний, основна героїня – каліка, обдарована дівчина, йдеться про її нерозділене кохання.

 

З Максимом Славинським співпраця продовжувалась.

  Титани йдуть

1903 р. – вийшла збірка перекладів Максима Славинського і Лесі Українки «Атта Троль.Радкліф. Балади».

1905 р. – мало вийти ще одне видання – Гейне «Ліричні співанки, поеми, балади», об’ємом 400 ст. збірник не вийшов з невідомих причин.

Про останній подвиг Максима Славинського: в віці 77 років надиктовує на допитах в Лукянівській в’язниці історію свого життя, історію цілої епохи; це унікальні мемуари і про «Плеяду», і про Директорію УНР

 

 

Про український «Парнас», про відомих відвідувачів будинків Старицьких, Лисенків та Косачів.

Розказує співробітниця Музею Лесі Українки Коштелянчук Любов Григорівна.

(запис з екскурсії «Паньківщина: від Латинського кварталу — до українського Парнасу», що вів Сергій Бахін в рамках проекту «Прогулянки улюбленим містом»).

 

«Громадсько-політична та наукова діяльність Максима Славинського (1868—1965 рр.)», В.В. Очеретяний

 

М.А. Славинский и Его Политический Проект «Империи Народов» (1906—1917 гг.), С.Г. Иваницкая (ретроспектива, Максим Славинський)

 

«Єднання на еміграції», Максим Славинський (ретроспектива, 1925 рік)

 

 

«Політичні листи ІІ», Максим Славинський (ретроспектива, 1925 рік)

 


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Підписатися на розсилку