Головна » Місце та роль чоловіків й жінок в українському суспільстві

Місце та роль чоловіків й жінок в українському суспільстві

Вступ

Україна – це одна з найбільших держав Європи, територія якої – 603,700 кв. км, чисельність населення – близько 46 млн., з них майже 54 % населення становлять жінки, причому в робочій силі їхня частка теж становить, як уже зазначалося, більше половини.
Для того щоб належно оцінити ґендерну ситуацію в країні, необхідно розглянути численні спеціальні дослідження, які було проведено останніми роками (у тому числі й державними структурами). Усі ці дослідження показують, що сучасне становище чоловіків і жінок в українському суспільстві характеризується нерівністю. Можливість реалізації конституційно закріпленого права громадянок України на рівність із чоловіками в усіх проявах стало залежним від їхньої жіночої біологічної статі. Так, дуже часто, навіть за
умови однакової кваліфікації й за умови, що жінка має більше досвіду й ініціатив, на роботу наймають чоловіка. По службових щаблях також просувають у більшості чоловіків. Хоча рівень зайнятості чоловіків і жінок майже однаковий, проте перевага надається чоловікам, бо чоловік вважається стабільнішим працівником, аніж жінка.
У жодній із галузей заробітки жінок не перевищують заробітки чоловіків. Найбільш суттєвий прояв цієї нерівності є у тих галузях економіки, де переважну більшість працюючих складають жінки. Протягом тривалого періоду часу заробітна плата жінок по країні не перевищує 70 % заробітної плати чоловіків. Це викликано тим, що, незважаючи на високу професійну й освітню підготовку, жінки обіймають посади менш
престижні, менш оплачувані, тому й отримують заробітну плату в середньому на 30 відсотків меншу, ніж чоловіки.

Наявна в суспільстві дискримінація за ознакою статі виявляється в невизнанні виробничої праці жінок у домашньому господарстві як соціально значущої. З урахуванням домашньої роботи українські жінки в середньому зайняті різними видами робіт майже на 25 % часу більше, ніж чоловіки. Вибудовується цікавий ланцюжок соціальних ролей і прав жінок в українському суспільстві, коли для соціальної самореалізації жінка прагне мати дітей. Паралельно вона має робити внесок до сімейного доходу, тобто працювати поза домом, а робота не повинна перетворитися на кар’єру.
У сучасній Україні жінки практично відсутні у вищих ешелонах виконавчої та законодавчої влади.

Свідченням глибокої ґендерної нерівності в країні й відсутності рівноваги між жінками й чоловіками у політичній сфері є незначна кількість жінок – депутатів парламенту.
Статистика чітко показує недостатнє представництво жінок у Верховній Раді, а також на керівних посадах в органах виконавчої влади й управління. Усе це не дає змоги жінкам реально впливати на процес прийняття рішень і брати активну участь у їх реалізації, знижує статус жінок у суспільстві.
Отже, політична влада в Україні є практично одностатевою, тому більшість населення (пригадаймо, що жінок таки 54 % населення!) нашої країни у сферах державного і громадсько-політичного життя не мають виразників своїх поглядів і побажань!
Оскільки жінки в нашому суспільстві мають інші потреби, ніж чоловіки, то виходить, що жінки України, їхні проблеми, цінності та стандарти залишаються незабезпеченими, нереалізованими.

Особливо переконливими є результати опитування громадської думки щодо економічних, політичних прав та соціальних ґендерних ролей у суспільстві, проведеного на зламі тисячоліть Gallup International у дослідженнях (Millennium Survey) в 60-ти країнах світу, включно з Україною. На жаль, порівняльний аналіз цих досліджень свідчить про значну віддаленість українського суспільства від розвинених ліберально-демократичних країн.
Згідно з цими дослідженнями, в Україні давно досягнуто паритет можливостей отримання всіх рівнів освіти, і тут можна говорити про наближення до ґендерної рівноваги.
Проте опитування громадської думки фіксує неоднозначне ставлення до необхідності здобуття освіти чоловіками й жінками. Ось який вигляд має Україна на тлі інших регіонів світу щодо згоди чи незгоди з тим, що освіта важливіша для хлопчиків, ніж для дівчаток.

В Україні кожна п’ята опитана людина (20  %) висловила згоду з твердженням, що освіта більше необхідна для хлопчиків. Причому українські чоловіки значно частіше (25 %), ніж жінки (15  %), впевнені у важливості освіти насамперед для хлопчиків. Як висновок – за загальним розподілом відповідей у цьому питанні Україна не відрізняється від інших країн Східної Європи, Азії та Африки, де також кожен п’ятий респондент вважає, що освіта є важливішою для хлопчиків, ніж для дівчаток.

За традицією, що відтворюється віками, від жінок суспільство очікує виконання насамперед ролей матері й домогосподарки (навіть якщо жінка працює поза домом), а від чоловіків – ролей працівника-годувальника і політичного лідера. Міра неприйняття такого чоловічого й жіночого рольового набору дуже різниться серед регіонів світу. В Україні дослідження показало, що лише 55  % опитаних вважають, що жінки й чоловіки
мають рівні права в нашій державі. До того ж чоловіки переконані в цьому значно частіше (65  %), аніж жінки (47  %).

Дані досліджень у 60-ти країнах світу підтверджують, що погляди населення України більшою мірою наближені до Азії й Африки, аніж до Західної Європи. Для прикладу, Україна вже давно належить до країн, де стимулюється і схвалюється заняття жінок оплачуваними видами діяльності й де мало хто заперечує проти участі жінок у забезпеченні сімейного добробуту. Переважна більшість опитаних українських громадян і громадянок (75  %) згодні з тим, що обоє – і чоловік, і дружина – мають робити внесок до сімейного доходу. Ніякої відмінності в цьому питанні між думками чоловіків і жінок не існує. Проте ставлення до жінок, як до рівних (за правами й можливостями) учасниць на ринку праці є далеко неоднозначним. Так, у ситуації економічної кризи і безробіття серед населення дуже швидко виявляється і знаходить виправдання й підтримку ґендерна дискримінація.
І на запитання: «Чи згодні Ви з тим, що якщо не вистачає робочих місць, чоловіки повинні мати більше прав на одержання роботи, ніж жінки?» загалом 35 % українства дало позитивну відповідь. Цей поширений у суспільстві патріархальний стереотип про справжнього чоловіка-годувальника призводить до постійно відтворюваної різниці середньої заробітної плати чоловіків і жінок, що нині складає близько 30.7 %, звичайно ж, не на користь останніх. Найбільше від цього страждають жінки, які самі піднімають дітей і є для них єдиними годувальницями. До того ж кількість таких сімей у суспільстві постійно зростає.
У різних видах політичної діяльності (участь у виборах, інтерес до політики, підтримка тих чи тих політичних партій і лідерів, участь у політичних акціях, робота в органах виконавчої і законодавчої влади) співвідношення чоловіків і жінок суттєво різниться.
У суспільній свідомості за жінкою не вкоренився образ працівниці й політичного лідера, а натомість і досі продовжує домінувати образ матері-доглядальниці, виховательки і домогосподарки. Тому жінки практично не беруть участі у виробленні державної політики, залишаючись пасивними спостерігачками й виконавицями, а також реципієнтами соціальної допомоги. І все це – у той час як реалізація громадянських прав передбачає повноцінну участь не тільки чоловіків, а й жінок на всіх рівнях наявних у суспільстві соціальних інституцій, включаючи однаковий доступ до всіх позицій соціальної структури суспільства.

Політика держави, основні принципи і механізми втілення якої формулюються переважно представниками однієї статі, не може відповідати потребам усіх громадян.
Відсутність чи мізерне представництво жінок в органах, що приймають політичні рішення, є важливою проблемою навіть для сучасних ліберальних демократій, не кажучи вже про країни, що розвиваються чи трансформуються.

Хоча в українському суспільстві протягом останнього десятиліття з’явилося вже чимало жінок-політиків, проте значна частина населення продовжує надавати перевагу виключно чоловікам-політикам.

Серед опитаних в Україні згоду з тим, що чоловіки є кращими політичними лідерами, ніж жінки, висловили 45  %. На цьому наголошують 60  % чоловіків. На тлі інших регіонів світу українське суспільство щодо визначення переваги політичних лідерів за ґендерною ознакою знову таки наблизилося до країн Східної Європи й Азії, однаковою мірою віддалившись і від африканських, і від розвинених західних країн.

Підсумовуючи результати дослідження в 60-ти країнах світу, можна чітко побачити, що ті країни, які найбільшою мірою наближені до ґендерної рівності, є, водночас, і найрозвиненішими економічно, з найбільшими соціальними гарантіями для населення. Усі ті держави, які ще в 70-х роках прийняли ґендерні закони, уже в 90-х увійшли до кола найпрогресивніших і найбільш забезпечених країн світу. У той час як Україна в ґендерному вимірі суттєво відстає від Європи.

Світовий поступ показав, що відсутність ґендерної рівності в суспільстві гальмує сталий розвиток держави. Тому ґендерний підхід – не данина моді, а нагальна потреба сьогодення. Якщо Україна стає повноправною частиною європейської спільноти, то вона має наблизитися до неї за основними соціально-економічними показниками і стандартами життя. Оскільки демократичний розвиток європейських країн початку ХХІ століття невіддільний від подальших ґендерних перетворень, то й Україні не оминути цього шляху.
Яким він буде? Чи довгим і складним, чи коротким і ефективним, як не дивно, у багатьох аспектах залежить від вирішення питання ґендерної рівності.

Історія ґендерного інтегрування в українському парламенті налічує вже близько п’яти років, хоча в цілому цей процес в Україні триває значно довше.
Відправною точкою можна вважати 2004-й рік, коли Верховною Радою України спільно з Програмою сприяння Парламенту і Програмою розвитку ООН були проведені семінари для працівників секретаріатів комітетів з метою ознайомлення їх із ґендерною проблематикою. Це стало першим кроком до призначення в кожному парламентському комітеті осіб, які, окрім своїх безпосередніх службових обов’язків, стали займатися ще й питаннями ґендерного інтегрування за предметом відання комітету. Важливим чинником таких змін стало прийняття 8 вересня 2005 року Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Закон визначив дороговказ на шляху досягнення ґендерної рівності, відповідальні структури й осіб з боку держави, які повинні вивести цей процес на інституціональний рівень.
Роль єдиного органу законодавчої влади в цьому процесі неможливо переоцінити. Ст. 8 даного Закону розкриває повноваження Верховної Ради в плані реалізації принципу рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

Виходячи з цього, підвищення ґендерної компетентності депутатів Верховної Ради України, державних службовців Апарату Верховної Ради України, помічників парламентарів, депутатів усіх рівнів — один із найдієвіших механізмів досягнення ґендерної рівності в суспільстві, запорука створення передумов для самореалізації кожної особистості незалежно від її статті.

Навчальною програмою передбачено доповнення змісту факультативів новою навчальною дисципліною «Основи ґендерної політики в парламентській діяльності» для магістрів, які навчаються за спеціальністю 8.15010012 «Парламентаризм та парламентська діяльність» напряму підготовки «Державне управління» Національної академії державного управління при Президентові України , а також оновлення змісту курсів підвищення кваліфікації керівних кадрів, зокрема, для голів обласних і районних рад, керівників апаратів
місцевих рад, депутатів місцевих рад, впровадження якого сприятиме розвитку взаємовідносин між суб’єктами державного управління, побудованих на принципах рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, ґендерної рівності в парламентській діяльності, діяльності державних органів влади й органів місцевого самоврядування.

 

ГЛОСАРІЙ

1. Ґендер  поняття, що увійшло у вжиток із соціології і визначає соціальну стать людини на відміну від біологічної статі, соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості кожної статі в освіті, професійній діяльності, досгуп до влади, сімейній ролі та репродуктивній поведінці і є одним: із базових вимірів соціальної структури суспільства. Ще одне значення – соціальна особливість статі людини на відміну від біологічної статі (sex), соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості людини – чоловіка і жінки – в усіх сферах жипєдіяльності.

У літературі існує декілька концепцій гендера. Це обумовлено як відносною “молодістю” гендерного підходу (перші наукові праці з’явилися близько двадцяти років тому), гак і складністю самого феномена. Для всіх них базовим положенням є розрізнення понять стать (sex) і гендер (gender). Стать -це термін, що означає ті анатомо-біологічні особливості людей (в основному – в репродуктивній системі), на основі яких люди визначаються як чоловіки або жінки. Його слід вживати тільки стосовно характеристик і поведінки, які випливають безпосередньо з біологічних відмінностей між чоловіками і жінками. Гендер – це складний соціокультурний конструкт. який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим. У рамках цього підходу гендер розуміється як організована модель соціальних відносин між жінками і чоловіками, яка не тільки характеризує їх спілкування і взаємодію в сім’ї, а й визначає їхні соціальні відносини в основних інституціях суспільства. Ґендер. таким чином, трактується як один із базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими соціально-демографічними і культурними характеристиками (раса, клас, вік) організує соціальну систему. Соціальне відтворення гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує засновану за ознакою статі соціальну структуру. Втілюючи в своїх діях очікування, які пов’язані з їх гендерним статусом, індивіди конституюють гендерні відмінності і одночасно обумовлені ними системи панування і володарювання. В багатьох суспільстзах жінок і чоловіків не тільки сприймають, але й оцінюють по-різному., обґрунтовуючи це гендерними особливостями і різницею в здібностях, відмінностями у розподілі влади між ними.

  Про выступление Элтона Джона в Киеве

Гендер конструюється через певну систему соціалізації, розподілу праці й культурні норми, ролі і стереотипи, що існують у суспільстві. Вони певною мірою визначають психологічні якості, здібності, види діяльності, професії людей залежно від їхньої біологічної статі. При цьому гендерні ролі і норми не мають універсального змісту і значно розрізняються в різних суспільствах. У цьому розумінні бути чоловіком або жінкою означає, зовсім не володіння певними природними якостями, а виконання певної ролі. В сучасних соціальних і гуманітарних дослідженнях гендер використовується не як незмінна і універсальна конструкція. Поняття гендер означає не річ або предмет, не багато речей або предметів, а комплексне переплетіння стосунків і процесів.

Сукупність характеристик, ролей та моделей поведінки, які розділяють жінок та чоловіків і обумовлені не біологічно, а соціальне і культурно. Стать – біологічно обумовлена характеристика, тоді як гендер має соціальну природу, є продуктом соціально-культурних норм та очікувань. Такі характеристики змінюються з часом та залежно від країни і культурного середовища. Концепції гендер у стосуються не тільки жінок або чоловіків, але й відносин, що складаються між ними. Гендерні відносини постійно переглядаються, а отже змінюються політичні, економічні, соціальні та культурні умови зовнішнього середовища на локальному, національному та міжнародному рівнях.

2. Гендерний аналіз – якісний та кількісний аналіз будь-якої інформації, що має гендер ну цінність, мета якого – визначити присутність    у відносинах, що вивчаються,   невідповідності, нерівності та    встановити    межі    гендерної дискримінації. Він включає   збирання деталізованої гендерної інформації, яка стає основою політичного планування, встановлення міри виливу    гендер них програм планів на гендерну нерівність. Він також засвідчує як гендер не нерівні відносини можуть впливати на досягнення та цілі гендерної політики, включаючи гендерну рівність.

3. Гендерна демократія – система волевиявлення двох статей – жінок і чоловіків – у громадянському суспільстві як рівних у правах і можливостях, що законодавче закріплені й реально забезпеченні в усвідомленні політико-правових принципів, діях, розбудові суспільних і державних структур з  урахуванням гендерних інтересів та потреб.

4. Гендерні стратегії – визначення суспільне значимих гендерних спрямувань у діяльності соціумів та їх організаційних структур, спрямованих на утвердження гендерної демократії у суспільстві з метою розвитку гендерної культури.

5. Гендерний    індекс    людського    розвитку    –    визначені    Організацією Об’єднаних Надій показники, що відображають становище в країні чоловіка і жінки в таких базових напрямах людського розвитку: можливість вести здоровий спосіб життя та довго жити; доступність якісної освіти; рівень матеріального добробуту.

   6. Гендерна політика – утвердження партнерства статей у визначенні та втіленні політичних цілей і завдань та методів їх досягання в діяльності політичних структур – держави, політичних партій, громадсько-політичпих об’єднань.

   7. Гендерна рівність – процес справедливого ставлення до жінок і чоловіків. Для забезпечення справедливості, критерії часто повинні компенсувати історичні та соціальні перешкоди, які не дають жінкам і чоловікам можливості існувати в рівних умовах. Справедливість веде до рівноправності.

   8. Гендерна рівноправність означає, що жінки і чоловіки користуються однаковим статусом, мають однакові умови для реалізації всіх прав людини і можливість робити свій внесок у національний, політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток, а також мати користь від результатів. Тобто – це рівне оцінювання суспільством подібностей і відмінностей між жінкою і чоловіком та розрізнення ролей, які вони відіграють.

   9. Гендерна рівність/справедливість може бути зрозуміла у два способи. Перший –формальний підхід, який означає одноманітне ставлення до кожного, незважаючи на обставини. Він базується на теорії, що всі люди рівні і ставлення до них повинно бути відповідне. З другого боку, існує реальний підхід, який має вираз у рівності всіх у досягненні прибутку, ніж в отриманні рівною ставлення. Це є суттю гендерної рівності (Статус жінки Канади. 1996). Гендерна роль жінки часто заважає їм здобути рівні можливості та отримати рівний доступ до ресурсів, навіть тоді, і коли зазначене вільно та відкрито надається іншій статі, визнаючи нерівний вплив політики (яка навіть може бути зовсім недискримінаційною) на жінок та чоловіків. Політика гендерної рівності передбачає використання всіх необхідних засобів для гарантування жінкам та чоловікам рівності   при використанні ресурсів та можливостей.

10. Гендерна соціалізація – процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для нього суспільством від народження, залежно від того, чоловіком чи жінкою вона народилась.

11. Гендерна стратифікація – ієрархічний розподіл у суспільстві економічних та соціальних ресурсів за статевою приналежністю.

12.   Гендерна чутливість – один із критеріїв оцінки планування змін, проектів, методів дослідження й аналізу. Зміни, що плануються, методи, чутливі вгендерному відношенні, якщо вони враховують існуюче становище жінок і чоловіків, не погіршують становище жінок і
чоловіків, сприяють встановленню гендерного балансу.

13. Гендерні ролі – зразки поведінки жінок і чоловіків, які грунтуються на традиційних очікуваннях, пов’язаних з їхньою статтю, а також сукупність загальноприйнятих, з точки зору культури, норм і правил поведінки, які закріплюються за людьми в конкретній ситуації.   Гендерні   ролі різняться в суспільствах із різною культурою і змінюються з часом.

14. Гендерний баланс – фактичний, або такий, що планується, стан справ, за якого зрівнюється соціальне, економічне, політичне становище чоловіків і жінок. Встановлення гендерного балансу спирається на сукупність ключових показників, серед яких найбільше значення мають рівномірний розподіл доходів, представництво на управлінських і політичних посадах, рівень завантаження при веденні домашнього господарства і громадських справ, досягнутий рівень освіти, рівень захворюваності і тривалість життя.

  15. Гендерні стереотипи – набір загальноприйнятих норм і суджень, які стосуються існуючого становища чоловіків і жінок, норм їхньої поведінки, мотивів і потреб. Гендерні стереотипи закріплюють існуючі гендер ні розбіжності і стають перепоною до змін стану справ в сфері гендер них відносин.

  16.   Гендерна демократія – система волевиявлення у громадянському суспільстві двох статей – жінок і чоловіків, – як рівних у можливостях і правах, що законодавче закріплені і реально забезпечені у політико-правових принципах., діях.

 

Імплементація основних міжнародних актів з питань утвердження ґендерної рівності у вітчизняне законодавство

Одним із головних завдань демократичного суспільства і держави є створення ефективного міжнародного й національного правового механізму регулювання ґендерних відносин і реального забезпечення його функціонування.
У формуванні й реалізації ґендерно-правової політики Україна враховує результати розвитку міжнародних відносин і їх залежність від:
оцінки прогресу, зокрема у сфері права, досягнутого в умовах її незалежності;
• необхідної політичної волі щодо політико-правових основ входження до світового і європейського співтовариства;
• органічного перебування у ньому з відповідними якісними параметрами організації суспільного і державно-правового життя;
• виконання домовленостей, принципів і норм міжнародного права.

Це зумовлює необхідність узгодження національних принципів рівності статей з міжнародними
стандартами ґендерної упорядкованості соціального життя. При визначенні та втіленні ґендерно-правової політики вихідною методологічною позицією Україна розглядає врахування таких рівнів:

• загальносвітовий (планетарний) підхід до рівності статей;

• європейський підхід як відображення соціокультурних і соціоекономічних особливостей
Європи, до якої належить Україна;

• національний, що передбачає врахування особливостей, притаманних українському
суспільству.

Як член міжнародних і європейських організацій, в інтересах розвитку, миру і прогресу, а також демократії і національної безпеки, Україна підписала всі міжнародні документи світового і європейського значення, у яких викладено положення ґендерної рівності, і як країна-підписант визнала їх правомірність, сприйняла як орієнтир і взяла зобов’язання щодо їх виконання. Серед таких документів:

• Загальна декларація прав людини (1948 р.);

• Міжнародний пакт ООН про громадянські і політичні права (1966  р.);

• Міжнародний пакт ООН про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.);

• Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.) і

• Факультативний протокол до неї (1999 р.);

• Віденська декларація прав людини (1993 р.);

• Декларація ООН про соціальний прогрес (Копенгаген, 1995 р.);

• Декларація і Платформа дій, прийняті на Четвертій всесвітній конференції зі становища жінок ( Пекін, 1995 р.);

• Політична декларація й Підсумковий документ «Подальші заходи й ініціативи щодо здійснення Пекінської декларації і Платформи дій», прийняті на Спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН з порядком денним «Жінки у 2000 році: рівність між жінками і чоловіками. Розвиток і мир у ХХІ столітті»;

• Декларація тисячоліття Організації Об’єднаних Націй «Цілі тисячоліття», затверджена
резолюцією Генеральної Асамблеї ООН (2000 р.).

Досягненню успіхів в утвердженні ґендерної рівності, змінам у правовому статусі жінок України сприяла діяльність з узагальнення національного досвіду країн Європи і вироблення ґендерних стратегій і перспектив європейськими структурами.
Держави-члени Європейського Союзу зробили значний крок уперед у розробці єдиної ґендерно-правової політики. Як член Ради Європи (з 1995 р.) і за умовами членства, Україна зобов’язалася узгодити національне ґендерне законодавство з відповідними європейськими документами, ставши частиною європейської регіональної системи.

Серед таких документів:

• Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод, прийнята 4 листопада 1950 року в Римі;
• Європейська соціальна хартія, прийнята Радою Європи у 1961 р., і Європейська соціальна хартія (переглянута) 1999 р.;
• Декларація про рівноправність жінок і чоловіків, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи у 1988 р.;
• Заключна декларація другого самміту глав держав і урядів Ради Європи, прийнята у Страсбурзі 10–11 жовтня 1997 р.;
• Декларація Ради Європи про застосування рекомендацій Комісії із захисту гідності жінок і чоловіків на робочому місці, включаючи Кодекс практичних дій щодо боротьби проти сексуальних домагань 1991 р.;
• Європейська конвенція з питань боротьби проти торгівлі людьми 2005 р. та ін.

Рішення й рекомендації Ради Європи, серед яких: про політичне, соціальне й громадянське становище жінки (1975 р.), про участь жінок і чоловіків на принципах рівного представництва в комітетах та інших органах Ради Європи (1981 р.), про становище жінок у Секретаріаті Ради Європи (1981 р.), про створення Консультативного комітету з рівності можливостей для жінок і чоловіків (1982 р.), Про поширення рівних можливостей для жінок (1982 і 1986 рр.), про заохочення позитивних дій щодо жінок (1984 р.), про жінку в
політиці (1985 р.), про рівноправність чоловіків і жінок у політичному та суспільному житті (1986 р.), про участь жінок у прийнятті рішень на місцевому та регіональному рівнях (1986 р.), про збалансованість участі чоловіків і жінок у прийнятті рішень (1995 і 1996рр.), про тягар доказування у справах про дискримінацію на основі статі (1997 р.), про впровадження комплексного підходу до проблеми рівності між жінками і чоловіками (1998 р.), про боротьбу з торгівлею людьми з метою сексуальної експлуатації (2000 р.), про проведення кампанії проти торгівлі жінками (2002  р.), про захист жінок від насильства (2002 р.), про комплексний підхід до проблеми рівності між жінками і чоловіками (1998 р.) і про заходи у галузі рівності (2000 р.), про збалансовану участь жінок і чоловіків у процесі прийняття рішень у галузі політики і громадського життя (2003 р.).

Ці й інші документи закладають для України основи правових можливостей ґендерних перетворень, юридичного регулювання ґендерних процесів у різних сферах життя. Впровадження ґендерно-правових підходів до впровадження ґендерної рівності в різних сферах життєдіяльності суспільства і держави формує самостійну ґендерну сферу, її внутрішню стратегічну визначеність, політику та механізми регулювання ґендерними процесами.

Україна брала участь у шести європейських конференціях міністрів із питань рівності між жінками і чоловіками, що скликалися Радою Європи, підсумкові документи яких пройняті ідеєю рівності між жінками і чоловіками як принципом прав людини й обов’язковою умовою демократії і соціальної справедливості.

Так, Третя Європейська конференція міністрів з рівності між жінками і чоловіками прийняла План дій по боротьбі з насильством щодо жінок (Рим, жовтень 1993 р.), Четверта – Декларацію про рівність між жінками
і чоловіками як основний критерій демократії (Стамбул, листопад 1997 р.) і Багатогалузеві стратегії дій, спрямовані на досягнення рівності між жінками і чоловіками як основного критерію демократії, П’ята Європейська конференція міністрів з питань рівності між жінками і чоловіками (Скоп’є, січень 2003 р.) прийняла Декларацію і Програму дій «Рівність статей: ключове питання для суспільств на етапі змін» і Резолюцію «Роль жінок і чоловіків у попередженні конфліктів, миробудівництві й у демократичних процесах
на етапі після врегулювання конфліктів – ґендерні підходи», шоста – Резолюцію «Досягнення ґендерної рівності: виклик для прав людини і передумова економічного розвитку» (Стокгольм, червень 2006 р.) і сьома, яка відбулася у Баку у 2010 році.

  «Ура!» єврогендеру

У цих документах закріплюються норми щодо протиправності дискримінації за ознакою статі.
Однак будь-які міжнародні акти та інші документи забезпечують гарантії там, де сильна влада закону, де прийняті закони та інші нормативно-правові акти гарантують дотримання конституційних прав і міжнародних домовленостей, де добрі наміри не витісняються політичною доцільністю.
Україна ратифікувала майже всі міжнародні документи, у яких закріплено ґендерний підхід до формування міжнародної і національної політики, до впровадження його в усі сфери життя суспільства. Цим держава визнала його як найдоцільніший у визначенні планів, програм національних перетворень і зобов’язалась забезпечувати Рівність, Розвиток і Справедливість у країні, регіоні й світі, керуючись ідеями соціальної
і ґендерної рівності.

У цих та інших документах суспільний розвиток і прогрес пов’язується з визнанням гідності й свободи людини, у них показано важливість ґендерного чинника для сучасного цивілізаційного розвитку. Свобода від дискримінації за ознакою статі є необхідною складовою в структурі всіх свобод, оскільки визначає їх суб’єкта, носія, а саме – жінку і чоловіка.

Визнання Україною основних міжнародних підходів до рівності статей.

Підписавши прийняті на світовому і європейському рівні документи, Україна цим самим визнала і сприйняла до дії окреслені в них основні підходи до рівності статей, а саме те, що:

• рівність жінок і чоловіків нерозривно взаємопов’язана з оцінкою соціального прогресу, розвитку та миру;

• пріоритетність ґендеру в забезпеченні прав людини поряд із такими пріоритетами, як бідність, демографія, екологічні питання і мир;

• рівність жінок і чоловіків є універсальною й незмінною в системі основних прав і свобод людини;

• права жінок і дівчаток є невід’ємною і неподільною складовою частиною загальних прав людини і повинні захищатися на всіх стадіях життєвого циклу – у дитинстві, юності, дорослому і похилому віці;

• ліквідація всіх форм дискримінації за ознакою статі є першочерговими цілями міжнародного співтовариства;

• рух за рівність чоловіків і жінок у всьому світі є одним із визначальних факторів сучасності;

• рівність можливостей для всіх людей має ключове значення для побудови справедливих демократичних суспільств у ХХІ ст.;

• рівність жінок і чоловіків є першорядною серед семи пріоритетних сфер і напрямків політики, визначених главами держав і урядів світу на Самміті Тисячоліття в документі «Цілі Тисячоліття», (вересень 2000 р.), а саме рівність жінок і чоловіків;

• навколишнє середовище; розвиток сільських районів; розвиток міст; система охорони здоров’я; освіта і наука; технічна й інноваційна діяльність;

• рівність жінок і чоловіків є фундаментальною цінністю Третього Тисячоліття поряд зі свободою, справедливістю, толерантністю;

• головна відповідальність у країні за здійснення зобов’язань з питань рівності статей лежить на урядах;

• ґендерна проблематика є центральним елементом всіх стратегій і програм;

• ґендерна перспектива має бути інтегрована в усі стратегії і програми.

Викладені в міжнародних актах ключові підходи потребують від політичних структур країни ґендерної активності у сфері політичної і законодавчої діяльності. За цими підходами сучасне українське суспільство і держава моделює і програмує своє майбутнє.
Цьому сприяють і такі важливі документи, як Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом (1994 р., вступила в силу 1 березня 1998 р.), а також Стратегія інтеграції України в Європейський Союз (1998 р.), затверджена Указом Президента України.

Фактори забезпечення переваг чоловікам – народним депутатам України

Переважання чоловіків серед депутатів парламенту України в сучасних умовах є реальністю. Склад депутатів владних структур є ґендерно незбалансованим, що дисонує з цілями, визначеними в Конституції України, де виписані завдання побудови демократичної, соціальної та правової держави й рівні права і можливості чоловіків і жінок.
Потрібен ґендерний аналіз того підґрунтя і тих переваг, на які чоловіки спираються у своєму прагненні до влади і практичних діях входження до неї. До таких чинників, що значною мірою зумовлюють переважне входження чоловіків у структури законодавчої влади, можна віднести найголовніші.

Перший. Чоловіче домінування в керівних владних структурах. Державна влада залишається чоловічим простором діяльності. Тут в основному лише чоловік може реалізувати свою кар’єру. Звідти у великій кількості виходять народні депутати України, тобто відтворюють склад парламенту нового скликання.
Народні депутати України за посадою і заняттям до обрання їх до парламенту майже всі займали посади керівників. У реальному життєвому просторі їх займають чоловіки.
Вони, тобто чоловіки, призначають, звільняють чоловіків, реформують або створюють керівні посади в основному для чоловіків. Жінки – це вкрай незначна частина осіб у керівництві, причому, як правило, у сферах із низькою оплатою праці.
Джерелом формування депутатського корпусу є також працівники управлінських структур, які формують і виконують рішення, більше за інших знають механізми доступу до їх творення, до проходження в органи законодавчої влади. Жінки майже відсторонені від цих механізмів, вони обслуговуюча частина, а тому одиниці проходять до законодавчого органу.

Серед посад і занять депутатів майже немає таких, хто безпосередньо займається виробництвом. Основна маса обранців – бюрократія, причому найбільше це перші особи керівників, а не спеціалісти, що їх обслуговують. Такий склад має доступ до засобів масової інформації, вільні можливості пересування, широкого спілкування, доступу до владних важелів, вибудовану систему залежності від них. За статтю – це чоловіки, що становлять «адмінресурс» з відпрацьованими міжособистісними стосунками, зв’язками по
вертикалі і горизонталі.

Система української влади, за всіх її конституційно-європейських правових підпорок і надзвичайної уповільненості у зверненні до соціальних проблем, створює образ жінкиполонянки, а не громадянки-господині. Її патріотична відданість більше землі й роду, ніж державі на цій землі. За такого ставлення держави до жінки так легко мільйони активних жінок виїздять до інших держав, які, якщо й не обіймають їх патріотизмом, то хоча б забезпечують можливістю заробити на своє життя і залишених родин. Жінки
йдуть на політично вигідні шлюби, зрікаючись властивої їм національної жіночності, приймаючи поведінку країн, у які вони прибувають, наступаючи на горло власної психології й властивої для українки прив’язаності до місця проживання.
Схвалювати пасивно чоловічі рішення, не підкріплені діянням соціальних і гуманістично спрямованих новотворень і прогресу, а наповнені лише патріотичною риторикою, – стало тягарем для жінки-об’єкта влади. Вона, будучи освіченою, усе більш стає розпорядницею власного життя й шукає шляхів і нішу комфортного самоутвердження й самотворення.

Вона шукає шляхів власного вивищення, реалізації інтелекту, європейської освіченості. Орієнтація на європейський простір робить для неї цей простір зрозумілим.
В ньому вона реалізує пошук рятунку. Осмислюючи можливість стати жінкою-європеїсткою, українська жінка залишає патріархальний світ батьківщини, намагаючись себе унезалежити від патріархальної системи недосяжного державно-владного буття України.
В умовах, коли ринок охопив не лише економіку, а й політику, жінка входить у політичний ринок лише з напрацьованими за часи незалежності України правовими нормами, без рівної з чоловіками економічної опори. У такій ситуації чоловік виглядає сильнішим і таким економічно є насправді. Держава ще має виробити механізми входження жінки в систему влади, якщо вона прагне до демократичної, соціальної перспективи, у структурі якої мають бути виписані й ґендерні перспективи.

Другий. Економічні підвалини – власність й управління економікою знаходяться в чоловічих руках.
В Україні в найбільших масштабах власність, великий бізнес й управління економікою майже одностатево-чоловічий. Управління економікою побудоване на чоловічій культурі прийняття рішень і на чоловічих підходах до соціальних питань, до яких ставляться як до
жіночих, тобто як до другорядних порівняно з іншими. Чоловічий скепсис до соціальних
питань як незначних, маловажливих є не що інше як прагнення зберегти сформоване
панівне, комфортне для чоловіка становище за рахунок особистісного життя, фізичних,
соціальних і духовних сил жінки, обмеження можливостей її у самореалізації.
Під час формування владних структур у сучасній Україні велика власність стає
великим важелем у висуненні (самовисуненні) кандидатів у депутати, під час проведення
виборчої кампанії, під час використання засобів масової комунікації і проходження
до органів влади. Таких масштабів економічних важелів, що є в чоловіків,
жінки не мають і в найближчий час ще не матимуть.
Будучи об’єктом політичної і економічної влади, жінка стає й об’єктом її власності.
У таких незахищених умовах вона втрачає силу характеру. Вона стає оточеною всією
системою соціальних страхів і поневірянь – безробіттям, відсутністю перспектив для
себе й для членів родини, компромісами, пристосуванням до ситуацій, асиміляцією в
нові середовища з чужою для неї культурою і звичаями, але такими, що дають їй можливість
існувати. Усі життєві колізії жінки – далекі від чоловічого раціонального під-
РОЗДІЛ II 53
ходу до буття. Владне око чоловіка закривається, коли йдеться про ґендерну ідентичність,
а розум ухиляється від розв’язання ґендерних проблем. Обділення економічними
можливостями для інтелектуального зростання й політичного самоутвердження, жінка
шукає реальних можливостей реалізувати індивідуальну свободу.
Оцінка праці жінки в сучасній економіці має важливе методологічне значення під
час оцінювання всіх процесів суспільного життя. Це проблема світового значення.
Ведення домашнього господарства передбачає всю роботу вдома, спрямовану на підтримку
й відтворення працівників; неформальна економіка – це така організація
праці, у якій не існує чіткого розподілу між працею і капіталом й регулювання
праці за допомогою закону або капіталістичної організації. Майже 66  % всієї роботи
у світі доводиться на ці дві економічні сфери, що є некапіталістичними і які значною
мірою ігноруються.
Аналізуючи національний капіталізм у масштабах України, можна стверджувати, що
поряд з офіційною капіталістичною економікою держави існує велика «субекономіка»
некапіталістичного виробництва, яка розширяється й, будучи непоміченою, вступає у
взаємодію з офіційною економікою. Жінка, яка задіяна в домашній роботі, а також у
неформальній економіці, вносить свій вклад у капіталістичну економіку. Отже, жінка
вносить свій вклад в економіку значною мірою як безплатний. Це, у свою чергу, ставить
її і в становище неоціненої політично і в системі політики як суб’єкта впливу на неї.

Третій чинник. Економічна і політико-правова привабливість законодавчої влади.
В умовах недоторканості народного депутата, відсутності відповідальності за бездіяльність
або деструктивну його діяльність, а також в умовах корумпованості влади, про
що повсякчасно звучить у виступах самих народних обранців, система влади ставить
депутата в певне привілейоване становище, яке значно легше використовується чоловіками
за наявності чоловічого корпоративізму, економічних підвалин та необтяженості
домашньою сферою діяльності. У законодавстві норми такої привілейованості становища
навіть мають виражене ґендерне наповнення, яке скрупульозно виписане. Вони торкаються
в основному турботи держави про соціально-економічний стан народного депутата-жінки
або чоловіка і його сім’ї. Така турбота продовжується й тоді, коли він втрачає
свої повноваження, тобто отримує забезпечення на все подальше життя. Як приклад,
можуть бути, зокрема, такі норми.
Так, відповідно до частини п’ятої статті 20 Закону «Про статус народного депутата
України» Верховна Рада України забезпечує колишньому народному депутату безпосередньо
після закінчення строку його повноважень, на період його працевлаштування,
виплату матеріальної допомоги у розмірі заробітної плати з урахуванням всіх доплат і
надбавок, яку отримують працюючі народні депутати, але не більше одного року, а в разі
навчання чи перекваліфікації – не більше двох років після закінчення строку повноважень
народного депутата. У разі неможливості працевлаштування після зазначеного
строку за колишнім народним депутатом зберігається виплата матеріальної допомоги у
розмірі 50 відсотків заробітної плати з урахуванням всіх доплат і надбавок, яку отримують
працюючі народні депутати, до досягнення ним пенсійного віку за умови, що трудовий
стаж його перевищує 25 років для чоловіків і 20 років для жінок.
У частині дванадцятій статті 20 Закону визначено, що у разі досягнення встановленого
законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для чоловіків – не менше
25 років, для жінок – не менше 20 років, а також у разі визнання інвалідом I або II групи
народному депутату призначається пенсія в розмірі 80 відсотків місячної заробітної
плати працюючого народного депутата на момент призначення пенсії. За кожний повний
рік роботи понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія за віком і за інвалідності
збільшується на один відсоток наведеного вище заробітку, але не більше 90 відсотків
зазначеного заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії.
Відповідно до частини дев’ятої статті 20 Закону дружина (чоловік) народного депутата
діючого скликання, у разі її (його) переїзду на проживання до міста Києва, за її (його)
бажанням звільняється із свого місця роботи і повертається до нього в порядку переведення.
Державна служба зайнятості першочергово пропонує їм рівноцінну роботу
(службу). Частиною одинадцятою статті 20 Закону визначено, що дружині (чоловіку)
народного депутата, звільненій (звільненому) у зв’язку з переїздом народного депутата
для виконання депутатських повноважень у Верховній Раді України, у разі непрацевлаштування
її (його) за місцем проживання чоловіка (дружини) перерва в роботі зараховується
до загального і безперервного стажу роботи (служби). На вказаний період за
дружиною (чоловіком) народного депутата зберігається місце роботи (служби), стаж
роботи (служби) за спеціальністю, стаж роботи (служби), що дає право на встановлення
відсоткових надбавок до заробітної плати, відсоткових надбавок й одержання виплат за
вислугу років (за стаж роботи за спеціальністю на даному підприємстві), на виплату
винагороди за результатами роботи підприємств, установ і організацій за рік, а також
стаж роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, якщо
ця особа на момент переїзду не менше півроку займала посаду або працювала за професією,
що передбачає такі пільги.
Якщо протягом трьох місяців після закінчення строку депутатських повноважень
народний депутат змінив місце постійного проживання, то державна служба зайнятості
першочергово пропонує його дружині (чоловіку) рівноцінну роботу (службу) за її (його)
бажанням і згодою.
Зазначені норми Закону не містять обмежень чи привілеїв за ознакою статі для
членів сім’ї народного депутата України, а також положень, які б унеможливлювали
реалізацію їх положень для жінок і чоловіків, а тому їх слід вважати ґендерно збалансованими.
У цьому разі ґендерна збалансованість є привабливою для попадання в
народні депутати. І тут чоловіки активно використовують усі можливості, щоб не
допустити правового унормування позитивних тимчасових заходів. Навіть вісім статей
Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»,
у яких йдеться про позитивну дискримінацію, не спонукають парламент до прийняття
таких норм у законодавстві, що гарантували проходження жінок до
парламенту і сприяли б ґендерній його збалансованості. Бо прийняття норм про
позитивну дискримінацію автоматично порушувало б систему попадання в депутати,
яка вже склалася і сприяє постійному відтворенню кожного попереднього складу
парламенту за невеликими відступами, які найбільш стосуються саме жінок.
Четвертий чинник. Обмеженість ґендерного світогляду у чоловічого населення
країни.
Часто свідома і в більшості підсвідома протидія чоловіків входженню жінки в політику
пов’язана з усталеним розумінням ними влади як застосування сили. У традиційних
суспільствах вона розглядалася як метод утвердження при владі і як метод управління.
Сила у свідомості пов’язувалася також із страхом, який століттями на території України
насаджувався вогнем і мечем.
Підсвідомість у багатьох чоловіків і нині підтримується й живиться силовими ґендерними
стереотипами: «політика – чоловіча справа», «політик – сфера не для жінок», «жінка
– не для політики» й т. ін. Публічна пропаганда, яка формується в основному чоловіками
й ґрунтується на підходах чоловічого бачення змін і перетворень, зосереджена великою
мірою на представленні жінки як суб’єкта, пов’язаного в основному з реалізацією природних
функцій і не здатного в цілому до участі в публічних формах організації суспільного
й державного життя. Такий підхід у свідомості багатьох тримається на пристрасному
зберіганні «жалісливої», «повної співстраждання до жінки» концепції, а саме «концепції
захисту становища жінок». Причому, спираючись на цю концепцію, вони вбачають можливість
«підвищити соціальний статус жінок» силами тих чоловіків, які так відсторонюють
жінку від прагнення взяти участь у самопідвищенні цього статусу через діяльність у
владних структурах. Вони ладні ще більше підвищити цей статус жінки в домашньому
господарстві, ніде не зосереджуючи уваги на участі в ньому чоловічої сили, на ролі батьківства,
на відповідальності за нього й т. ін.
Прогресивна сучасність керується не потребою чоловіка-заступника. Проблема самореалізації
сучасної жінки в її потребі чоловіка-партнера. Тут також не стільки проблема в
жінці-матері, як проблема в новому підході до чоловіка-батька в домашньому вогнищі.
Конституційне закріплення їх рівності, як і рівноцінної турботи про материнство й батьківство,
а також про дитинство з боку держави про них, не знімає проблеми реальних
перетворень. Сильна жінка, яка прагне вийти з кола приватних інтересів, не лише мусить
шукати доступу до чоловічого світу, а й мати чітку життєву програму, складовими якої
мають стати: перетворення чоловічого світу, вплив на чоловічі ідеали і цим самим ставити
під сумнів минулі п’єдестали в умовах сьогодення; творити жіночі п’єдестали, випрацьовувати
політичні ідеали жінки-політика, утверджувати принципи товариськості й розвінчувати
мономаскулінність у політиці, шукати активного спілкування жінок-політиків
між собою. Жіночий голос політика має заговорити власним голосом, щоб зняти верховенство
політика-чоловіка.
Велика кількість чоловіків, серед яких є й народні депутати, у масі своїй відчужено, а
нерідко з іронією і часто із здивуванням, ще вимовляють визнаний світом ґендерний підхід.
Це свідчить про несформоване в них європейське мислення, відсутність аналізу світових
процесів, обмеженість гуманітарної політики національною замкненістю і традиційними
поглядами на заплановані перетворення, а, отже, й на темпи їх здійснення,
ігнорування параметрів світового виміру прогресу тих суспільств, де ґендерний індекс
розглядається як важливий індикатор суспільного розвитку.
В Україні особливо серед чоловічого складу політиків часто підміняються ґендерні
проблеми демографічними, тобто проблемами народжуваності. Водночас є намагання
стверджувати, що входження жінки в політику тягне за собою не що інше, як скорочення
народжуваності, як вимирання нації. За цим цілеспрямовано криється: прихованість
або ігнорування загальної європейського скорочення народжуваності, у якій Україна
займає своє місце; слабкість економічної політики останніх десятиліть, що привела до
злиденності частини нації; несформованість соціальної політики, що стає все більш
визначальною у світі і яка ще й досі в Україні перебуває у стані меншовартісності, а не
сфери відтворення ЛЮДИНИ з усією гамою її ґендерних властивостей.
Особливо загострюється проблема становища жінки і чоловіка під час виборчого
процесу. Чоловіча активність у змаганні з жінкою особливо зосереджується на патріархальному
її становищі. На таких постулатах будується реклама, потоки матеріалів у газетах,
на радіо, телебаченні, яким ще не навчилися протистояти сучасна жінка й сучасний
чоловік з авангардним мисленням.
П’ятий чинник. Обмеженість у політичних поглядах керівного складу окремих
жіночих організацій.
У жіночому русі мало організацій, здатних активно протистояти напору архаїзму з
боку чоловіків у ставленні до жінки, обізнаних із сучасним світоглядом вільної жінки і
вміють активно діяти в нових умовах. Багато з них свідчать про повну індиферентність
громадсько-політичної позиції, про політичну безпорадність з боку жіночої громадськості.
Вони створені за різного роду інтересами. Чоловіки не бачать в такій жіночій діяльності
конкуренції для себе й не потребують підтримки таких жіночих структур. Партії не
формують в цих організаціях середовища, з якого могли б черпати активістів, залучати
до свого членства. Якщо в окремих випадках це й відбувається, то залишається ще випадковим.
«Чоловічі» політичні партії часто є чоловічими економічними кланами, де жінці як
активній політичній силі немає місця.
Шостий чинник. Людський потенціал України, значна частина якого має традиційні
погляди на приватну жінку і громадського чоловіка.
В Україні потік модерного, прогресивного розвитку, де кожна людина – жінка і чоловік
є вільною і становить як соціальну цінність, так і самоцінність у всіх сферах її самовираження,
є надто вузький. Виходячи з цього, чоловічий актив не завжди у своїй діяльності
прагне до такої форми діяльності, яка спрямована на використання жіночого потенціалу
в публічній діяльності, без чого конституційні цілі залишаються великою метою.
Розвиток політичної демократії, творення соціальної держави, розширення й забезпечення
прав і свобод громадян розглядаються як можливі, і лише в самих низах суспільства.
Коли йдеться про включення жінки, як рівного суб’єкта, до процесу прийняття
рішень, до вироблення загальнодержавних, загальнонаціональних стратегій суспільного
розвитку з метою виведення жіночого соціуму за межі приватного життя і включення в
суспільний процес обох статей як рівних у можливостях, тоді найчастіше чоловіки говорять
про надуманість цього питання. Такого включення не допускає навіть значна частина
народних депутатів України, про що свідчать їх виступи в парламенті, перед населенням,
у засобах масової інформації.
Отже, постає питання щодо можливостей зміни ґендерної ситуації в органах законодавчої
влади України, а, отже, і забезпечення ґендерної рівності через їх діяльність.
Національна практика за радянських часів і вся сучасна міжнародна практика формування
законодавчих органів підтвердила єдиний на початковій стадії демократичних
форм формування цих органів – вжиття тимчасових заходів, а саме квотування.
Підписавши і ратифікувавши Конвенцію щодо ліквідації всіх форм дискримінації щодо
жінок, приєднавшись своїм підписом до інших міжнародних документів світового і
європейського рівня, Україна власне сприйняла такі тимчасові заходи як можливу
фактичну реальність.

  О гендерных отношениях в контексте Божьего домостроительства

Реальність усе більше потребує подолання історичної несправедливості стосовно
політичного становища жінки, її можливостей впливати на політику. Сучасність потребує
компенсаторних заходів, спрямованих на подолання перешкод для жінок щодо входження
їх до системи влади. Питання про тимчасові заходи, позитивні дії широко поставлені,
але не регламентовані в Законі «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і
чоловіків». У сучасних умовах необхідна розгорнута практика конструктивних ґендерних
перетворень у системі законодавчої влади.
Україна має бути готова й до того, що РИЗИКИ: введення квотування буде супроводжуватися
й розв’язанням низки проблем, серед яких:
• постане питання про дефіцит жінок-практичних політиків;
• можливість виникнення «скляної стелі» і «скляної стіни»;
• намагання з боку чоловіків підібрати й допустити до влади тих жінок, з якими їм
зручно працювати, які відображають їхні інтереси й потреби, якими легко управляти,
маніпулювати;
• протидія чоловіків щодо залучення жінок – політиків професіоналів, які
можуть за своїми здібностями загрожувати їм об’єктивно витіснити їх з місць,
які вони займають;
• протидія прийняттю рішень, у яких відображаються ґендерні проблеми;
• суперечності в середині політичних партій між прихильниками ґендерної рівності
і їх супротивниками та ін.
Жодна політика в сучасних умовах не є результативною без врахування ґендерного
фактора, без спрямування її дії на реалізацію вимог і потреб сучасної жінки й
чоловіка. Існує і зворотній зв’язок, коли жінка і чоловік здатні й мають механізми
зв’язку зі структурами, що приймають політичні рішення, вносять корективи в управлінський
процес, оцінюють наслідки політики, її результати, виражені в реальних підрахунках,
передбачуваних і непередбачуваних, підсумках, становищі, проведеному
аналізі сучасності й прорахунках на перспективу.

 

Матеріали з навчального посібника “Основи гендерної політики в парламентській діяльності” під загальною редакцію В.А.Гошовської (Київ, 2011 рік).

2.08.2018

 

Стамбульська конвенція та її ратифікація, або Вперлись лобами

 

О гендерных отношениях в контексте Божьего домостроительства


Залишити відповідь

Підписатися на розсилку