Головна » «Тесть Європи і творець «Руської Правди» (Ярослав Мудрий)», Костянтин Коваль

«Тесть Європи і творець «Руської Правди» (Ярослав Мудрий)», Костянтин Коваль

Ярослав Мудрий

Він не відзначався талантом полководця і лицарської постави не мав. До того ж був він нещасливим батьком і небажаним чо­ловіком, а великий київський престол тримав милістю брата і честю новгородців. Од­наче саме він – не старший і навіть не улюблений син Володимира Великого – став володарем Київської Русі, набув слави найбільш книжного правителя своєї доби і запам’ятався літописцям як Ярослав Муд­рий, тесть Європи і каган своєї землі.

 

Кажуть, що зовнішність оманлива. Але погляньмо на портрет великого київського князя Ярослава Мудрого, точніше, на його «зліпок» за методом Герасимова, і перед нами поста­не не князь, а хитрий «куп­чик»:  непоступливий,  хоча й невойовничий, такий, що розуміється на людях і знає, кого і чим купити. Таким він був, таким він і зали­шився не в літописних су­воях і життєписах придвор­них підлабузників, а в пам’яті свого народу, який, до речі, Ярослава не любив. Принаймні за його життя…

 

Батьки і діти

У літо 1015, віддалений від двору і від великої політики, майбутній збирач східнослов’янських земель і поборник самодержавної влади, новгородський князь Ярослав скористався політичними негараздами у столиці й оголосив про вихід з-під батьківської вла­ди. Що й казати, – все сприяло його задуму: і хво­роба Володимира Велико­го, і заколот старшого брата Святополка, і навала печенігів. Незважаючи на звичаї й традиції, попри батьківську волю, запропо­нував Ярослав Володими­рович Швеції військово-політичний союз, скріпив його самочинним одружен­ням на принцесі Індигерді і замість посагу замовив дві тисячі вікінгів… Так і роз­почалася одна із найбільш кривавих і братовбивчих (у повному розумінні) міжусо­биць. Щоправда, до прямо­го зіткнення з батьком у Ярослава не дійшло. У тому ж році рівноапостольний князь Володимир Святий відійшов у кращий світ і дав змогу своїм численним на­щадкам позмагатися за батьківське добро. І хоча не таланило Ярославові: був він битий і Святополком Окаянним, і його союзни­ком королем польським Болеславом Хоробрим, і своїм старшим братом Мстиславом Удатним Чер­нігівським, київський престол дістався саме йому. До 1019 року більшість братів (10 із 13!) були вбиті при­хильниками Святополка. Польські легіонери відмо­вилися від участі в походах, які не обіцяли їм ні золота, ні слави, лише підступні (з точки зору окупантів) удари київської громади. Столь­ний Київ переходив із рук у руки, але братовбивці не піддався. Врешті-решт до­велось Окаянному вибрати золото з казни і втекти до Європи. Старший брат Ярослава Мстислав Удат­ний задовольнився тим, що відокремив від Русі своє князівство і пішов у похід на касогів. А Київ залишив­ся Ярославові, який не зброєю, а хитрістю, талан­том дипломата та умінням «зводити й розводити» ви­боров право на велике князювання, а згодом став по­вновладним правителем, розгромив печенізькі орди, винищив поганське кубло на Володимирщині, засну­вав Ярославль, зібрав найбільшу за тих часів бібліотеку, побудував чима­ло храмів і монастирів, роз­ширив Київ до Золотих воріт і сів за написання «Руської Правди».

  «167 синонімічних назв Землі у Санскриті», Василь Кобилюх (І)

 

Корона не зробила їх щасливими

 

Практично в будь-якій енциклопедії можна прочи­тати про те, що період правління Ярослава Мудро­го був найбільш значущим для Київської Русі. Автори­тет великого князя був настільки потужним, що поріднишся з ним поспіша­ли всі правителі Європи. Ба­гатий посаг і честь, не кажу­чи вже про красу слов’янсь­ких дочок, як магніт, притя­гували до Києва королів, маркграфів, імператорів. Ярослав доньок не неволив, але всіх трьох видав заміж за європейські корони.

Ой, навіщо ж так заве­дено, забувати про доньок заміжніх? Не було їм щастя за кордоном. Єлизавета, Анастасія і Анна недовго тішилися радощами шлюбу. Норвезький конунг Гарольд Красномовний загинув від списа Гаральда Англійсько­го, і Єлизаветі довелося вийти заміж за конунга данського. Не з любові, а з волі королівства, адже вдо­ма на неї ніхто не чекав… Доля Анастасії, дружини угорського короля Андрія, нагадує долю багатьох су­часних українок, які закохуються в іноземних прин­ців, виїздять на чужину і тільки потім починають ро­зуміти, що вони надбали з тим заміжжям. Чоловік, по­при своє шляхетне поход­ження і зразкове вихован­ня, Анастасію ображав, і так їй допік, що довелося бідоласі разом із спад­коємцем престолу тікати з власного палацу і збройно (на жаль, безуспішно) від­стоювати свої права. Звер­талася вона по допомогу до своїх сусідів-королів. А що­до Києва, то він «не чув – не бачив». Анна, наймолод­ша донька князя, віддалась за Генріха І Французького, після смерті якого мала ро­мантичні стосунки з найшляхетнішим графом Валуа. Вона навіть вийшла за ньо­го заміж, але шлюб був виз­наний незаконним. Цікаву характеристику дала дружи­на графа Валуа королеві: «Королева Анна — найчарівніша, найкраща серед жінок Франції». Це свідчить про те, що київська князівна не виглядала у Парижі, як дикунка чи провінційна па­нночка. Втративши другого чоловіка, Анна повернулася до сина і знову стала регент­шею. Але на документах вже не підписувалася як королева, а лише як «мати коро­ля». Збереглися ці підписи Анни слов’янською мовою, найдавніші зразки ук­раїнського письма на бага­тьох державних документах Франції. Ці підписи оточу­ють хрести, які ставили не­письменні французькі ба­рони – вищі васали Фран­ції. В історії цієї країни Ан­на лишилася як прабабка майже 30 французьких ко­ролів.

  «Давньоруське минуле в історичній культурі України та Росії ХVІІ - XX сторіч», лектор Ярослав Затилюк

І якщо доньки – то відрізані скибки, то хто ж тоді сини для Ярослава? Один із них вирушив у похід на Візантію, потрапив у бурю, потім у полон, де молодого хлопця… осліпили. А батько грекам це  подарував. Три інших сини виросли в любові і слухняності, але відразу ж після смерті Ярослава затіяли війну і заплямували свій рід облудним цілуванням хреста… Звичайно, в тім не батьківська провина — такий був час, але все повторилося…

 

Любов у законі

Ярослав МудрийЗараз кожен школяр пам’ятає, що великий київський князь Ярослав Мудрий побудував Софію Київську і Золоті ворога, заснував чимало монастирів і читалень при них, а ще прославився як істинний законник і як творець ос­новного закону Давньо­руської держави – «Руської Правди».

Хоча «Руську Правду» було написано юридично грамотно й до­ступно, саме за неї князя й не любили. Народ пробачив князю міжусобицю з бать­ком і братами. Забув побит­тя своєї новгородської дру­жини, яку велінням князя посікли за те, що вояки за­хистили честь своїх дружин від свавільних і сластолюбивих союзників – нор­манів. Забули князю всі його поразки, тим більше, що в літо 1036 він зумів за­тягти до пастки печенігів і винищити всіх їх до ноги. Податки на містобудування і зведення нових храмів у народі розуміли і терпіли. Але «Руську Правду» – основний звід законів ранньофеодальної держави, із системою штрафів за убив­ства й насильство та соціальну й майнову дифе­ренціацію, йому не прости­ли ні смерд, ні холоп і ні за­куп. У жодній давньо­руській билині не згадали про київського князя, який оцінив житія вільної люди­ни в дванадцять разів де­шевше за життя челядника і прирівняв його соціальний стан до рівня бика із кня­жого хліва…

  Про витоки української нації

Ярослав МудрийЗамість післямови

Мінлива слава, все стирає час… І розуміння тих, хто був державцем, хто щось робив і жертвував собой і власним життям заради свого народу, приходить потім. Потім розуміють, що саме зроблено, навіщо і чому. І, звичайно, не можна суди­ти про те, що тоді відбу­валося, з позиції сучасної людини. Так будуть оцінювати й наші вчинки. Але не можна забувати, що людина, хоч би якого була походження і чину, залишається звичайною людиною. Тож молімось за її провини й шануймо її за добро!

 

Константин Коваль

«Вечірній Київ». -2004. -2 бер. (№31).-С.12

 


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Підписатися на розсилку