Головна » Ветерани українства: в 75-ті роковини народження Максима Славінського і Фотія Красицького (ретроспектива, 1943 )

Ветерани українства: в 75-ті роковини народження Максима Славінського і Фотія Красицького (ретроспектива, 1943 )

Прізвище Славинський подано за правописом того часу через «і».

 

Не один уже десяток років Україна співає чудовий Лисенків дует «Коли розлучаються двоє». Якщо брати до уваги популярність цієї пісні, то її можна вважати за народу в кращому розумінні слова. На жаль, рідко хто знає ім’я автора (чи, вірніше, перекладача) тексту її Максима Славінського.

Не меншої популярности зажила й картина Фотія Красицького «Гість із Запоріжжя», яка в прегарній кольоровій репродукції поширена була ще перед Першою світовою війною по всіх українських інтелігентних родинах та культурно-освітніх установах. Не випадково бідні на кошти українські громадські видавничі інституції, вибираючи з усього малярського доробку українських митців твір, що міг би якнайкраще прикрасити наші світлиці і викликати в душі українця найприємніші почуття, на яких виховувана українську молодь, спинились саме на цій картині. Вибір був, безперечно, вдалий. Як приємно стає на душі, коли дізнаєшся, що автори цих творів ще живуть серед нас: М. Славінський у далекій Празі, а Ф. Красицький ще місяць тому приймав у своїй скромній хатині на Приорці в Києві людей, що прийшли привітати його в день народження. І тому, і другому поважному митцеві місяць тому вийшло по 75 років.

Максим Славінський перебув совітське лихоліття, мучений тугою за батьківщиною, перебув далеко від рідної землі в еміграції. Фотій Красицький жив в Україні і мусів терпіти повсякденні, моральні та фізичні муки, неминучі для кожного українського інтелігента за совітських часів. Обидва юбіляри родом з Київщини: перший з села Ставищ, другий з батьківщини Тараса Шевченка.

М. Славінський – з фаху правник, але працював головою і зажив собі слави, як публіцист та митець-перекладач. Талановитий промовець і публіцист, великий ерудит у царині державного права та дипломатії, бере він найактивнішу участь у громадському житті, вигідно репрезентуючи українство як в Росії, так і на Заході. Якийсь час М. Славінський був одним із редакторів такого впливового російського журналу як «Вестникъ Европы». Коли 1906 року українці заходились видавати тижневик російською мовою «Украинский Вестникъ», який мав давати правдиву інформацію про український рух в Росії й за кордоном, то редагування його доручено було М. Славінському. Коло журналу, який поставлено було якнайсолодкіше, редакторові пощастило протягом короткого часу згуртувати найкращі українські сили, і «Украинскій Вестникъ» відограв неабияку ролю в політичному житті, як чинник формування і проукраїнських настроїв у громадських колах тодішньої Росії. Близьку участь брав М. Славінський і у виданні енциклопедії українознавства «Украинскій народъ въ его прошломъ и настоящемъ». Революція 1917 року відкрила перед Славінським широкі можливості для громадської роботи на благо свого народу. 1923 року змушений був емігрувати на Захід і поринув там у педагогічно-наукову роботу як професор Української господарської академії в Подєбрадах та Педагогічного інституту ім. Драгоманова в Празі. М. Славінський відомий і як талановитий поет. Оригінальних поезій у нього небагато, більше вславився як перекладач. Ще 1892 року видано було збірку перекладів німецької лірики, виконаних разом з Лесею Українкою. У десятих роках за редакцією М. Славінського вийшов з друку російський переклад всього «Кобзаря», причому найкращі переклади в цьому виданні належали самому редакторові. Роботи перекладача (переважно з німецьких та чеських поетів) не кидає поважний трудівник і нині, хоч лише незначна частина цих перекладів бачить світ.

  Громадсько-політична та наукова діяльність Максима Славинського (1868-1965 рр.)

Дещо інакше склалося життя Фотія Красицького. Селянин з походження, як і його славетний родич Т. Шевченко, що йому юбіляр наш доводиться внуком, рано виявляв неабияку обдарованість. Завдяки підтримці української громади в Києві, зокрема відомого композитора М. Лисенка, талановитий маляр-самоук дістає змогу вступити до Київської малярської школи, а згодом до Петербурзької академії мистецтв, де вчиться у славетного художника Іллі Рєпіна. Не вважаючи на не сприятливі умови праці, маляр завойовує доволі швидко визнання свого таланту серед нашого громадянства. Крім згадуваного вже «Гостя із Запоріжжя», великої слави зажив його чудовий портрет Т. Шевченка. 1917–1919 рр. Ф. Красицький брав доволі активну участь у громадському житті українського народу і невтомно працював не тільки як маляр, а і як педагог. Прихід до влади більшовиків і підсовітське життя принесли талановитому маляреві-українцеві багато страждань. Видатного митця переслідують як «ворога народу», звільняють з педагогічної роботи, боячись його впливу на молодь, засилають до Сибіру дітей, розстрілюють зятя, відомого поета Влизька. Але нащадок Великого Бунтаря не здається і, зціпивши зуби, терпить усі муки. «Караюсь, мучусь, але не каюсь», – міг би повторити він слова свого геніального діда. Поважний маляр працює на ниві українського мистецтва і нині, хоч і не слухаються вже його натомлені руки. Віра в свій нарід, в ясне майбутнє України ніколи не кидала і не кидає цих сильних духом бійців з нашої славетної когорти.

В одному зі своїх переспівів М. Славінський якось писав:

П’яніть себе, чим хочете п’яніть!
Чи правдою і добрими ділами.
Чи кривдою і тяжкими гріхами,
Впивайтеся, як хочете ви жить!
Впивайтеся високими думками,
Вино кохання пийте кожну мить,
Щоб голову і серце звеселить,
Щоб не ридать кривавими сльозами.

  «Політичні листи І», Максим Славинський (ретроспектива, 1925 рік)

Впивайтеся, бо тільки п’яні очі
На Божий світ дивитися охочі;
Тверезому не можна втішно жить;
Тверезому не світять ясні мрії.
Не гріє сонце правди і надії!
П’яніть себе, чим хочете п’яніть!

Скільки наших двадцятилітніх юнаків «без догмату» позаздрять цим сімдесятип’ятилітнім дідам, духовним нащадкам Великого Бунтаря з Кирилівки.

 

Кремянецький вісник №88 (230), 7.11.1943,  Libraria (архів української періодики)

Вінницькі вісті, №89 (234), 21.10.1943

 

 

 

 


Залишити відповідь

Підписатися на розсилку