Головна » Витоки шанобливості до жіноцтва в Україні

Витоки шанобливості до жіноцтва в Україні

Олесь Опанасович СилінОлеся Панасовича Силіна на­зивали батьком шістдесятниц­тва. А ось що пише про нього знайомий нашим читачам мануаліст і поет Микола Артеменко: «Ми перед ним були як проліски, ці­ле море пролісків зі схи­леними головами, а він поміж нас — як Тисячоліт­ній Дуб з могутнім корін­ням, і скільки нам, проліс­кам, не пнуть свої слабкі го­лівки до неба, нам ніколи не те, що дотягнутись, а навіть не побачити вершину цієї надлюди­ни, Дуба-велетня».

Головний архітектор відтворення комплекс­них та інших визначних споруд у поруйнова­них війною європейських містах, головний експерт науково-дослідних інститутів, один із засновників Українського товариства охо­рони пам'яток історії та культури, а потім його голова, унікальний фахівець, філософ, енциклопедист, котрий залишив по собі колосальну спадщину, невтомно борючись за утве­рдження національної сві­домості.

Народившись 1913 року в портовому місті Скадовську, Силін, за влас­ним зізнанням, «від ба­тьківського порога пішов у безвість без національ­ного хребта... Проте з ча­сом стачило генетичного почуття і совісті». А ступив на шлях духовного прозріння не в Україні, а за Байкалом, де його вразила щедрість та гостинність земляків, яких доля закинула в той далекий край. Місцеве населення сприймало ці ри­си за дивацтво, а від тодішнього свого на­чальника він почув: «Ви (українці) непогані й сміливі, але баб своїх чомусь боїтесь». І ось які роздуми пробудив у Олеся Силіна спогад про це зауваження.


– Українців справді з давніх-давен відзна­чало особливо шаноб­ливе ставлення до жі­нок як берегинь нашо­го роду. Воно майже невимірне в часі, сягає не століть, а тисячо­літь. Таке стверджує історія і навіть археоло­гія, – ця невідпорно об'єктивна наука.

Для посвідчення цього візьмімо від­лік часу хоча б від епохи нашої трипіль­ської культури. А вона вимірюється ші­стьма й більше тисячоліттями. Тобто давніша за епоху ранніх фараонів у Єгипті. І чим далі, з плином часу, тим усе більше знаходять археологи кера­мічні жіночі фігурки – тогочасні обере­ги. Це тотемні постаті богинь – Бере­гинь наших праматерів. І що вражає, всім цим тогочасним скульптурним витворам притаманні саме жіночі образи і майже не знайдено чоловічих, хоч тво­рили їх чоловіки. Адже наші праматері й тоді були берегинями родини, роду, племені й народу.

  «Магія, відьми, сексуальність, в Україні і Росіїї XVII - XVIII сторіч. Битва матриць», лектор К. Диса

Тривала ця благородна традиція і в епоху скіфів-хліборобів нашої древньої протодержави. Те саме за часів зарубинецької культури, з ХІ-го століття до н. е., та черняхівської — від V століття н. е.

Не втратив своєї благородної гуман­ності цей культ наших пращурів і за су­ворих віків праукраїнців — антів і полян, засновників могутньої з часом держави Київської Русі.

Шанобливе ставлення українців до жі­ноцтва було поширене серед усіх соціа­льних станів і за Київської Русі, після її Хрещення, і це попри біблійні канони, що «женщина – это модель греховнос­ти и зла». Або: «Да убоится жена мужа своего...»

А в нашого народу, всупереч цьому, високі права жіноцтва були вписані до «Руської Правди» – зведення тогочас­них законів Київської Русі, виконаного Ярославом Мудрим на початку XI століт­тя. А пізніше розвиненого його нащад­ками — Ярославичами.

Гуманне ставлення до жіноцтва про­стежується і в наших літописах та інших древніх документах. І все це благородно відрізняло наші стародавні традиції не лише від звичаїв східних і північних народів-сусідів, а й від західноєвропейсь­ких.

Українське рівноправ'я чоловіків і жі­нок було обумовлене як гуманністю на­шого народу, так і об'єктивними обста­винами. Нашим прапрадідам здавна до­велося жити в безмежних степах, без жодних природних перепон від нападів ворогів. А до того ж, Україна споконвіку була покордонням поміж осідлою Захід­ною Європою та різноликими кочовими пле­менами ординців.

Отже, наші древні пращури мусили стати богатирською заста­вою, що боронила народні культури Європи. Це увічнено і в билин­ному епосі «Сказання про київських богатирів».

З віками на зміну цій богатирській за­ставі постала, знов на віки, козацько- лицарська застава. Та доля і першої з них, і другої, була однаковою. Чоловіки змушені були стати незмінними воїнами-покордонниками. А їхні матері, сест­ри, дружини і наречені – берегинями своїх родин. Разом же – всієї матері – України. Вони не дали гаснути нашій на­ції. Як мовиться: «Щоб козацькому роду не було переводу...»

Водночас наше тогочасне жіноцтво було повновладним і мало навіть свій власний, незалежний від чоловіків, маєт­ковий ценз. Тому жінки були добродій­ними засновницями шкіл, шпиталів, притулків для немічних і немаєтних, дру­карень, храмів, тощо.

  «Залежності», Руслана Безпальча

Козачки володіли правом на розлу­чення і навіть на сватання собі в чолові­ки молодиків. А паніматка, тобто матір у родині, мала необмежені права. Отак козаки шанували своє жіноцтво.

Отож закономірно, що обожнюваний дохристиянський образ жінки-берегині з часом поширився і на культовий образ християнської Богоматері, і в суворих воїнів, січових лицарів-козаків найсвятішим образом-захисницею була саме Божа Матір. Усі їхні храми йменувалися: Покрова Богоматері, її образ був не тільки на іконах, а й на бойових прапо­рах і хоругвах.

З нею вони не розлучалися, беручи ці образи з собою в бойові походи, сухо­дольні чи морські. Не полишали вони Богоматері й за лихої години. Отак, як у творі Тараса Шевченка «Іржавець»:

Як мандрували день і ніч,

Як покидали запорожці

Великий Луг і Матір Січ,

Взяли з собою Матір Божу,

А більш нічого не взяли.

...Окрім храмових образів, зберег­лись і портретні образи, так звані «парсуни», гідних поваги й пам'яті жінок. З них на нас дивляться мудрі й благород­ні жінки. Майже всі вони з книжками в руках – ознака їх освіченості. Серед них не лише шляхетні, а й козачки, міщанки й селянки. Це успадкована здавна тра­диція увічнення благородних жінок за їхню доброчинність.

Олесь Силін

За матеріалами журналу «Радянська жінка»

 

Лекція «Магія, відьми, сексуальність, в Україні і Росіїї XVII — XVIII сторіч. Битва матриць»


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Підписатися на розсилку

Яндекс.Метрика