Головна » Захоплюючий смак чужої поразки

Захоплюючий смак чужої поразки

samumray.in .ua . - Захоплюючий смак чужої поразки

 

 

Ще тротуарна плитка на вулиці Грушевського в Києві (та, що лишилась) вкрита попелом та гарем, як і стіни будинків, що поруч, а народ вже вистоює щоденні довжелезні черги до Національного художнього музею. Ніщо не заважає цьому нестримному потягу до мистецтва: ні холодна чи сонячна погода, ні криза, ні фактичний стан війни. Ще б пак, адже виставляються «Скарби Межигір’я». І майже кожний киянин чи приїжджий, підбурюваний власною цікавістю, поспішає побачити ці «скарби», роздивитися скандальну сенсацію.

«Скарби» – взято саме в лапки, бо художньо-мистецька цінність всього краму, виставленого на всенародний огляд, сумнівна (за винятком одиничних експонатів, серед яких лише декілька належать відомим авторам, з них найбільш знайоме вуху пересічного громадянина прізвище Пікассо). А що все інше? Кітч, несмак, підробки, копії, фальсифікації під золото і малахіт, недолугі портрети Януковича (звісно, за винятком деяких: не ображатимемо Нікаса Сафронова – він обласканий сильними світу, тобто недоторканий, майже святий), посереднього рівня живопис та підготовані до кожної зали коментарі, саркастично-ядовиті, особистісні, з претензією на психоаналіз. До слова, більшість відвідувачів коментарі не помічають і не читають.

Вони, в тому числі і діти, уяву яких заздалегідь підігріли дорослі, з палаючими від захвату очима бігають від одного експонату до іншого і фотографують предмети «розкоші» і себе на їх фоні.

В усіх семи залах превалює атмосфера непристойного ажіотажу, підґрунтям якої є нездорова цікавість, благочестиве (з перегином) обурення та подеколи заздрість.

Бідний Янукович, чого тільки не почуєш, проходячи виставкою, і не почитаєш у Книзі відгуків, отримує на горіхи і віддувається за всіх багатіїв-можновладців.

Прикро, але більшість людей, сприймають все за чисту монету та дуже упереджено підходять до огляду експозиції.

  Сумнівні переваги вуличної торгівлі

А все тому, що погано розбираються у мистецтві, а часто – ніколи не відвідували музеїв та виставок до цього «сакрального» моменту, тож не мають ні уявлення про культуру та мистецтво, ні досвіду, ні смаку. Більшість з них підбурювана не чистими внутрішніми намірами – пізнати щось невідоме та зрости духовно, а не дуже благородним інтересом.

І лише політичні катавасії останніх місяців нарешті привели їх до Музею – храму муз, де вони, накручені пресою, не розібравшись, з задоволенням заковтують все, що їм запропонували оглянути під назвою «Скарби Межигір`я» ( і справді шкода, що слово «Скарби» не взято в лапки і не вжито в переносному значенні саме в назві виставки, бо вже сама назва збиває з пантелику).

Сподобався коментар з Книги відгуків, в якому людина думаюча, поміркована та не екзальтована, як більшість відвідувачів, нагадує, що виставлені речі збирали всі попередники Януковича, а ще пропонує заглянути до колекції деяких політиків, що особливо піаряться перед президентськими виборами (згадані були і Тимошенко, і Порошенко). Непогана ідея.

До цього коментаря-відгуку хочеться додати те, що певно більшість предметів (особливо з Зали слави та Зали мисливства) дарувались (як заведено) васалами-«верноподданными», державними делегаціями, поважними гостями (часто з єдиною метою – вислужитись та підлеститись), а не купувались та вдумливо обирались дизайнерами-консультантами, що працювали над оформленням Президентської резиденції «Межигір’я», не говорячи вже про останнього хазяїна маєтку, який навряд добирав всі ці предмети до своєї оселі – звідси жахливі поєднання непоєднуваних стилів, існування в одному просторі несумісних речей: портретів, статуеток, значної кількості канделябрів, столових предметів, нецікавих та «різнобійних» картин і предметів побуту.

Але хто з відвідувачів задумується про це? Хто замислюється?

  Бюджет 2016 року, погляд економіста Олександри Кужель, перспективи

Сподіваємось, що такі є, але їх – меншість, бо розсудливість неможлива в стані збудження, з яким носяться по виставці більшість спраглих за «мистецтвом», що оточувало Януковича.

А те, що стільком кортить побачити «королівські розкоші» звісно добре – для каси та виторгу Національного художнього музею. Є шанс «підтримати штанці», та трохи спрямувати кошти куди слід (на ремонт приміщень чи реставрацію справжніх шедеврів, що зберігаються в музейних підвалах).

Паралельно з виставкою «Скарби Межигір’я» на другому поверсі музею відбувається виставка фотографій латвійських майстрів «Наш шлях до незалежності». Чорно-білі  знімки та коментарі повертають нас до подій двадцятип’ятилітньої давнини у Латвії. Що ми бачимо?

Аналогія з «Євромайданом» більш ніж помітна: барикади, мітинги, захоплення будівель, жертви, квіти, військові, протистояння ідеологій, але з різницею у чверть століття!

Незалежна Латвія вже пройшла свій шлях.

Незалежна Україна ще й зараз доводить свою незалежність.

Є над чим подумати-поміркувати, спробувати зробити висновки, згадати, порівняти.

Але цим схильні займатись незначна кількість людей – відвідувачів на другому поверсі дуже мало.  Шкода, що люди, покинувши всі справи, забувши про те, що відбувається навколо, кидаються на приманку: переважна більшість глядачів вибирають охати та ахати над «скарбами» – смакувати та насолоджуватися внутрішніми подробицями укладу життя колишнього Президента України, розвінчаного з престолу. Але не слід забувати, що цю виставку хтось таки організував, не провівши ретельної оцінки, не зробивши підписів до експонатів (автор, дата твору, історія надходження до резиденції, хоча б приблизна художня цінність ікон, книг, зброї та ін.), похапцем, видно, догоджаючи шаленій цікавості українців до багатства Януковича.

Весь цей виставковий процес віддає душком садизму, цинізму та дурнуватим сміхом раба, що показує пальцем і сміється з того, чого повністю і не розуміє.

  Погляд з середини на Національний музей Шевченка, чи Що ззовні, те і в середині

6.05.2014

«Спляча красуня» Т. Полатайка

«Вальс с чертовщиной», или Сама Чертовщина


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Підписатися на розсилку

Яндекс.Метрика