Головна » Агресія тіла

Агресія тіла

samumray.in.ua.

 

 

 

Тілом можна нашкодити

 

Саме її було достатньо на всіх показах «Артіль-мініфесту», що відбувся в приміщенні Центру Довженка в Києві. А якщо чесно, то вона грала головну роль. Додайте цілковито агресивну, новомодньо-трансову, психоделічного штибу музику (лише в деяких виставах фрагменти тиші чи більш плавного, мелодійного звучання простору, допомагали відпочити вухам від потужного напору), гучну, з ритмічними лязканнями-брязканнями, нав’язливими стуками-грюками та блимання-зміну освітлення – і зможете зрозуміти, що подивитись три (першого дня) та чотири підряд (наступного) мистецькі доробки було насправді нелегко.

Для чутливих організмів та натур похід на прем’єри сучасного танцю був-таки справжнім випробуванням. На жаль, не святом… – Чому? – Все дуже просто:

а) тіла справді рухалися потужно й агресивно, але динаміки красивого та гармонійного (муза танцю Терпсихора тихенько плаче – ллє сльози десь в куточку) майже не було; бо це нині не вітається й не цінується в танці, зате популярно робити різкі рухи-випади, жорстко й часто неоковирно переміщуватись (бачте, чомусь в цьому співпали смаки та думки майже всіх хореографів, лише аргентинка Марсела Лопез та українка Олександра Литвин дали змогу розслабитись і трішки насолодитись красивою пластикою танцівників (ще й в поєднанні з відповідними костюмами) в деяких сценах своїх хореографічних вистав); б) зміст вистав не «прочитується» зі сцени, про щось можна було фантазувати, про дещо (натяк взявши з опису представлених прем’єр) здогадатись, а інше справляло таке саме враження, як картини чи скульптури багатьох сучасних художників (без пояснення – ніяк не побачиш ідею, але деколи й пояснення мистецтвознавця зажене в глухий кут чи введе в ступор); в) танцівниці (задіяні в основному були лише дівчата, хлопців виступало лише троє) демонстрували неабияку фізичну підготовку, майже на рівні олімпійських змагань, але це не додавало до представлених робіт самого… танцю; саме його гостро не вистачало гостро, а грубе тіло (в основному саме такі, досить дебелі від природи виконавиці були обрані до дії), мокре, пітне, негармонійно складене виплескувало не емоції та думки (хореографа, сценариста, постановника, композитора та врешті самого танцівника), а лише різкі пориви низьких вібрацій; деякі моменти спектаклів були на межі брутальності і цим могли-таки захопити глядачів, але сколихнути в душі щось потаємне, піднести, розкрити глибинний зміст чогось – зовсім не вийшло,.. і не могло вийти, бо такі високі задачі, очевидно, ніхто собі не ставив.

Глядач міг відчути подавлення та пригнічення після збурення-перезбудження нервової системи й психіки та фрустрацію: від нерозуміння того, що діялось, грубості тіл, що рухались та власної неспроможності (тіла) та невитривалості (свідомості).

Складається враження, що чим більше спорту й акробатики використано, то тим вдалішою здається організаторам й автором їх вистава. Відчувається захоплення ефектами та пошуком перверзій в демонстрації рухів, створенні форм на сцені. Де ж глибина? Де сам танець? Сучасна новомодна гімнастика під деструктивну музику – та й годі. Прикро, що все робиться за гроші платників податків (Український культурний фонд) нашої країни та за участі багатьох іноземних інституцій. А ще сумніше від того, що всі доробки будуть популяризуватись і рушать на гастролі!

Тіло – данність, вразлива структура, яку використали як інструмент агресії, засіб ураження. Що дуже схоже на диверсію, яка може зашкодити свідомості й організму тих, що зловлять ці вібрації, особливо це стосуватиметься юних, неусвідомлених та незахищених.

Хіба це танець? Танець – божественне, дещо цілком інше, а цього ми не побачили: під час спектаклів та після них натхнення й чогось особливого не відчувалось, не хотілось танцювати самому, не вдавалось злетіти думкою, сліз та посмішок (істинних критеріїв людського та справжнього) не спостерігалось. Але аплодисменти були. Треба ж було все-таки відзначити тяжку працю танцівників та творчих груп, без якої ці майже спортивні вистави б не з’явились.

P.S. Тіло, що бездумно рухається, може бути не менш небезпечним, ніж мертве тіло – і мощі (трупи святих), які експлуатує церква, і ті, що представлені на виставці Гунтера фон Гагенса «Всесвіт тіла», яку знову привезли в Київ.

 

Сам Ум Рай

11.09.2019

 

Фотомоменти «Артіль-мініфесту»

 

 

Відеофрагменти спектаклів

 

Більше інформації на каналі «Вогняний Лель».

 

Добавить комментарий

Підписатися на розсилку