Головна » Галицька обмеженість

Галицька обмеженість

Богдан Осадчук

Богдан Осадчук

Професор Богдан Осадчук ділиться міркуваннями про український націоналізм.

Богдан Осадчук, професор історії Берлінського вільного університету та Українського вільного університету в Мюнхені, знав і бачив в обличчя чимало людей минулої епохи: Кубійовича, Бандеру, Хрущова, патріарха Мстислава.

Спів­працюючи з німецькими та швейцарськими газетами і ТБ, десятиліттями просував українське питання. Пишучи для польських видань, наголошував на потребі єднання з Україною. Українців закликав розрахуватися з привидами історії: засудити комунізм і визнати волинську різанину. Категоричний противник усіляких -ізмів – в еміграції залишався поза течіями.
У.Т.: Ви відомий критик інтегрального націоналізму. Але сьогодні для багатьох політично активних українців націоналізм є досить позитивним поняттям.
– Націоналізм має позитивні сторони для націй недорозвинених, до яких належать і українці. Достатньо поглянути на політичні партії – вони штучні. Одинока справжня партія – це комуністи, але й вони є з поза минулого століття.
У.Т.: У сучасній Україні на конфлікт між бандерівцями і мельниківцями дивляться крізь пальці й начебто не помічають. Між тим до певного часу точилася братовбивча війна, загинули навіть ваші друзі. Невже конфлікт не можна було вирішити у мирний спосіб?
– Розбрат був страшний. Бандерівці були винятково галичанами, греко-католиками. А мельниківці – переважно волиняками. Тому пролягали дві межі: віросповідання і політичні переконання. Серед бандерівців майже не було наддніпрянців, окрім Донцова, який, може, і не був бандерівцем, але фактично виховав їх, там не було жодного інтелектуала! То була чернь. Серед мельниківців чи не половина керівництва – Маланюк, Теліга – були, якщо проводити паралелі з козацтвом, «полковниками».
У.Т.: І ті й інші називали себе націоналістами.
– Але кожен розумів це по-своєму. Це була не ідеологічна різниця, а конфлікт ментальностей, Галицька – вузька і тупа, представлена синами священиків, яким був і Бандера. Вони кисли у своєму провінціалізмі.
У.Т.: Дивно це чути від вас, людини, яка народилася на Галичині.
– З дитинства, коли у Центральній Польщі, місці працевлаштування мого батька-вчителя, у нашому домі перебували чимало з тих бідолах, які тинялися Польщею після розформування армії УНР. Вони не дістали жодного соціального забезпечення, помирали з голоду. Саме вони мені почали розказувати про образ України. Деякі з них були з Одеси, Харкова, Полтави. У Холмі, де я потім жив, з’явився родич Петлюри Скрипник, який став патріархом Мстиславом, я з ним теж заприязнився. Ці люди сформували мій світогляд. Із галичанством я, крім народження, не мав нічого спільного, зі східняками тільки й співпрацював. Була концепція, аби їх «притягти» до Заходу, адже повоєнні емігранти з Радянської України по духу були радянськими людьми. Якби не Іван Багряний, чимало з них стали б росіянами. Він своєю тактовністю, колосальним авторитетом переконував: буде незалежна Україна, а побудують її сучасні комсомольці.
 
У.Т.: Що вас в Україні дратує?
– Багато чого. Дратує мене, що українці змарнували стільки часу. За десятиліття не провели жодних реформ. Українські суди і прокуратури є імітаціями. Крім того, не відбулося жодної дискусії про злочини комунізму. Кати ходять разом із жертвами. Не знають, хто кого вбивав. У парламенті ніколи не порушувалося питання, чим є свобода громадянина і людини, чим є громадянські права. Не відбулося також дискусії про націоналізм ОУН, президент Ющенко не зовсім уявляє собі, ким були бандерівці. Неприпустимо, щоб такі обманщики, як Зварич, були міністрами. До того ж Ющенко втрачає позитивне ставлення до себе з боку міжнародної спільноти.
Інтерв’ю брав Роман Кабачій, фото: Євген Котенко.
Тижневник «Український тиждень» № 50 (59) (стор.14–17) від 12 – 18 грудня, 2008 р. (фрагмент статті).
3.12.2018

Залишити відповідь

Підписатися на розсилку