Головна » Історичний досвід подолання пияцтва

Історичний досвід подолання пияцтва

– Сьогодні чи не найбільшою загро­зою для нації є моральний занепад. Спивається село, молодь. Церква завжди помагала тим, хто оступився.

Ми пам’ятаємо те, що є за нами.

XIX століття: було страшне пияцтво, а тоді почалося відродження.

Митрополит Сембратович написав дуже гарне по­слання про гідність людини (йдеться про львівського митрополита Йосифа Сембратовича, який у 1874 р. написав по­слання «О великім достоєнстві чоловіка», а згодом пастирський лист «О братствах тверезости», в якому закликав свя­щеників боротися із пияцтвом, організу­вати по селах «Братства тверезості»,  ред.).

Почалася серйозна праця, і, як то казали, до Першої світової війни у нас село «висохло», люди перестали так ма­сово пити. Повернімося у 20-30-ті роки минулого століття. В ті часи в Західній Україні національне відродження було дуже сильне на селах. Чому? Бо село бу­ло моральне, бо село перестало пити, бо село себе шанувало. Ми говоримо про високий моральний стан українського села і тих, кого ми називаємо націоналістами. Про націоналізм мають таке по­няття, що то щось зле. Ні, націоналізм  це дуже нормальна річ. Адже любити свою батьківщину є цілком нормальним, а навіть приписаним. І націоналісти це робили, бо їм не перешкоджали такі речі, як пияцтво. Ми сьогодні є спадко­ємцями режиму, в якому пияцтво пропагувалося. Я пригадую, як я, малий хло­пець, це був десь 1939-40 рік, прийшов з батьком купити хліба. Хліба не було, але на полицях були пляшки. Я питаю в та­та: «Що то води так багато»? А то була горілка. Горілку присилали масово, що­би нарід споювати, бо п’яний нарід  немічний нарід. Отже, це було цілком запрограмоване.

…Нікого не зробите доб­рим, він мусить хотіти бути добрим. Оди­ноке, що можемо зробити,  то заохоти­ти, підтримати, дати засоби, усунути на­годи до поганої поведінки. Тоді можна надіятися на висліди. Маємо досвід покійного митрополита Сембратовича і пізніше це продовжував митрополит Шептицький, але процеси «висушення» села почав Сембратович.

 

– Які аргументи в боротьбі проти пияцтва були на той час найперекон­ливішими?

 

– До 1939 року, до часів війни, не мож­на говорити про якесь велике пияцтво на селі чи в місті взагалі. Все було дуже в міру, навіть коли приходили гості, то не напивалися: таке явище було цілком відсутнє. Люди, особливо 20-30-ті роки, почали розуміти, що не пити або умірковано щонайменше пити – це дуже важне для розвитку суспільства.

Наприкінці XIX – початку XX сто­ліття більше зверталася увага на госпо­дарчу сторінку. Що траплялося: господар ішов до корчми, не мав грошей, підпису­вав вексель і все втрачав. Але як припи­нилася справа пиття, він вже не йшов до корчми, то, розуміється, стало розцвіта­ти господарство.

2030-ті роки мали певну політичну тональність: такий щирий, гарний, чис­тий націоналізм – це бажання бачити своє суспільство, свій нарід кращими. Люди мали мотивацію, розуміли, що краще можуть послужити своїй країні, спільноті, коли вони не спиватимуться. Моральність подружня і взаємоповага стояли на досить високому місці. Це бу­ло свого роду очищення, була ідея, була мотивація.

 

Газета «Нація і держава» від 18 серпня 2011 р., уривок розмови з кардиналом УГКЦ Блаженнішим Любомиром Гузарем. Бесіду провели Степан Брацюнь, Марія Базелюк, Валентина Янчук.

22.11.2018

 

Залишити відповідь

Підписатися на розсилку