Головна » Максим Антонович Славинський: матеріали з архівів

Максим Антонович Славинський: матеріали з архівів

 

 

Максим Антонович Славінський народився у селі Ставище Таращанського повіту Київської губернії (нині селище міського типу Київської області). У 1886 р. закінчив Другу київську гімназію, навчався на юридичному та історико-філологічному факультетах Університету Святого Володимира (випуск 1895 р.). Будучи студентом, долучився до радикально-демократичних гуртків, які гуртувалися навколо Михайла Драгоманова.

У 1895–1896 рр. служив у російській імператорській армії. Після демобілізації жив у Петербурзі, дописувач  періодичних видань. У 1901 р. висланий із Петербурга до Катеринослава, де працював в редакції газети «Приднепровский край».

У 1902 р. повернувся до Петербурга і продовжив літературно-журналістську діяльність. Водночас, за деякими даними, працював помічником присяжного повіреного.

Із 1904 р. — в Одесі, редагує журнал «Южные записки». Брав участь у російсько-японській війні 1904–1905 рр.
На початку 1906 р. повернувся до Петербурга, співпрацював з різними виданнями. Після виборів до першої Державної Думи Російської імперії працював редактором газети Української парламентарної громади «Украинский вестник». Під час Першої
світової війни у 1915–1917 рр. мобілізований до російської імператорської армії у чині прапорщика.

М. Славінський став одним із організаторів української демонстрації у Петрограді 12 березня 1917 р. Як один із керівників української громади тодішньої російської столиці відвідав голову Тимчасового уряду Ґєорґія Львова та заявив йому про необхідність задоволення вимог українського руху. Тоді ж увійшов до складу керівництва Української національної
ради в Петрограді. Невдовзі його призначили головою Особливої наради з обласної реформи при Тимчасовому уряді та заступником комісара Тимчасового уряду зі справ України.

Після більшовицького перевороту залишався у Петрограді, але у травні 1918 р. через загрозу червоного терору повернувся до України.

 

Копія наказу П. Скоропадського про призначення М. Славінського представником при Уряді Всевеликого Війська Донського. 2 жовтня 1918 р. ЦДАВОУ, ф. 3766, оп. 2, спр. 3, арк. 15.

 

За Гетьманату Павла Скоропадського призначений радником Міністерства закордонних справ. Згодом став послом Української Держави в Області Війська Донського та членом мирної делегації на перемовинах з радянською Росією. Від літа 1918 р. — член Українського Національного Союзу. Із жовтня 1918 р. — міністр праці Української Держави.

Член Радикально-демократичної партії, із 1918 р. — Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ). Восени 1918 р. обраний членом ЦК УПСФ.

13 грудня М. Славінського викликав Гетьман П. Скоропадський і ознайомив його із текстом грамоти про відречення та після правок М. Славінського відразу підписав документ. На початку січня 1919 р. отримав призначення на посаду посла УНР в Чехословаччині. Був особисто знайомим з Томашем Масариком.

За ініціативи М. Славінського видано серію з 41 брошури під загальною назвою «Poznejme Ukrajinu. Sbírka informačních a časových pojednání o ukrajinské otázce» («Пізнаймо Україну. Збірка інформаційних есе та роздумів про минуле щодо українського питання»). Чимало дописував в українські та іншомовні періодичні видання.

  Науково-педагогічна праця М.Славинського в еміграції міжвоєнного періоду

У 1923 р. розпустив дипломатичну місію УНР в Чехословаччині та почав працювати професором Української сільськогосподарської академії в Подєбрадах. Із 1931 р. перебував на пенсії та займався науковою та літературною діяльністю, перекладав твори європейських класиків українською та російською мовами.

У 1931–1938 рр. очолював Український республікансько-демократичний клуб у Празі, що організовував різні культурно-просвітницькі заходи для української діаспори. Також був заступником голови Української головної еміграційної ради — організації, що спробувала об’єднати українську діаспору. У 1937 р. у Парижі на запрошення Комітету дружби народів
Кавказу, Туркестану та України прочитав лекцію «Национально-государственная проблема в СССР». Текст лекції був опублікований окремою брошурою.

Автор чималої кількості публіцистичних та літературних творів, спогадів, перекладів, зокрема, підручника «Історія України» (Подєбради, 1934) та серії статей «Український монархізм» в часописі «Тризуб».
Із початком нацистської окупації Праги був викликаний на допит в гестапо.

Заарештований 27 травня 1945 р. відділом військової контррозвідки СМЕРШ 4 гвардійської танкової армії у Празі.

Звинувачений за статтями 54-2 та 54-11 Кримінального кодексу УРСР. Із 2 серпня перебував у в’язниці № 1 УНКВД по Київській області.

Помер до початку судового слідства 23 листопада 1945 р.

Дружина — Марія Сосчина (1879–1958).

 

Постанова про арешт М. Славінського, затверджена начальником відділу контррозвідки «Смерш». 1 червня 1945 р.
Ордер на арешт і обшук М. Славінського. 1 червня 1945 р., арк.

ГДА СБУ, ф. 6, спр. 71178-фп 3, 6.

 

Протокол затримання М. Славінського у м. Прага (Чехословаччина).27 травня 1945 р. ГДА СБУ, ф. 6, спр. 71178-фп, арк. 5.

 

Протокол допиту М. Славінського від 2 червня 1945 р.(початок) ГДА СБУ, ф. 6, спр. 71178-фп,арк. 15–16.

 

Протокол допиту М. Славінського від 2 червня 1945 р. (закінчення) ГДА СБУ, ф. 6, спр. 71178-фп, арк. 15–16.

 

 

Витяг з протоколу допиту М. Славінського про урядову діяльність [М.Славінський]
Стенограмма
Протокол допроса обвиняемого Славинского Максима Антоновича
14 октября 1945 года.
Начало в 11 час. 20 м.

Славинский М.А., 1868 года рождения, уроженец с. Ставище того же района Киевской области, из крестьян, по профессии литератор, бывший член партии украинских социалистов-федералистов, в царской армии служил в чине прапорщика, женат, с 1919 года проживал в г. Прага (Чехословакия).
Арестован 1.VІ.1945 года
[…]
Вопрос: Какие должности вы занимали в украинских буржуазных правительствах и в чем конкретно выражалась Ваша роль
в борьбе против советской власти?
Ответ: Украинская партия социалистов-федералистов принимала активное участие в деятельности Центральной Рады. Члены партии Ефремов был зам. председателя Центральной Рады, Шульгин — генеральным секретарем, Лотоцкий — генеральным писарем и пр.
Наша партия полностью одобряла анти-советскую политику Центральной Рады, в том числе и приглашение немцев на Украину.
Я прибыл в Киев в мае 1918 года, когда приглашенные Центральной Радой немцы разогнали её и поставили у власти гетмана
Скоропадского. Таким образом участия в работе Центральной Рады я лично не принимал.

В Киеве я встретился с бывшим председателем Центральной Рады Грушевским, который, объясняя мне мотивы приглашения немцев, заявил, что немцы прибыли на Украину для того, чтобы помочь Центральной Раде в борьбе с Советской властью.
Кроме того, заключение договора между Центральной Радой и немцами, по мнению Грушевского, могло привести к тому,
что и другие капиталистические государства признают Украину.
Наша партия приняла участие в гетманском правительстве.
Я лично некоторое время был членом совета при министре иностранных дел, а также по поручению Скоропадского
входил в комиссию по переговорам с правительством Советской России. Ввиду возникших разногласий о границах, Советская
делегация выехала в Москву и больше не возвращалась.
В сентябре 1918 года я был послан в качестве представителя Украинской Державы при правительстве Всевеликого Войска Донского. Мне было поручено исправлять договор между генералом Красновым и Скоропадским о границах и правах граждан. Границы были установлены и права украинцев на Дону, а казаков на Украине признаны одинаковыми.
Пробыв 2–3 недели у Краснова, я вернулся в Киев. Гетман лично вел переговоры с Красновым и назначил при нём своего
генерала, фамилию которого не знаю.
Члены нашей партии Яковлев и Лотоцкий были директорами департамента министерства иностранных дел, Шульгин —
советником этого же министерства. Другие члены партии занимали аналогичные должности в других министерствах.
В конце лета 1918 года все украинские буржуазные партии, в том числе и наша, нелегально создали «Украинский нацио-
нальный союз», который хотел свергнуть гетмана и заставить его добровольно передать власть Центральной Раде.
Решено было, что от нашей партии в гетманское правительство Лизогуба будет введено 4 министра, которые убедят гетмана уйти от власти.
Чтобы формально партия не отвечала за наши действия, мы на время вышли из партии.
Я был назначен министром труда, Лотоцкий — министром вероисповеданий, Стебницкий — министром просвещения
и Вязлов — министром юстиции.
Выполняя указания «Украинского национального союза», мы убеждали гетмана передать власть Центральной Раде. Скоропадский поставил этот вопрос на обсуждение совета министров, который не согласился с нами.
Об этом мы поставили в известность председателя Союза Винниченко, который на другой день вместе с Петлюрой и др.
выехал в Белую Церковь, откуда начали восстание.

  Максим Славинський в Чехословаччині

Перед вступлением петлюровских войск в Киев 14 декабря 1918 года, Скоропадский вызвал к себе меня, полтавского
помещика и сахарозаводчика Леонтовича и предложил просмотреть текст его отречения от власти.
Я просмотрел его, откорректировал, и при мне Скоропадский подписал этот текст. После вступления петлюровских
войск в Киев, директория начала посылать свои дипломатические миссии в разные страны, добиваясь признания и помощи.
Мне было предложено возглавить миссию в Чехословакии. Я согласился и 19 января 1919 года выехал в Прагу.
[…]
Допрос закончен в 13 час. 30 мин.
25.Х.1945 г.
/перерыв с 15-35 24.Х. до 10-40
25.Х.45 г./
Записано с моих слов правильно, мною
прочитано. [М. Славінський]
ДОПРОСИЛ: НАЧАЛЬНИК ОТДЕЛЕНИЯ
СЛЕДЧАСТИ НКГБ УССР
капитан [підпис] /Дубок/
Стенографировала: Кулагина
[підпис]

 

Постанова про пред’явлення обвинувачення М. Славінському. 14 червня 1945 р.
ГДА СБУ, ф. 6, спр. 71178-фп, арк. 17.
Постанова про передачу слідчої справи на М. Славінського до НКҐБ УССР. 2 серпня 1945 р.
ГДА СБУ, ф. 6, спр. 71178-фп, арк. 104.

 

Обвинувальний висновок на М. Славінського. 9 листопада 1945 р. (початок)
ГДА СБУ, ф. 6, спр. 71178-фп, арк. 128–132

 

Обвинувальний висновок на М. Славінського. 9 листопада 1945 р. (продовження)
ГДА СБУ, ф. 6, спр. 71178-фп, арк. 128–132

 

 

Обвинувальний висновок по справі М. Славінського
«У Т В Е Р Ж Д А Ю»
НАРОДНЫЙ КОМИССАР ГОСУДАРСТВЕННОЙ
БЕЗОПАСНОСТИ УССР
ГЕНЕРАЛ-ЛЕЙТЕНАНТ [підпис]
– САВЧЕНКО –
«9» ноября 1945 года
ОБВИНИТЕЛЬНОЕ ЗАКЛЮЧЕНИЕ
По следственному делу № 516/148434 по обвинению Славинского Максима Антоновича
по /ст. ст. 54-2 и 54-11 УК УССР /ст. ст. 58-2 и 58.11 УК РСФСР/.
После освобождения частями Красной армии столицы Чехословакии г. Праги отделом контрразведки «СМЕРШ» 4-й Гвардей-
ской танковой армии 1 июня 1945 года был арестован бывший посол петлюровского правительства в Праге проводивший активную антисоветскую работу Славинский Максим Антонович и привлечен к уголовной ответственности.
[…]
На основании изложеного ОБВИНЯЕТСЯ:
Славинский Максим Антонович, 1868 года рождения, уроженец с. Ставище Киевской области, из крестьян, по профессии литератор-публицист, с высшим образованием, бывший прапорщик царской армии, украинец, без гражданства, не судим, с 1890 по 1930 год член антисоветской радикально-демократической партии. Проживал в гор. Праге, — в том, что:
1. С момента создания Советской власти в России и на Украине вёл активную борьбу за отторжение Украины от Советского Союза и создание украинского буржуазного государства.
В 1918 году был министром труда, советником министра иностранных дел «правительства» гетмана Скоропадского и занимал в нем другие руководящие должности.
2. С 1919 по 1923 год был главой дипломатической миссии петлюровского правительства в Чехословакии, лично приобрел и отправил для петлюровской армии 3 вагона медикаментов и 2 вагона обмундирования.
Отправил в распоряжение петлюровских властей около 10.000 человек — украинцев из числа военнопленных бывшей
русской армии.
Издавал и распространял брошюры, в которых призывал население Чехословакии оказывать помощь петлюровскому
правительству в борьбе против Советского государства.

  «Национальная структура населения России и великороссы», М. А. Славинский (ретроспектива, 1910-й год)

3. С 1926 по 1935 год был членом, а с 1935 по 1938 год председателем правления «Республиканско-демократического
клуба» в Праге, где систематически выступал с докладами антисоветского содержания, призывая капиталистические государства к борьбе против СССР.
Приглашал для чтения таких докладов петлюровских генералов и министров.
4. В течение 10 лет сотрудничал в петлюровской газете «Трезуб» [так у тексті], издававшейся в Париже, где систематически помещал свои статьи антисоветского содержания.
В 1937 году специально ездил в Париж для чтения доклада, в котором призывал к вооруженной борьбе против Советского
Союза, за отторжение от него национальных республик и создания там буржуазного строя.
5. С 1918 по 1930 год был членом ЦК и один год председателем антисоветской украинской партии социалистов-федералистов, которая организовывала активную борьбу против Советской власти, т. е. в преступлениях, предусмотренных ст. ст. 54-2 и 54-11 УК УССР.
Виновным себя признал (л. д. 18–21, 90–97).
Изобличается показаниями обвиняемых Россиневича и Зленко и вещественными доказательствами (л. д. 99–101, 108–125).
Руководствуясь ст. 204 УПК УССР, следственное дело № 516/148434 по обвинению Славинского Максима Антоновича через Прокурора УССР направить на рассмотрение Военного трибунала.
НАЧАЛЬНИК ОТДЕЛЕНИЯ СЛЕДЧАСТИ
НКГБ УССР
КАПИТАН [підпис] /Дубок/
СОГЛАСЕН: НАЧАЛЬНИК СЛЕДЧАСТИ
НКГБ УССР
Полковник [підпис] /Павловский/
Обвинительное заключение составлено
«1» ноября 1945 г. — г. Киев.
СПРАВКА: 1. Обвиняемый Славинский М.А. содержится в тюрьме № 1 УНКВД — гор. Киев.
2. Вещественные доказательства и личные документы при деле.
НАЧАЛЬНИК ОТДЕЛЕНИЯ СЛЕДЧАСТИ
НКГБ УССР
Капитан [підпис] /Дубок/

 

З книги «Горе переможеним. Репресовані міністри Української революції», упоряд.: А. Когут (відп. упор.), Р. Подкур, В. Скальський. — К.: К.І.С., 2018. — 240 с.
© Галузевий державний архів Служби безпеки України, 2018
© Інститут історії України Національної академії наук України, 2018
© Український інститут національної пам’яті, 2018

5.08.2019

Добавить комментарий

Підписатися на розсилку