Головна » Максим Антонович Славинський – популяризатор творчості Т. Г. Шевченка

Максим Антонович Славинський – популяризатор творчості Т. Г. Шевченка

У пропонованій статті розкриваються способи та методи популяризації літературної творчості Т.Г. Шевченка громадсько-політичним діячем, літератором та публіцистом М.А. Славинським у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Стаття є першою спробою узагальнюючого підходу до вивчення еволюції окремих поглядів та подання своєрідної інтерпретації творчості великого Кобзаря. Висвітлена також перекладацька робота М.А. Славинського: переклад російською мовою головної збірки поетичних творів Т.Г. Шевченка, «Кобзаря».

Ключові слова: літературна творчість, публіцистика, перекладацька діяльність, Т.Г. Шевченко.

Постать Максима Антоновича Славинського (18681945), видатного державного і громадського діяча, вченого-історика, літературознавця, поета, публіциста, націонолога, журналіста, перекладача є цікавою, але досі не вивченою. Сучасному читачеві, дослідникам суспільно-політичної думки в Україні його творча спадщина та біографія стали відомі лише в кінці ХХ століття. Його роль у історичних, культурних та політичних процесах, що відбувалися в Україні наприкінці ХІХ ст. та в першій половині ХХ ст. є вагомою. Внесок М. Славинського у розвиток української дипломатії та політики є суттєвим та достатньо висвітленим, що не можна сказати про літературно-публіцистичну та особливо про перекладацьку роботу, яка не знайшла свого повноцінного висвітлення у дослідників історії та літератури.

 

Мета нашої статті: проаналізувати масив публікацій та перекладацьку роботу М. Славинського, присвячених постаті й творчості видатного українського поета, визначити їх інформаційний потенціал, розкрити погляди автора щодо формування творчого генія Т. Шевченка та його значення для української літератури і національного руху кінця ХІХ початку століття. Ці праці майже не потрапляли в поле зору вітчизняних науковців і спеціально не досліджувалися, що надає статті актуальності та наукової новизни.

Публікації про перекладацьку діяльність та популяризацію творчості Т.Г. Шевченка М. Славинським відсутні. Окремі відомості щодо його публіцистичної та перекладацької діяльності представлені у бібліографічній праці «Шевченко Т.Г. Бібліографія літератури про життя і творчість 18391959» [1] у першому томі, серед широкого кола авторів, вичерпно представлені назви статей М. Славинського, в яких досліджувалася творчість Т. Шевченка.

Праці М. Мартинюка, О. Мукомели, А. Животко присвячені лише окремим аспектам літературно-перекладацької діяльності М. Славинського [2].

Своєрідну поетичну школу М. Славинський пройшов на зібраннях київських літературознавчих об’єднань (гуртків), що сприяло його долученню до когорти молодих тогочасних поетів. Одним з перших був гурток, очолюваний молодим поетом В. Самійленком, членами якого були Б. Грінченко, В. Боровик, В. Залозний, М. Кононенко. У роботі саме цього об’єднання М. Славинський як літератор брав участь близько трьох років, тоді ж опублікував свої перші вірші [3, с. 154].

Будучи студентом історико-філологічного факультету Київського університету ім. Св. Володимира (18911895 рр.), він брав активну участь у роботі популярного на той час словниково-літературного гуртка. Одним із основних завдань гуртка був пошук та запис української лексики розмовної й літературної мови для видавництва словника, ініційованого національно-культурним товариством «Стара громада». Серед його членів були відомі суспільні та культурні діячі В. Антонович, М. Лисенко, І. Нечуй-Левицький, М. Старицький, П. Чубинський та інші. Громадівці ініціювали серед національно-свідомої молоді пошук у літературних творах, збірниках народних оповідань, казках, піснях, переказах і думах слів для словника розмовної й літературної української мови.

Словникова група, до якої входив М. Славинський, опрацьовувала збірку творів Т. Шевченка «Кобзар». Особисто М. Славинський мав завдання вибрати всі слова з книги, що починались з літери «с».

Робота у цьому гуртку вплинула на світогляд М. Славинського та відіграла помітну роль у його наступній перекладацькій діяльності. Гуртківці опрацьовували не лише численні видання «Кобзаря», що були дозволені російською цензурою, а й повне, як на той час, видання творів Т. Шевченка, надруковане у Празі під редакцією Х. Вовка і О. Русова. Зі студентських років, зацікавившись особистістю та творчістю Т. Шевченка, М. Славинський все життя працював над цією тематикою – читав лекції, популяризував творчість, перекладав поезію Кобзаря російською, писав статті про нього.

Окремо потрібно висвітлити його активну позицію у популяризації літературної творчості Т.Г. Шевченка, яка не знайшла свого достатнього відображення у дослідників української історії та літератури. Досить цікавим у цьому аспекті є те, що популяризація творчості великого Кобзаря М. Славинським здійснювалась через переклад його творів російською мовою.

Щоб сприяти популяризації творчості Т. Шевченка серед російського читача, М. Славинський сам перекладав його, писав статті про зміст і спрямування творчості Кобзаря, бо розумів, що через російську пресу, через російську літературу Т. Шевченко стає відомим народам усієї Росії і далеко за її межами.

Так, у 1901 р. з нагоди 40-ї річниці смерті поета у газеті «Приднепровский край» було надруковано статтю М. Славинського: «Памяти Т. Шевченко» [4, с. 422;1, с. 174]. Дещо пізніше вийшла рецензія на книгу перекладів С. Дремцова «Т.Г. Шевченко. Мотивы поезии», яку М. Славинський опублікував у газеті «Мир Божий» у 1903 р. [5, с. 59-61].

Історія перекладів творів Т. Шевченка російською мовою нараховує вже понад століття й досить добре вивчена. Щоправда, слід визнати, що дослідження, у якому аналізувалися б усі існуючі переклади, на сьогодні відсутнє. Дослідники, як правило, писали про окремі переклади або окремих перекладачів [6]. Але й тут залишаються суттєві прогалини. Як справедливо вказував ще в 1965 р. М. Павлюк, «оцінка доробку окремих російських перекладачів Шевченка, визначення особистого внеску кожного з них у велику справу перекладання «Кобзаря» досі лишається чи не найбільшою з білих плям в історії популяризації Шевченкової творчості серед російських читачів» [6].

У 1911 р. під загальною редакцією М. Славинського в Санкт-Петербурзі був опублікований збірник творів Т.Г. Шевченка «Кобзарь», перекладений російською мовою [7].

Запропоноване видання «Кобзаря» містило переклади творів Т.Г. Шевченка, виконані російськими письменниками. Його поява приурочувалася до п’ятдесятих роковин від дня смерті великого Кобзаря. У цьому виданні, щоправда цензурованому, Т.Шевченко був репрезентований найповніше за всі попередні переклади на той час: 195  п’єс із загальних 218 творів  поетичного спадку (неперекладеними були 8 подражаній і перекладних  п’єс, 1 варіант поеми «Максимова криниця» та ще 14 самостійних творів) [7, с. 3].

Перекладені російської мовою тексти умовно можна поділити на дві групи: перша – 41 п’єса, перекладена раніше різними авторами; друга – 154 п’єси, переклад яких здійснили А. Колтоновський (43 п’єси) і М. Славинський (111 п’єс) [7, с. 4]. Короткий вступний біографічний нарис про Т.Г. Шевченка під назвою: «Тарас Шевченко. Биографический очерк»  також належить М. Славинському [7, с. 5-28].

В перекладах М. Славинським знайдено відповідну гармонію в ритміці, образному ладі й висловах. Його відтворення шевченківських віршів російською мовою здійснені з глибоким проникненням у суть української душі, зі знанням життя української людини, вигідно вирізняються серед перекладів професійних російських поетів. Про нелегку працю перекладацької роботи Олена Пчілка наголошувала: «Праця перекладання славутніх авторів, великих майстерників, стилістів, – тяжка, дуже тяжка, бо потребує від перекладача великого знаття й власного чималого таланту, смаку, – не дармо бо славнозвісний перекладач Жуковський сказав, що «переводчик есть суперник автора» [8, с. 7].

Видрукований «Кобзарь» став однією з визначних робіт літературознавця й перекладача, який вперше запропонував російському читачеві всебічне і повне видання класика української літератури.

Переклади творів Т. Шевченка російською мовою М. Славинським дали змогу М. Лисенку покласти на музику поезію Кобзаря. Слова до багатьох творів композитора для сопрано «Музика до «Кобзаря» Т.Г.Шевченка», зокрема, вірші «Якби мені, мамо, намисто…»; «Не тополю високую…», «Якби мені, черевички…», «Ой свого чоловіка в дорогу послала…», «Княжна…», «Чи ми ще зійдемося знову?», були взяті з російських перекладів М.А. Славинського [9, с. 266-268, 272].

З нагоди 50-ї річниці смерті Кобзаря на засіданні Російської академії наук у Санкт-Петербурзі 27 лютого 1911 р. М. Славинський виголосив доповідь «Шевченко как фактор украинской национальности» [10, с. 2;11, арк. 2], а 8 березня 1911 р. він на урочистому зібранні Всеросійського літературного товариства у Санкт-Петербурзі оприлюднив українською мовою промову «Тарас Шевченко», яку пізніше опублікував у київському часописі «Рада» [12, с. 3].

Релігійні мотиви літературної творчості Т. Шевченка були висвітлені М. Славинським у 2 номері часопису «Украинская жизнь», що вийшов друком у Москві в 1914 році. Стаття під назвою «Шевченко и Библия» розповіла про значний вплив Святого Письма на літературну творчість великого Кобзаря. «Творчість Шевченка наскрізь просякнута мотивами біблійного характеру; вона звучить у всіх його творах суспільного, політичного, історичного характеру; вона небачено присутня у всій його поезії» – вказував у статті М. Славинський [13, с. 33].

Велику роль в популяризації творчості Т.Г. Шевченка відігравали статті М. Славинського з нагоди його столітнього ювілею на сторінках російських часописів «Т.Г. Шевченко. 25-го февраля 1814 – 25 февраля 1914» [14, с. 2], «К юбилею Шевченка» [15], «Шевченковский юбилей» [16, с. 2], «Т.Г. Шевченко. 1814–25.ІІ–1914» [17, с. 66-71], в яких подав нарис життя і творчості поета, проаналізував суспільно-політичні погляди і творчі зв’язки Кобзаря.

Публікація перекладів з Т. Шевченка, статей та віршів про революціонізуюче значення його творчості допомагала демократичним силам успішніше виступати проти великодержавного шовінізму, закликати народи до єднання в боротьбі за справжнє соціальне й національне визволення.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що М. Славинський своєю значною і багатогранною перекладацькою роботою популяризував поезію класика української літератури як серед українських, так і російських читачів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Це стало зв’язуючим елементом боротьби українства за своє національне самовираження та права вільно вшановувати пам’ять великого Кобзаря.

 

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

  1. Шевченко Т.   Г.  Бібліографія  літератури   про  життя   і   творчість   1839 –1959: [у  2   т.].   /Т. Г. Шевченко. – К.: Вид АН УРСР, 1963– .– Т. 1: (1839–1916). – 1963. – 423 с.
  2. Животко А.П. Історія української преси / А. П. Животко. – К.: НВЦ «Наша культура і наука», 1999. – 368 с.; Мартинюк М. Українські періодичні видання Західної України, країн Центральної та Західної Європи (1914 – 1939 рр.): Матеріали до бібліографії; / Мартинюк М. / [упоряд. А. В. Антонюк]. – Львів: ВАТ «Універмаг «Львів», 1998. – 297 с.; Мукомела О. Славінський Максим Антонович / Олександр Мукомела // Українська журналістика в іменах. Вип. 1. – Львів., 1994. – С. 168–171.
  3. Лавінський С. Переклади Г. Гейне / С. Лавінський // Зоря. – 1888. – Ч. 9. – С. 154.
  4. Матеріали з історії національної журналістики Східної України початку 20 століття [уклад. Н. М. Сидоренко]. – К.: Досл. центр історії української преси, 2001. – 448 с.
  5. Библиографический отдел. Белетристика. Славинский М. Т.Г. Шевченко / [Перевод С.П. Дремцова] // Мир Божий. – 1903. – №1. – С. 59–61.
  6. Про особливості  популяризації  Т.Г. Шевченка  в  Росії:  загальноприступна  біографія  та переклади. – [Електронний ресурс http://worldlit.hnpu.edu.ua].
  7. Шевченко Т. Кобзарь. Под ред. М. Славинского / Тарас Шевченко. – Санкт-Петербург: 1911.– 252 с.
  8. Костенко А. І. Леся Українка: Художньо-документальна біографія: / А.І. Костенко. – [2-ге вид., із змін. і доповн.]. – К.: Дніпро, 1985. – 393 с.
  9. Ревуцький Д. Микола Лисенко. Повернення першоджерел /Дмитро Миколайович Ревуцький; [упор. В. В. Кузик]. – К.: Музична Україна., 2003. – 302 с.
  10. Славинский М. Шевченко как фактор украинской национальности / М. Славинский // Речь. – 9 матр. – С. 2
  11. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), ф.3972, оп.1, спр.286. – 5 арк.
  12. Славінський М. Тарас Шевченко / М. Славінський // Рада. – 1911. – 18 бер. – С. 2.
  13. Славинскій М. Шевченко и Библия /М. Славинскій // Украинская жизнь. – 1914. – №2. – С. 32–38.
  14. Славинский М. Т.Г. Шевченко. 25-го февраля 1814 – 25 февраля 1914 / М. Славинский // Русские ведомости. – 1914. – 25 февр. – С. 2.
  15. Славинский М. К юбилею Шевченка / М. Славинский // Русские ведомости. – 1914. – 22 февр. – С. 3.
  16. Славинский М. Шевченковский юбилей / М. Славинский // Биржевые ведомости. – 1914. – 25 февр. – С. 2.
  17. Славинский М. Т. Г. Шевченко. 1814–25.ІІ–1914 / М. Славинский // Новая илюстрация. – 1914. – №9. – С. 66–71.

 

В.В. Очеретяний, І.І. Ніколіна (20.01.2017)

Наукові записки ВДПУ ім. М.М. Коцюбинського

Серія: Історія. – 2017.- Вип. 25.

10.09.2018

 

Коментар

Залишити відповідь

Підписатися на розсилку