Головна » Муки МУХ

Муки МУХ

samumray.in.ua.

 

 

 

 

МУХ – абревіатура: проект і конкурс молодих українських художників (МУХ-и – це вони, звучить не дуже приємно, як не крути) під кураторством арт-центру Щербенко, що відбувся в цьому році всьоме. Результати були представлені на виставці «МУХ» в Музеї Т. Шевченка. Центральний хол, сходи, аж шість залів – а дивитись нема чого: якісь сумнівні й слабенькі концепції та їх втілення. Одні муки всіх тих МУХ, суцільні мудрування-труднування, які без допомоги модератора своїм умом-розумом не осягти. Звичайно, було підготовано і спеціальний чорно-білий випуск журналу, де є інформація про художників та їх роботи. Але ви ж не будете все це вичитувати просто на виставці, намагаючись доп’яти що й до чого? Це незручно і напружливо.

 

 

Все те в мистецтві, що вимагає додаткового об’ємного розтлумачення та спеціальних пояснень – досить сумнівне, на наш погляд. А якщо після пояснень хочеться знизати плечима (від подивування, знічення, заперечення, ще більшого нерозуміння) й засумніватись з декількох приводів чи тем одночасно (приблизно ось так: «Для чого таке вигадувати та притягувати за вуха?», «Невже нема, чим зайнятись в житті?», «Для чого подібне просувати, фінансувати та демонструвати?»), вагомих та принципових, то думаєш, нащо всім ці муки МУХ потрібні? Японські майстри ікебани вважають: якщо їх композиція  не здатна заговорити до людини, потребує якогось описання  та додаткового роз’яснення, то вона цілком не вдалась!

 

Унікальні експонати

 

 

Не оригінально ні про «Лісову пісню», ні про Голодомор та звичку не викидати продукти (Це ж добре – вміти купувати стільки, скільки треба, ощадно використовувати, правильно зберігати та розраховувати порції при приготуванні страв! При такому підході люди нічого не викидають і травми після Голодомору, що нібито передались нам всім від попередників, тут ні до чого!). Так, хлопчики – це хлопчики, дівчатка – таки дівчатка (якщо при народженні не діагностовано котрусь з форм гермафродитизму, так, в душі жінки – є риси чоловіка і навпаки, в житті доводиться займатись і чоловічими, і традиційно жіночими справами – то що тут нового й невідомого? Невже зняти пейзажі і накидати сухі осінні листя по периметру зали це вже щось аж таке? Хіба не ясно, що для того, щоб вдало щось сфотографувати, то треба гарно уявити, що саме хочеш отримати в результаті, побачити це, підмітити і продумати свої дії, а не тиснути безумно на кнопку, видаючи 1000 невдалих і непотрібних кадрів? А порізати (хоч і гарно, в техніці витинанки) старі килими – невже дотепно й допомагає щось переосмислити? Старшим людям (та й тим, що росли серед обставин радянського часу) дивитись на подібне навіть боляче, і хто сказав, що килим на стіні це завжди негарно? Стьоб над груповою фотографією, яка зараз є одним з виграшних PR-ходів в мережах, виглядає безглуздям, ще й в поєднанні зі словами Леоніда Вишеславського (рукописний папірець – частина інсталяції, про яку і модератор не знала, що сказати) про Бога, творчість, красу, природу, музику. Хіба не ясно, що всенощні техно-рейв вечірки можуть викликати серйозні порушення організму, тож сірі обличчя молоді (і відповідний стан) після такого удару по здоров’ю (ще й з алкоголем, тютюном, наркотиками) не дивина, а закономірність?

 

Підтверджую: зовсім не зрозуміло!

 

До чого тут Леонід Вишеславський?

 

 

Тож в чому соціально-політична та естетична роль МУХ?! Щоб грати такі ролі – треба бути розвиненою, сформованою, освіченою, інтелігентною, вихованою, відповідальною та творчою людиною, яка має намір справді покращувати життя співгромадян своєю працею й діяльністю, а не мучити їх власними муками псевдотворчості!

Сам Ум Рай

2.11.2019

Добавить комментарий

Підписатися на розсилку