Головна » Оголена травма

Оголена травма

samumray.in.ua.

 

 

 

Будь-яку травму неприємно та боляче і отримати, і спостерігати її протікання-наслідки – як в собі, так і в оточуючих.

Марія Куліковська, художниця-перформерка з Криму, у вигнанні, хворіти наодинці і зцілюватись самостійно від численних травм, в тому числі дитячо-сімейної та непереносимості й несприйняття власного тіла і зовнішності та, можливо, інших, про які загал ще не повідомила, не бажає.

Вона, трішки помилившись зі сферою бажаного впливу та масштабом розмаху, навіть створила  Школу політичного перформансу, та це насправді Школа перформансу внутрішньої травми особистості (якщо красиво і науково називати діяльність М. Куліковської з товаришами-соратниками), а по суті – зовсім і не школа (хоча вона таки декого може заохотити й спровокувати до подібних дій), а демонстрація неладів власної психіки, що регулярно (бо художниця, ще й в екзилі, дуже активна) виливається на глядачів.

Проект «Квіти» («Цветы») – назва покликана відсилати до російського «цвета» та слугує синьо-жовтою україно-шведською патріархально-неоліберальною преамбулою до виставки ( глибока думка від організаторів, кураторів та виконавців) – на днях відкрився в арт-центрі Щербенко.

Може, комусь це і нагадує виставку. Та справді це характерний прояв нашого часу: безпардонність, та притягнуті за вуха концепції та ідеї, які прийнято називати сучасним мистецтвом.

Марія Куліковська, не соромлячись, ліпить власне недосконале тіло з балістичного мила, а потім розстрілює його в лісі, голою, манекени з дірками – слідами пострілів (на відео та в залі), бризки крові і бруду на малюнках, частини жіночого тіла, деформовані та некрасиві, – на мозаїці з маленьких картинок та футболках (охочий може їх навіть придбати).

 

 

Не відстає і шведська мисткиня Олександра Ларссон-Якобсон, яка не була готова до народження дитини (а чим думала доросла дівчинка?), а як наслідок всі жителі земної кулі (звісно, ті, кому пощастить побачити проект) мають спостерігати фотографії квітів, що гниють, в’януть, вмирають, допомагаючи (оце навряд чи) художниці пережити незворотні зміни тіла після пологів та нове положення речей (життєвий устрій, соціальне положення), які теж стали для неї іншими.

 

 

Ми щасливі маємо бути і горді з того, що нам ці люди довірили свої особисті психічні травми

Краще б такі художники працювали з психологом, а інших не ощасливлювали своїми проблемами!

 

Сам Ум Рай

11.12.2019

Добавить комментарий

Підписатися на розсилку