Інтерв’ю з театральним актором, режисером, поетом Романом Семисалом на радіо «Культура» (14.04.2016) в рамках передачі «Та не однаково мені» (Митці воїнам АТО). Ведучий – Сергій Труфанов.
«Іду за край» (режисера Ольги Гаврилюк) – найвідоміша вистава за участю гостя студії (про долю Василя Стуса).
1.25 хв. З літа 2014 року – добровільно пішов в АТО (прослужив 1 рік); про несприйняття його як актора і поета серед бойових побратимів.
3.40 хв. – у багатьох людей фізіологія на першому місці, все інше – не цікавить
4.20 хв. – армійська служба має бути прозорою; приклад армії Ізраїлю щодо подолання дідівщини (з’явилась з появою вихідців з Радянського Союзу)
У нас дідівщина процвітає! Продовжують призивати до військ людей з судимостями (їх легко зацікавити пільгами), які мають кримінальний менталітет, що проявляється навіть під час воєнних дій.
6.20 хв. – важлива боротьба з алкоголізмом
– необхідно підсилити контроль медкомісій за станом здоров’я призовників
Воюють в основному селяни, серед яких 80% хронічних алкоголіків.
7 хв. – необхідні щорічні тренувальні табори (Ізраїль, Швейцарія мають такий досвід)
7.35 хв. По телебаченню розповідається зовсім не те, що є зараз в армії: розкрадається пальне і поставки речей, багато інших порушень.
8.30 хв. – 11.34 хв. – пісня «Залізна бригада», музика Тараса Житинського, слова Романа Семисала
11.50 хв. – кому потрібні ваші вірші?
Воїни оцінюють їх як правдиві. Але ті люди не цікавляться поезією, їх думка: «Вірші – не мужицьке діло». Вірші потрібні лише тому, хто пише.
13.50 хв. Завдання війни – руйнація матеріального і духовного світу. Митці – творці. Як це поєднується? Гість стверджує, що змінився в гірший бік, але і позбувся багатьох ілюзій.
16.40 хв. Зрозумів, що Україна – нікому не потрібна, перш за все – українцям.
Нехіть воювати превалює, як і містечкова свідомість, що мотивується лише грошима.
Мабуть, в добровольчих батальйонах люди більш мотивовані, мобілізовані солдати – озлоблені.
16.25 хв. На війні наліт культури швидко стирається, і людина перетворюється на тварину, гостю соромно за поведінку солдатів 1-го батальйону в Лисичанську (саме там він воював): всі постійно п’яні, вчиняють негідні дії, матюкаються, пристають до жінок. А місцеве населення – далеко не все раде нашій присутності, десь 50 на 50.
17.25 хв. Наші солдати зовсім не герої, а часто навпаки.
17.55 хв. – про статистику бойових і не бойових втрат (становлять 1/3 бойових) – через необачність в п’яному стані!
18.55 хв. – про плани актора та режисера
Хоче відродити виставу «Рядовий Шевченко».
Гість радіостудії вбачає свою роль в тому, щоб говорити про цю війну правду, а не підтримувати пафосну патріотичну риторику, що не відповідає дійсності.
Коментар редакції сайту
Зовсім інша позиція і у влади, і у населення: відбувається героїзація війни на Сході України та всіх подій, що їй передували.
Ось і приклад: у маленькому сквері біля Михайлівського Золотоверхого собору в Києві з’явився новий “пам`ятничок” з гільз від патронів.
А це, мабуть, ті, що контролюють ситуацію, принаймі в готелі “Козацький”, де батальон “Азов” має приміщення (в центрі Києва).
29.04.2016
Добавить комментарий
Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.