«Сам Ум Рай»

Інтерв’ю з театральним актором, режисером, поетом Романом Семисалом на радіо «Культура» (14.04.2016) в рамках передачі «Та не однаково мені» (Митці воїнам АТО). Ведучий – Сергій Труфанов.

 

 

«Іду за край» (режисера Ольги Гаврилюк) – найвідоміша вистава за участю гостя  студії (про долю Василя Стуса).

1.25 хв. З літа 2014 року – добровільно пішов в АТО (прослужив 1 рік); про несприйняття його як актора і поета серед бойових побратимів.

3.40 хв. – у багатьох людей фізіологія на першому місці, все інше – не цікавить

4.20 хв. – армійська служба має бути прозорою; приклад армії Ізраїлю щодо подолання дідівщини (з’явилась з появою вихідців з Радянського Союзу)

У нас дідівщина процвітає! Продовжують призивати до військ людей з судимостями (їх легко зацікавити пільгами), які мають кримінальний менталітет, що проявляється навіть під час воєнних дій.

6.20 хв. – важлива боротьба з алкоголізмом

– необхідно підсилити контроль медкомісій за станом здоров’я призовників

Воюють в основному селяни, серед яких 80% хронічних алкоголіків.

7 хв. – необхідні щорічні тренувальні табори (Ізраїль, Швейцарія мають такий досвід)

7.35 хв. По телебаченню розповідається зовсім не те, що є зараз в армії: розкрадається пальне і поставки речей, багато інших порушень.

8.30 хв. – 11.34 хв. – пісня «Залізна бригада», музика Тараса Житинського, слова Романа Семисала

11.50 хв. – кому потрібні ваші вірші?

Воїни оцінюють їх як правдиві. Але ті люди не цікавляться поезією, їх думка: «Вірші – не мужицьке діло». Вірші потрібні лише тому, хто пише.

13.50 хв. Завдання війни – руйнація матеріального і духовного світу. Митці – творці. Як це поєднується? Гість стверджує, що змінився в гірший бік, але і позбувся багатьох ілюзій.

16.40 хв. Зрозумів, що Україна – нікому не потрібна, перш за все – українцям.

Нехіть воювати превалює, як і містечкова свідомість, що мотивується лише грошима.

Мабуть, в добровольчих батальйонах люди більш мотивовані, мобілізовані солдати – озлоблені.

16.25 хв. На війні наліт культури швидко стирається, і людина перетворюється на тварину, гостю соромно за поведінку солдатів 1-го батальйону в Лисичанську (саме там він воював): всі постійно п’яні, вчиняють негідні дії, матюкаються, пристають до жінок. А місцеве населення – далеко не все раде нашій присутності, десь 50 на 50.

17.25 хв. Наші солдати зовсім не герої, а часто навпаки.

17.55 хв. – про статистику бойових і не бойових втрат (становлять 1/3 бойових) – через необачність в п’яному стані!

18.55 хв. – про плани актора та режисера

Хоче відродити виставу «Рядовий Шевченко».

Гість радіостудії вбачає свою роль в тому, щоб говорити про цю війну правду, а не підтримувати пафосну патріотичну  риторику, що не відповідає дійсності.

 

Коментар редакції сайту

Зовсім інша позиція і у влади, і у населення: відбувається героїзація війни на Сході України та всіх подій, що їй передували.

 

 

 

 

 

 

 

Ось і приклад: у маленькому сквері біля Михайлівського Золотоверхого собору в Києві з’явився новий “пам`ятничок” з гільз від патронів.

 

А це, мабуть, ті, що контролюють ситуацію, принаймі в готелі “Козацький”, де батальон “Азов” має приміщення (в центрі Києва).

 

 

 

 

 

 

29.04.2016

 

Підписатися на розсилку