Головна » Публічне самокатування

Публічне самокатування

samumray.in.ua.

 

 

 

Саме цим постійно займається відома мисткиня, художниця та публічна особа Влада Ралко.

В музеях, галереях, залах мистецьких центрів – всюди ми, глядачі, бачимо нескінченні акти самознищення у творах цієї жінки, жінки з виразними зовнішніми даними та нестандартним одягом. На всіх її величезних та менших картинах, у всіх її скульптурах – частини тіла головної героїні, в якій (незважаючи на навмисну недбалість зображення до одитячення в гіршому сенсі слова) зовсім не важко упізнати саму авторку, а ще сокири, ножі, ножиці, пили, щипці – знаряддя тортур. Змінюється від виставки до виставки (а Влада Ралко популярна, скандально відома, модна художниця-діячка) лише трактування, опис мистецтвознавців чи пояснення авторки, та й то не значно. Читаєш його – і не віриш написаному, всім тим викладеним ідеям та причинам, що викликали до життя твори-потвори. Дивишся на полотна – і хочеться відвернутись, бо будь-яке насилля, а ще й у вигляді розчленування чи самочетвертування відштовхує звичайну нормальну людину. Лише садомазохісти та збоченці, а ще вбивці можуть знаходити щось в роботах В. Ралко прийнятне для себе, близьке, рідне, знайоме. Звісно, катам та насильникам також є на що подивитись.

 

Це радикальна «Колискова» від художниці, щоб точно подіяла.

 

Виставка The Code в арт-просторі «Мандарин» 

 

 

Невже художниця так не любить себе, що для того, щоб жити (ще й бути уславлено-популярною) їй треба скидати свій негатив на публіку, на глядачів, в загальний культурний простір, постійно розпинаючи, розчавлюючи та спотворюючи тіло героїні, власного альтер «его»?

Невже в демонстрації сутінок власної душі, «бруду на спідній білизні», несприйняття життя та себе самої – мета і покликання цієї художниці?

І що мають робити глядачі: аплодувати сміливості авторки, хвалити її за це, переживати за неї і жаліти й посилено любити, щоб не знищувала себе?

А хто рятуватиме потім цих глядачів? Може, котрийсь після такої виставки поріже собі вени, лежачи у ванні, як модно і прийнято робити серед депресантів, невротиків та усіляких інших психопатів.

А хтось – не витримає і скоїть злочин, насилля над кимось?

Марина Щербенко

Дослідити це питання (наслідки споглядання частин тіл, м’яса, крові, ножів і тому подібного) науково нам, зрозуміло, не вдасться, бо неможливо провести достовірні статистичні дослідження, які б зафіксували вплив подібного сучасного анти-мистецтва на соціум. Та сумнівів в тому, що воно впливає дуже негативно й діє деструктивно, нема жодних.

«Зона тиші» – заманлива-оманлива назва нової виставки художниці Влади Ралко відкрилась вчора в арт-центрі Щербенко. На відкритті було повно людей, що гули голосно, рухались хаотично. На гігантських полотнах та дрібненьких-маленьких тиша була: тиша мертвого тіла, убитої плоті, тиша м’яса, розчленованого цього разу кухонним ножем, нібито для приготування (насправді препарації). Знову шок (хоча і прогнозовано-очікуваний).

Для повного задоволення та довершеності ситуації не вистачало лише здоровенного м’ясника з Бессарабського ринку, який тут же в галереї демонстрував би всім присутнім сам процес, виконуючи свою справу вміло, сокирою на дерев’яній колоді рубаючи якусь тушу… Оце було б видовище! Неперевершений перформанс. Можливо, когось би знудило, а комусь полегшало: мали б завершений гештальт!

Невже Марина Щербенко, власниця та директорка арт-центру власного імені також має масу внутрішніх проблем, які вирішує публічно, деструктивним методом, вибираючи та запрошуючи до співпраці представників саме такого напрямку «мистецтва»?

Сам Ум Рай

22.02.2020

 

 

 

 

 

Терміновий виклик

Добавить комментарий

Підписатися на розсилку