Головна » Скажені звуки

Скажені звуки

samumray.in.ua.

 

 

 

До Світла чи до Тьми?

 

Звичайно, автору, як і всім людям, що вчилися в школі, відомі значення слова «сказ», як мінімум − два. Але вечірня програма Олесі Здоровецької в «Софії Київській» (в залі її «Хлібні») на фестивалі «Букет», де вона вправлялась голосом і цитрою, проспівуючи вірші відомих сучасних українських поетів, авторові не видалась звуками сказу (сказання, билини тощо), а здалась саме скаженими звуками. Слід зазначити, що глядачів в залі було досить небагато: можливо, поціновувачам поезії як тонкої матерії, що чекали саме такого слова і його магії, заявлена програма «Звуки сказу» видалась аж занадто різкою та гострою, пронизливо-ріжучою – тому вони вставали та йшли. Вірогідно, що були й ті, хто бажав почути і побачити щось справді скажене, щоб побіснуватися (молоді часто ніде дівати свою енергію, тож вони і шукають незвичних пригод), але і цих чекало розчарування: для осатаніння й відповідного куражу не вистачало низькопробного матеріалу (бруд, хаос, брутальність – речі популярні, знайомі та близькі багатьом, легко сприймаються та підхоплюються, а тому очікувані), в який легко пірнути, зануритись та насолодитись результатом, тож і ці пішли. Інші, більш терплячі та помірковані в бажаннях, неспішні в висновках, вислухали програму, намагаючись вловити суть, щось відчути. Дехто розважав себе читанням текстів віршів поетів (всі імена відомі, модні), а хтось тренував англійську мову, маючи перед очима оригінал та переклад на екрані, поки Олеся щось намагалась висловити проспівано-продекламованим.

Відразу зазначу, що робила вона це вправно й професійно: авторка музики добре володіє голосом і цитрою (не дуже поширеним інструментом, що в руках музиканта видає цікаві, екзотично-архаїчні  звуки, навіть медитативні).

  «Що більше, кохання чи туга моя? Обоє безмірні…», вечір до 120-ліття виходу у світ «Книги пісень» Г.Гейне у перекладі Лесі Українки та Максима Славинського

Все було б і нічого нібито… Вірші – трішки знайомі вузькому колу любителів поезії. Олеся Здоровецька – здорово старалась, викладалась, демонструючи обізнаність з сучасною літературою (до всього додаючи козирями ще й особисті знайомства з авторами деяких поетичних доробок), вміння працювати власним голосовим апаратом, мов пензлем, маючи для цього й непогані природні вокальні дані – палітру звуків для роботи.

Але магії не вийшло, не відчувалось сердечності. А гармонія й найвищі емоції, польоти за межі та підняття вгору, до високого силою вібрацій духу й душі, завжди йдуть лише з розкритого серця. Тільки від нього, лише з нього. Іншого шляху нема. І навіть ті, хто ніколи не заглиблювався в питання нематеріального, безпомилково можуть впізнати, звідки йде послання артиста, що виступає.

Натренованих в майстерності, видресируваних годинами занять з вокалу, на інструменті, танцями та усім іншими видами мистецтв – повно. Вони непогано роблять свою справу. Як ремісники, що цим заробляють (хоча в галузі культури в Україні з цим проблеми, тому, вочевидь, і Олеся живе десь аж закордоном, і любить нас всіх і цю землю на відстані, що, звичайно, приємно). Але вони не Майстри, які здатні своєю творчістю торкнутись душі, викликати сльози чи сміх, сколихнути глибини генетичної пам’яті, проникнути в підсвідомість і, врешті, − найголовніше – вивести людину бодай на деякий час на вищий рівень усвідомлення, підняти до висот, де все ясно, просто, легко і зрозуміло, що (як відомо) завжди викликає катарсис: розрішення проблеми-застою, покращення внутрішнього стану. Цього у авторки-виконавиці не вийшло.

Її пісні, голос та інструмент вели в темряву, в нікуди, де лише «Я» виконавиці. Вона закорочує-замикає слухачів на собі і спрямовує всіх вниз. Для чого вона співає? Відомо лише самій Олесі. Душа її, на думку автора, не біля колін Бога. Тому й слухачі, сконцентровані на складних мелодіях і розбиранні  аж занадтих текстів (лише декілька вибраних мисткинею до виконання віршів сприйнялись біль-менш добре, бо мали зміст, що вловлювався  після першого-другого читання; їх написали Ліна Костенко, Юрій Андрухович, Галина Крук) ніяк не могли опинитись там, де Бог: відчути стан піднесення й гармонії. А значить (і це найнебезпечніше)мали нагоду ненароком прихилити коліна перед… Іншим. Бо на Землі є лише два табори: наших й не наших, божих та демонічних дітей і слуг ( саме слуг, не рабів, а добровільно йдучих за покликом Світла чи Темряви в усіх своїх проявах-діях).

  Оаза в центрі міста

23.08.2019

Добавить комментарий

Підписатися на розсилку