Головна » Тільки інноваційне!

Тільки інноваційне!

samumray.in.ua.

 

 

 

Всі ми вже опинились в ері новітніх технологій та живемо в ній і переживаємо її принади та вади. Чудово! Прекрасно! Рухаємось в ногу з часом. Але деколи цей рух аж занадто стимулюється, підтримується та навіть нав’язується. А ще – активно фінансується державою, усілякими фондами та численними спонсорами й партнерами. Деякі проекти в різних галузях науки й освіти справді доречні, дочасні, а головне потрібні й корисні. А декотрі (а в них вкладено й кошти платників податків), особливо в культурі та мистецтві, зайві, навіть шкідливі, в кращому разі – ніякі: розвага, що забудеться й загубиться в пам’яті та історії вже через досить короткий час.

Український культурний фонд ретельно обирав (за 100-бальною системою та відомим лише членам комісії критеріям («А судді хто?» вічне та риторичне питання)), врешті вибрав, погодьтесь, все ж за своїм суб’єктивним смаком, на свій розсуд дещо з поданих на конкурс проектів. А тепер глядач-слухач – як пощастить прочитати анонс-рекламу події або почути від когось про неї, далі встигнути зареєструватись (а це не завжди вдається зробити вчасно) – може потрапити на те, що визнали достойним для фінансування фахівці фонду, відчути смак проекту, окультуритись ним чи… навпаки – отримати енергетичну діру десь в грудях, що утвориться в результаті спустошеності душі й серця після перегляду якоїсь вистави, наприклад. Завжди треба подивитись на все об’єктивно та трішки зверху й спитати себе, провівши внутрішній монолог, для чого поставили (і профінансували відповідно) якесь дійство, подію чи виставу. Подумайте, куди вона веде, що дарує, чим привабила, які відчуття лишила. Оце і буде початком аналізу та навчання умінню відрізняти хороше від поганого. А це – найважливіше з навиків мистецтва життя, бо в наш час таке продають або безплатно подають, що можна серйозно захворіти та постраждати.

Будьте готові до того, що вам обов’язково розкажуть, яке все представлене загалу модне та інноваційне. І невибагливий та нерозбірливий глядач має всі шанси спокуситись. В тому то й біда, бо завести й занести інколи нечиста сила може далеко.

Ви безпомилково впізнаєте інноваційні у всіх сенсах продукти творчості чи її потуг і на сцені, і в залі галереї, і в музеї – будь-де. Все дуже просто. Є декілька обов’язкових елементів, складових, з яких зібрано те ціле, що вам покажуть. Має бути присутня гучна музика (електронна, сучасна, в запису чи безпосередньо виконувана, часто навіть створювана-імпровізована, онлайн музикантами чи діджеями просто на події), що матиме певний специфічний та впізнаваний темп і ритм, вона смикатиме й гіпнотизуватиме одночасно. Приблизно так впливає бормашина чи відбійний молоток. В даному разі будуть, звісно, й обертони та різні музикальні прийоми, але це принципово не змінить характер звукоряду. Наступним пунктом та головним учасником новітнього мистецтва є блимаючі екрани (і в залах, і на сценах замість декорацій), де пікселі скакатимуть, змінюватимуться блискавично й миттєво, часто показуючи бозна-що та присипляючи глядачів, що спокусились на безкоштовний перегляд або й гроші виклали. На виставках будуть і окуляри різних – 3D-бачень, довжелезні пояснення коло кожної інсталяції та роботи, різні незрозумілі глибоко концептуальні конструкції та артефакти, як, приміром, на нещодавній виставці Frontier в Центрі сучасного мистецтва «М17». На виставах все ж будуть присутні і люди, актори. Вони обов’язково робитимуть різні незрозумілі, недоречні й досить дикі й різкі рухи та випади, голосно кричатимуть, верещатимуть (навіть на шекспірівській класиці в «Венеціанці», що демонструвався в Центрі Курбаса та на відомій (за екранізацією з Ліз Тейлор) п’єсі Едварда Олбі «Не боюсь Вірджинії Вульф» – цей проект «Модерн-вертеп» та робота Театру маріонеток показувалась на сцені Театру драми на лівому березі Дніпра. На сцені обов’язково має бути шумно й покручено: міміка, пози, жести, репліки, костюми, бо інакше глядач засумує і відключиться. Таке враження, що обидва режисери та вся група учасників ставили собі задачу розважити публіку, показати шоу, проблимати, прошуміти, прокричати, покривлятись.

 

Сцени з вистави «Не боюсь Вірджинії Вульф»

 

 

 

Сцени з вистави «Венеціанець»

 

 

Відео з вистав «Не боюсь Вірджинії Вульф» та «Венеціанець» на каналі «Вогняний Лель».

 

Так, наші люди таке люблять, подібне приймають з задоволенням. Середньостатистичному обивателю таке буде близьким і зрозумілим. Ще може трапитись прийом переривання класичного матеріалу репліками та уривками, що стосуються проблем нашого часу, які більш зрозумілі публіці – так було на «Венеціанці». Якщо вставку про Прометея ще можна було прийняти до п’єси по суті, трішки подумавши, правду кажучи, то  уривок про якусь Наталку в Єгипті – врізався в пам’ять і застряг в ній недоречним викрутасом.

 

Атмосфера, екрани та артефакти виставкових залів «М17»

 

 

Ні одна, ні друга вистави нікуди глядача не повели. Обидві зроблені затягнуто. (Автор цієї статті має свій вивірений роками та досвідом критерій перегляду спектаклів: якщо дивишся на годинник, – то не захопило).

То для чого театр і художньо-образотворче мистецтво взагалі?

Невже тільки грубою агресивністю та введенням в стан ажіотажу й перезбудження (за допомогою комп’ютерної графіки й відповідної музики, специфічних сценічних рухів та скажених криків, потворних зображень і незрозумілих предметів) тепер можна утримувати увагу публіки?! Але для чого це все? Куди веде? Чи покращенню душі людини служить? Чи Добро, Красу, Любов та Бога виражає?

Автор вже однозначно відповів для себе на всі ці запитання. А ви?

 

 

 

Сам Ум Рай

11.10.2019

Добавить комментарий

Підписатися на розсилку