Головна » То де ж любов?

То де ж любов?

samumray.in.ua.

 

Якби ви почули назву «Люблю любити любов», то про що б подумали? Саме питання точно здалося б дивним. Отак і автор допису розмріявся про любов, йдучи на моновиставу Т. Компаніченка. Але… не так сталося, як гадалося. Те, що на XVI міжнародному театральному фестивалі жіночих монодрам «Марія» трапляються чоловіки-виконавці не дивувало. Бо, очевидно, вже давно сама жіноча «монотонність» стала для події завузькою, і тому грають на камерній сцені ім. С. Данченка театру Франка цілі акторські колективи або дуети-тріо. Та це була взагалі не вистава.

Автор давно знайомий і з творчістю Тараса Компаніченка, і з виступами «Хореї козацької» (без допомоги хлопців не обійшлось і цього разу), добре знає манеру бандуриста й лірника та усвідомлює потужність потенціалу, якій той набув, докопуючись до пісенних перлини ранньої доби українського бароко, романтизму та пізніших часів визвольних змагань, а тому засвідчує, що це був традиційний виступ-лекція, де майстер-співець звично озвучує пояснювальним словом, з екскурсами в історію загальну чи особисту, виконання майже кожного твору. Це не була цільна програма про любов. Любові не лишилось місця (Зрозуміло, крім любові артиста до того, що він робить, що несе в собі й плекає вже більше чверті століття). Глядачі після кожної пісні аплодували, тож це був-таки концертний виступ. Єдине, що втішило, так це виконання власних авторських доробків, на які у музиканта та знавця давнього мелосу Компаніченка завжди не вистачає часу.

 

 

І ще дещо важливе щодо часу. Жодна людина не здатна повноцінно вислухати та дійсно почути, без перерви, передиху, перебуваючи в напружені уваги та чуттів і думок, навіть 1,5 години будь-якого, навіть найкращого виступу. А в даному разі все перевалило за 2,5 години, ще й в невеличкому  та досить душному залі. Так, є Тарасу, що нам сказати та продемонструвати. Але того всього було забагато. Рефлекси, що захищають від перегрузки (та ще й після буденного, повноцінно проведеного робочого дня та домашніх справ), автоматично вмикають гальмування мозку й усієї нервової системи. Людина перестає сприймати та відчувати, перевтомлюється, не слухає, сердиться на себе і на концерт та артиста. І від цього страждає: замість воскреснути духом та піднятись – стомлюється.

З більшою частиною глядачів так і сталось, а менша, підхопивши хвилю перезбудження, потрапила в стан нездорового екстазу, особливо в той момент, коли йшлось про воріженьків, яких все ще треба побороти нам, українцям.

То що ж з любов’ю? Не було ніякої любові, не лишилось. Довелось по дорозі та вдома відновлюватись самостійно.

Тарасу варто позаписувати все, що носить в собі – і слова, і ноти, здійснити студійний запис видобутих ним шедеврів. Може, тоді він полюбить відданих слухачів, своїх прихильників, а, вірогідно, ми почуємо і щось красиве й витончене саме про любов-кохання, тему вічну та хвилюючу.

Лариса Кадирова заповнює паузу очікування виконавця

 

 

Фотомоменти виступу Тараса Компаніченка з гуртом

 

 

Відео з виступу

Більше відеозаписів з концерту на каналі «Вогняний Лель».

Сам Ум Рай

10.10.2019

Добавить комментарий

Підписатися на розсилку