Головна » Знамено примітивізму

Знамено примітивізму

samumray.in.ua.

 

 

 

 

Як суспільство ставиться до тих, хто не підпадає під стандарт, поводиться інакше, чимось відрізняється? – З підозрою, пересторогою, осудженням, запереченням, деколи з ненавистю до противного вискочки.

Цікаво й прикро те, що люди, які вирізняються в кращий бік, часто бувають більш зацьковані та принижені оточенням та співгромадянами, ніж ті, чия поведінка цілком асоціальна, а дії навіть злочинні.

От такий парадокс. Заздрість править світом: можна перенести що завгодно – лише не того, хто в чомусь нас обійшов. Долі художниць Марії Приймаченко та Катерини Білокур, що наважились проявляти себе через творчість, малювали, у всіх на слуху. Їх життя складалось по-різному, порівнювати їх не можна, та все ж є дещо спільне. Їх обох не любили односельці, не розуміли схильностей до такого дивного проведення часу (коли в селі стільки навколо роботи!), побоювались, тримались осторонь, ігнорували, пліткували про них.

Не виключенням є і доля мисткині-примітивістки з селища Криворівня на Івано-Франківщині Параски Плитки-Горицвіт. Вивезену до Німеччини на роботу, засуджену та ув’язнену, хто б  таку не боявся? Отак вчиняли і селяни, що жили поруч. «Нема пророка в своїй Вітчизні» – може, цілком і не підходить до ситуації, зате характеризує типову поведінку сучасників, які люблять побиватись, ламати руки й плакати-голосити, прославляючи, героїзуючи та підносячи на знамено тих, хто був колись раніше, до них, жив в минулому та вже помер, водночас цілком не помічаючи геніїв, пророків, мислителів та мудреців-творців нинішніх, що живуть тут і зараз, а деколи – буквально поруч. Щоб помітити когось та осягти його дії, слід хоч на хвильку вимкнути своє роздуте «его», свою гординю,. На жаль, в людському організмі конструкторами не передбачена така кнопка. Тому й виходить, що добрі слова та справжня оцінка творчості й дій-вчинків, всієї життєвої позиції когось видатного – якщо пощастить – наступить лише після фізичної смерті людини, тоді, коли їй вже можна буде не заздрити. Та не всім повезе і так: когось не помітять взагалі, щось з набутків втратиться, загубиться, зруйнується, а комусь судилось прославитись через сторіччя.

Параску Плитку, що жила в своєму замкненому, вигаданому світі, односельці не сприймали. Навряд чи вони читали щось з її рукописних книг (Думки героїні виставки та їх рівень досить добре помітні з представленого на виставці «Подолання гравітації» в «Мистецькому арсеналі» матеріалі, а грунтовного  дослідження, об’єктивного прочитання фахівцями ще слід чекати).

Не допомогло і те, що Параска фотографувала односельців: навіть це не налаштувало контакту. Бо лише зараз ініціативна група, що піднесла життя і творчість П. Плитки-Горицвіт на велетенський прапор, розгорнувши масштабну експозицію на величезних площах (половині першого поверху) гігантського виставкового комплексу (за кошти Українського культурного фонду в тому числі), познаходила в скринях… просто під ліжком в хаті Параски плівки, до яких нікому (в першу чергу – зафіксованим криворівчанам), зовсім нікому не було діла. На відкритті односельці, що прибули з Криворівні обмовились, що її не дуже-то жалували. Хто тоді за життя дивився її малюнки, чи хтось читав чудернацькі простакуваті та замудрено оформлені книги, що про неї думали? Це цікаво, але в цілому зрозуміло й без пояснень.

Так, була собі ось така жіночка, щось малювала, щось писала, щось вигадувала. Воно, насправді, не дуже (насправді – дуже не) актуальне тепер для нас, але кілька місяців кияни та гості-приїжджі мають можливість вивчати її доробки в «Мистецькому арсеналі» на Печерську, коло лаври, де все занадто роздуто (світлини повторюються, інформація помпезно оформлена та явно переоцінена, не кількістю зробленого (мисткиня була дуже творчо плідною, не лінувалась, скрашувати власне життя вигаданою казкою), а за якістю та значенням для людини, її душі, країни чи землі.

Спершу не помічаємо, а потім героїзуємо. Часто недоречно, не заслужено, з перетиском (як і в випадку з Параскою Плиткою-Горицвіт, людиною явно низького рівня розвитку та примітивного мислення, якою всі  тепер ніби-то захопились (бо їм допомогли, без цього не обійшлось, як завжди і буває).

 

Фотомоменти з відкриття виставки (17.10.2019)

 

 

Фотографії експонатів виставки

 

Сам Ум Рай

14.11.2019

Добавить комментарий

Підписатися на розсилку